19 червня – день пам’яті Леоніда Талалая – поета надзвичайного, глибинного, з трагічною долею.
Про це своїм віршем у фейсбуці нагадала письменниця Раїса Харитонова (Талалай).
***
Солов’їне гніздо заховалося в терені –
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
знов нікому не вдасться поспать.
Чорна сукня – розчинеться в темряві,
білі перла – підкажуть, куди цілувать.
Юна відьма стоїть на хресті перехрестя –
не боїться гріха, не боїться проклять.
Нам нестерпно обом, щоби хтось –
проти шерсті,
щоб нелюбою бути чи третьою.
Вона ж,
третя між нами, –
тать.
Я уперта і ти упертий.
Я жива…
Ми із нею живі,
а ти…
А ось один із віршів Леоніда.
* * *
Я ще й до себе не дожив,
а зір померк і пам’ять меркне,
втрачаю і живих, і мертвих,
кого люблю, кого любив.
І вже нічого не змінить,
мов обривається дорога,
і пізно щось просити в Бога
і навіть соромно просить.