Відома білоруська письменниця, лауреат Нобелівської премії з літератури Світлана Алексієвич розповіла журналу НВ про відмінності між радянськими і пострадянськими людьми.
За її словами, люди радянського типу повністю підпорядковані ідеї правоти держави, і їх можна зустріти як в українських селах, так і в містах.
«Радянська людина — це людина, повністю підлегла ідеї. Її життя не має цінності, уявлення про життя нікчемні, ідея вище. Їй пропонують убогий, але передбачуваний пайок в обмін на свободу. Свобода особиста, будь-яка інша не обговорюється. Її немає. Є держава, а людини немає. І ось це така деформована людина. У кожен дім такої людини можна зайти, і ви почуєте плач і страждання. І в українських селах, і в міських будинках», — розповіла Алексієвич.
Нобелівська лауреатка зазначила, що для неї найбільшою загадкою є те, чому «війна, ГУЛАГ, революція і розпад імперії, величезні людські страждання» у радянської людини не конвертуються у свободу.
В інтерв’ю журналістці Ользі Духнич Алексієвич навела як приклад радянської ментальності свою зустріч з жінкою-танкісткою.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Я ніколи не забуду, як прийшла до однієї жінки-танкістки, насилу її знайшла. У такій професії жінки — велика рідкість. А вона мене питанням зустрічає: „А ви взяли дозвіл на розмову зі мною в Комітеті ветеранів?“ Я, пам’ятаю, їй сказала: „А ваші страждання — це що, не ваша приватна власність? Ви що, колективна власність, чому ви з собою так?“ Вона навіть не зрозуміла, про що я говорю», — поділилася письменниця.
Водночас пострадянська людина, згідно з її визначенням, це людина, що живе в епоху постправди. За її словами, «пройде ще багато часу», поки пострадянські країни дійдуть до розвиненого капіталізму за прикладом Німеччини і Франції.
«Поки що ми живемо в жорстокому світі. Тому і людина в ньому часто деформована, перелякана або озлоблена. У неї психологія обібраної людини, яка залишилася ні з чим. Молоді люди вже інші, сильніші. Вони знаходять якісь свої ніші», — зазначила нобелівська лауреатка.
Тоді як покоління людей від 40 років і старші живуть з відчуттям поразки, вважає Алексієвич.
«У Росії з’являються всі ці ретро-магазини, пельменні, в ресторані – салат Павлик Морозов. А з іншого боку, з’являється вулиця Колчака, бюсти Денікіна і пам’ятники Сталіну. Каша в голові у людей. Вони шукають себе», — підсумувала співрозмовниця НВ.
У 2015 році Світлана Алексієвич отримала Нобелівську премію з літератури з формулюванням За її багатоголосу творчість — пам’ятник стражданню і мужності у наш час.
Білоруська письменниця є автором шести документальних книг: У війни не жіноче обличчя (1985), Останні свідки (1985), Цинкові хлопчики (1989), Зачаровані смертю (1994), Чорнобильська молитва (1997) і Час секонд-хенд (2013).
Сценарій відомого серіалу Чорнобиль виробництва HBO, який став найбільш рейтинговим за всю історію за версією ресурсу IMDB, написаний на основі книги Алексієвич Чорнобильська молитва.