Картини українських художників зберігають особливий спосіб бачити світ — через колір, світло, форму, символи та деталі. Одні митці перетворюють квіти на складні живописні композиції, інші створюють фантастичних звірів, відтворюють драматичні сторінки історії або шукають нові способи передати український краєвид. Їхні роботи можна побачити в музеях і галереях, де вони відкриваються повніше, ніж на фотографіях чи книжкових ілюстраціях.
Анатолій Криволап
Де побачити: Національний музей «Київська картинна галерея», Київ, вулиця Терещенківська, 9
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Творчість Анатолія Криволапа — один із найвиразніших прикладів того, як український пейзаж може виходити за межі звичного зображення природи. Художник працює з насиченими кольорами, сильними контрастами й великими кольоровими площинами. У його картинах краєвид не завжди прагне до фотографічної точності: він передає емоційне відчуття місця, гру світла та внутрішній стан людини, яка споглядає природу.
У вересні 2026 року в Національному музеї «Київська картинна галерея» відкрили виставку «Світло і колір», присвячену взаємодії цих двох складників у пейзажному живописі. Проєкт підсумовує мистецькі пошуки художника за останні 25 років; значна частина представлених робіт уперше демонструється широкій аудиторії. Виставка запланована до 7 грудня 2026 року.
Криволапа варто розглядати не поспішаючи. У його полотнах колір визначає композицію й задає її емоційний ритм. Червоні, помаранчеві, рожеві, сині та фіолетові відтінки можуть створювати відчуття тепла, тривоги, спокою чи майже нереального світіння. Саме тому одна й та сама картина здатна викликати різні асоціації залежно від того, як довго на неї дивитися.
Відвідування цієї виставки може стати хорошим початком знайомства із сучасним українським мистецтвом. Тут важливо не шукати єдиного правильного пояснення кожного полотна, а спробувати простежити, як художник організовує простір, які кольори обирає та які емоції викликають його роботи.
Марія Примаченко
Де шукати роботи: Національний музей декоративного мистецтва України, Київ, вулиця Івана Мазепи, 21
Марія Примаченко створила художній світ, у якому фантастичні істоти, рослини та орнаменти поєднуються з мотивами народної культури. Її звірі можуть бути доброзичливими, кумедними, величними або тривожними. Вони не прагнуть реалістично відтворювати тварин, а радше передають їхній характер через форму, колір і декоративні деталі.
Художниця сформувала впізнавану авторську мову, у якій орнамент стає способом розповісти історію, а фантастичний образ набуває майже самостійного характеру. У її роботах поєднуються фольклорні мотиви, індивідуальна уява та спостереження за навколишнім світом.
Національний музей декоративного мистецтва України зберігає понад 600 живописних композицій художниці. Серед робіт, зафіксованих у Музейному фонді України, — «Синій лев», «Помаранчевий звір» і «Хижачка», створені 1936 року. Вони демонструють різні способи побудови фантастичного образу: від виразного силуету до складних візерунків, які вкривають тіло істоти й перетворюють його на орнаментальну композицію.
Чому ці картини варто бачити наживо? Передусім через деталі. У великому форматі легше помітити ритм ліній, розташування декоративних елементів і співвідношення кольорів. Звірі Примаченко ніби виходять за межі звичного світу, водночас залишаються пов’язаними з українською культурною уявою.
Твори художниці також нагадують, що народне мистецтво може бути джерелом нових художніх ідей. Воно здатне змінюватися, взаємодіяти із сучасністю та залишатися зрозумілим людям різного віку.
Катерина Білокур
Де шукати роботи: Національний музей декоративного мистецтва України, Київ, вулиця Івана Мазепи, 21
Творчість Катерини Білокур демонструє, що один мотив може стати основою великого мистецького світу. Квіти, плоди, листя та інші природні форми в її картинах займають весь простір полотна, утворюючи складні композиції, у яких кожна деталь має власне місце.
Білокур відома уважністю до природних форм. Її квіти не виглядають схематичними символами: художниця ретельно передає їхню будову, відтінки та особливості. Картини створюють відчуття достатку, внутрішньої гармонії й особливого ставлення до природи.
У Національному музеї декоративного мистецтва України зберігається 37 живописних полотен художниці. Музей також представляє виставку «Блакитний сезон. Катерина Білокур» у переліку своїх виставкових проєктів. Актуальні дати й умови відвідування варто перевіряти на офіційному сайті перед поїздкою.
Перед картиною Білокур цікаво звертати увагу не лише на окремі квіти, а й на те, як вони взаємодіють між собою. Насичені суцвіття, тонкі стебла, листя та кольорові переходи утворюють складний візуальний ритм. Око постійно знаходить нові подробиці, завдяки чому композиція не вичерпується першим враженням.
Ці полотна особливо промовисті в час, коли людина дедалі частіше сприймає природу через екрани. Роботи Білокур повертають увагу до спостереження, терпіння й матеріальної реальності світу. У них краса відкривається через уважність до найдрібніших деталей.
Олександр Мурашко
Де шукати роботи: Національний художній музей України, Київ; перед візитом слід уточнити актуальну експозицію
Олександр Мурашко належить до митців, через творчість яких можна простежити розвиток українського живопису на межі XIX і XX століть. Його роботи поєднують увагу до людини з інтересом до кольору, композиції та сучасних для того часу художніх пошуків.
«Портрет дівчини в червоному капелюсі», створений у 1902–1903 роках. У цій роботі увагу привертає виразне поєднання темного одягу й червоного капелюха. Колір стає композиційним акцентом, який допомагає організувати зображення та виділити постать у просторі. Картина перебуває у зібранні Національного художнього музею України, що підтверджує Музейний фонд України.
Інша важлива робота Мурашка — «Похорон кошового», датована 1900 роком. На великому полотні зображено похоронну процесію козаків; сам масштаб картини — приблизно 3,54 метра завширшки та 2,28 метра заввишки — підкреслює монументальність композиції. Твір також значиться у фондах Національного художнього музею України.
Мурашко цікавий тим, що дозволяє поглянути на український живопис як на частину європейського мистецького процесу, не втрачаючи зв’язку з національними сюжетами. У його творчості портрет може бути камерним дослідженням характеру, а історична композиція — масштабною розповіддю про колективну пам’ять.
Знайомство з такими творами допомагає зрозуміти, що мистецька спадщина України не обмежується народним живописом або сюжетами з повсякденного життя. Вона охоплює різні стилі й художні пошуки, які формувалися в діалозі з європейською культурою.
Важливе уточнення для відвідувачів: наявність твору в музейному фонді не гарантує, що він виставлений саме зараз. Перед візитом необхідно перевірити поточну експозицію музею.
Іван Марчук: український живопис, що виходить за межі реальності
Де стежити за виставками: Музей історії міста Києва та інші виставкові майданчики
Іван Марчук — один із найвідоміших представників сучасного українського образотворчого мистецтва. Митець працює в різних тематичних напрямах, але особливу увагу привертає його техніка, відома як «пльонтанізм». Вона ґрунтується на складному переплетенні тонких ліній, завдяки яким поверхня картини набуває особливої фактури.
У творах Марчука можна побачити пейзажі, архітектурні мотиви, образи людей та символічні композиції. Його живопис часто поєднує впізнавані предмети з відчуттям нереальності: будинок або дерево можуть здаватися водночас матеріальними й примарними. Саме ця неоднозначність змушує розглядати картину довше, ніж потрібно для першого враження.
У 2026 році, до 90-річчя художника, в Києві відбулися виставкові проєкти, присвячені його творчості. Серед них — «Марчук. Повернення», у центрі якої була картина «Пробудження» («Україна квітуча»), створена в Нью-Йорку 1993 року. Разом із нею українському глядачеві представили твори «Фантазії» та «Село і ніч». Цей проєкт у Музеї історії міста Києва завершився 27 вересня 2026 року, тому перед плануванням візиту варто шукати наступні виставки митця.
Побачити роботи Марчука наживо важливо через його неповторну техніку. На репродукції можна розпізнати сюжет і колірну гаму, але складніше відчути, як переплетені лінії формують простір. У великому форматі стає помітно, що поверхня картини складається з безлічі дрібних рухів пензля, які разом створюють цілісний образ.
Творчість Марчука також нагадує, що українське мистецтво не зупиняється на історичних стилях. Воно продовжує шукати нові форми та мову, здатну передавати особистий досвід і водночас виходити на ширший культурний рівень.
Чому оригінал важливіший за репродукцію?
Можливість побачити оригінал змінює сприйняття мистецтва. Репродукція допомагає ознайомитися з композицією, але не передає повністю масштабу полотна, фактури фарби та взаємодії кольорів із простором виставкової зали. Перед справжньою картиною глядач може помітити деталі, які губляться на сенсорному екрані, і відчути, як робота впливає на навколишній простір.
У творчості Криволапа колір буквально визначає емоційне звучання полотна. У Примаченко фантастичні істоти розкриваються через орнамент і графічну виразність. У Білокур природні мотиви вражають складністю, у Мурашка важливу роль відіграють композиція й людський образ, а у Марчука особливого значення набуває фактура.
Ці художники різні за стилем і поколінням, проте разом демонструють багатство та різноманітність української мистецької спадщини. Їхні роботи дають змогу простежити, як змінюється художня мова, як народна традиція переходить у сучасне мистецтво і як особистий погляд митця стає частиною культурної пам’яті.
Відвідування музею чи галереї не обов’язково має перетворюватися на лекцію з мистецтвознавства. Іноді достатньо вибрати одну картину, уважно її роздивитися й спробувати зрозуміти, чому саме вона привернула вашу увагу.
Український живопис вартий того, щоб відкривати його без поспіху. У картинах зберігаються досвід різних поколінь, уявлення про красу, пам’ять про історію. І найкраще ця розмова відбувається тоді, коли між глядачем і твором немає екрана.
Милана Цимбал