“Українська літературна газета”, ч. 6 (374), червень 2025
У кожної землі є свій голос, але є й образ, у якому завмирає її душа.
В Україні таким образом стала ікона. Не академічно строга, як у Візантії, не похмуро-стримана, як у російській традиції, а тепла, земна, з яскравими барвами, наповнена повітрям і світлом, як степи, що простягаються від Києва до самого обрію. Українська ікона — це не просто канон, це сповідь народу, розказана через колір, дерево і золото.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ВІД КИЄВА ДО КАРПАТ: ШЛЯХ ОБРАЗУ
У Києво-Печерській лаврі, де в XI столітті молилися монахи, народжувалися перші українські ікони. Вони ще несли в собі суворість візантійської традиції: витягнуті обличчя, строгі погляди, приглушені фарби. Але вже тоді в них було щось живе, якесь світле, непокірне тепло, наче промінь сонця пробився крізь ґратоване вікно печерного храму.
Пізніше ікона вирушила в подорож. У галицьких землях її оточив бароковий орнамент, у Чернігові вона зазвучала дзвінко, як осінній вітер у соснах. А в гуцульських селах, у дерев’яних церквах, вона й зовсім стала частиною народної пісні. Там майстри писали її прямо на склі — простою, ясною, наповненою кольором, наче гуцульська писанка. У цих іконах Христос усміхається, ангели ніби ширяють над горами, а Богородиця тримає немовля так ніжно, як мати тримає своє дитя на руках, сидячи на порозі хати.
КОЗАЦЬКА ІКОНА: МОЛИТВА ВОЇНІВ
Окрема сторінка — козацькі ікони. Це не просто релігійні образи, це документи часу, в яких воїни молять Богородицю про захист України.
Візьмемо ікону «Козацька Покрова»: під її покровом стоять запорозькі гетьмани, сотники, прості козаки. Обличчя їхні суворі, руки міцно стискають шаблі, але в очах — не війна, а віра. Так писали їх у XVII–XVIII століттях, коли Україна жила під знаменами боротьби. Ці ікони висіли не тільки в храмах, а й у козацьких куренях, у полкових церквах, у старих родових хатах, де щовечора лунала молитва під тріск вогню в печі.
БАРОКО І ПОДИХ ЗАХОДУ
XVII століття принесло в Україну європейські вітри — ікони наповнилися легкістю, світлом, рухом. Вплив західного бароко відобразився у живописі Львова, Києва, Чернігова.
У цих іконах з’явилися м’які переходи світла і тіні, фігури набули пластичності, лики — ніжності. Вони були більше схожі не на застиглі святині, а на видіння, які приходять у молитві.
Але, попри європейський вплив, українська ікона зберегла свою сутність. Вона залишалася ближчою до людини, її радощів і смутку, її любові й болю. Христос тут не був грізним суддею, він був другом. Богородиця — не недосяжною царицею небесною, а матір’ю, яка розуміла всі людські скорботи.
КОЛІР І СВІТЛО: СИМВОЛІКА УКРАЇНСЬКОЇ ІКОНИ
В українських іконах колір говорив так само виразно, як слова. Тут золото — це не просто символ небесного сяйва, але й тепло рідної землі. Синій — не холодний, а глибокий, наче вечірнє небо над Карпатами. Червоний — не лише символ жертви, а й колір життя, сонця, любові.
А білий — це чистота, сніг, світло, що освітлює все довкола, як перші промені сонця над Дніпром.
Ці ікони не боялися барв, вони не були похмурими, несли радість. Вони дивилися на людину з надією. Вони не вимагали сліпого поклоніння, а запрошували до розмови, до осмислення, до любові.
ІКОНА НА СКЛІ: НАРОДНА ФІЛОСОФІЯ
На заході України в XIX столітті народилася особлива традиція — ікони на склі. Їх писали прості майстри, селяни, які знали більше про землю, ніж про догмати. Їхня техніка була примітивною, але в цих іконах було стільки щирості, що навіть великі художники не могли б створити щось настільки живе.
Тут Богородиця могла бути у вінку з польових квітів, а ангели — з круглими, як яблука, щоками. У цих іконах звучала та сама мелодія, що й у народних думах, що в колядках, що в тихому вечірньому наспіві бабусі, яка розповідає онуці про святого Миколая. Це була не тільки віра, а й душа народу, закарбована в склі.
ВИСНОВОК: ІКОНА ЯК ДЗЕРКАЛО ДУШІ
Українська ікона — це більше, ніж канон. Це погляд на світ, наповнений світлом. Вона не дивиться на людину зверхньо, не лякає її, а йде поряд.
У старих хатах, у дерев’яних церквах, у галереях і музеях вона залишається живою, теплою, щирою, як голос рідної землі.
Вона пам’ятає і світло київських монахів, і молитви козаків, і квітучі львівські сади, і холодні карпатські ранки. Вона несе в собі Україну — в її радості й горі, у її мріях і пам’яті.
І кожен, хто дивиться у вічі цих образів, бачить не тільки святих, а й самого себе, таким, яким його пам’ятає вічність.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.