Важко уявити новорічні свята без цього чудового кінофільму, прем’єра якого відбулася 60 років тому – у січні 1962-го. І, як і в будь-яких кінозйомках, тут теж були свої секрети та цікаві подробиці.
Відомий режисер-казкар Олександр Роу був не першим, хто задумав екранізувати цей твір Миколи Гоголя – першим був Владислав Старевич. У 1913 році він впорався із завданням блискуче. Його «Вечори на хуторі біля Диканьки» увійшли до тридцятки найкращих кінофільмів світу! Особливо складні моменти — наприклад, чорта, який сідав Вакулі в кишеню, або вареники, які влітали в рот Пацюку, автор тоді промалював, поєднавши кіно та мультиплікацію. Роу у 1961 році повторювати його не став, інформує UAINFO.org з посиланням на Goodhouse.
СОЛОХА ТА ЇЇ НІС
Адаптувавши гоголівську різдвяну казку у сценарій для кінофільму, режисер уже намітив акторів на деякі ролі. Наприклад, у тому, що Солоху зіграє чудова актриса Людмила Хітяєва, сумнівів не було.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Акторка була ще зовсім молодою, а Солоха все-таки мала дорослого сина, хоч і вважалася відьмою і мала зберегти красу. Щоб зробити Людмилі справжній пишний зад, на неї одягали кілька широких спідниць. До того ж Хітяєва весь фільм нахиляє голову так, щоб утворювалося друге підборіддя — для більшого колориту.
Затверджена на роль в грудні, вона була відпущена Олександром Роу на канікули – відпочити перед зйомками та дочекатися, коли зберуть весь акторський склад. Надихнута вільним часом, Людмила Іванівна негайно вирушила з сином на лижну прогулянку.
Той уже впевнено катався і вибрав круту гірку, Людмила ж давно так спортивно не відпочивала, і на крутому повороті з усього розмаху врізалася у дерево! Акторку доправили до лікарні, надали першу допомогу, але операцію не призначили. Зламаний ніс зростався з характерною горбинкою… Відвідуючи акторку в лікарні Роу, хоч і співпереживав одній з головних героїнь, але тихцем потирав руки: тепер у його Солохи був справжній відьомський ніс!
ОКСАНА
Саме провидіння втрутилося й у пошуки актриси на роль Оксани. Кастинги проходили у кількох містах, зокрема й в Києві. Відглянули близько п’яти тисяч кандидаток, коли в один з чергових днів відбору коридором павільйону пробігла студентка другого курсу студії при театрі Івана Франка Людочка Мизникова.
Вона згадує, що засмутилася, коли просто в коридорі хтось прокричав услід: «А ось і наша Оксана!». Знала, що на роль пробувалося безліч дівчат, а сама ще й у павільйон не зайшла.
Досі достеменно невідомо, хто з такою впевненістю пророкував акторці успіх, тільки на її адресу незабаром прийшло повідомлення про те, що Людмила затверджена на роль Оксани і її чекають у Москві.
Молоденька дівчина, яка ще жодного разу не покидала рідну домівку, на чужині легко приходила в стан смутку. У кіно знято її справжні сльози, тільки плакала вона не по Вакулі, а по дому та батькам, яких надовго залишила.
Попри те, що фільм глядач полюбив, Людмила Мизникова більше так і не отримала жодної яскравої ролі. Знімалася, звичайно, але для життя все ж таки обрала іншу спеціальність – закінчила філологічний факультет.
Людмила розповідала, що за порадою Роу не хотіла розмінюватися на дрібні ролі, пропозиції на які посипалися на неї після виходу кінофільму, чекала на серйозний сценарій. Але наступну цікаву роль від того ж режисера вона отримала, коли була вагітна. Олександр Роу бачив її в образі Варвари у своїй казці “Варвара-краса довга коса”, але через сімейні обставини дівчина відмовилася.
ДИКАНЬКА НА КОЛЬСЬКОМУ ПІВОСТРОВІ
Знімати спочатку хотіли у реальному селі Диканька, що на Полтавщині. Але коли дійшло до справи, настав березень. Сніг в Україні вже зійшов, тому всю знімальну групу було вирішено вивезти на Кольський півострів, до міста Кіровськ. На його околицях декоратори швидко звели ціле село — поставили мазанки та церкву.
У масовці знімалися місцеві мешканці. За два рублі на день їм запропоновали кататися на санчатах, реготати та грати у сніжки. Багато хто тоді кидав роботу і йшов у масовку не для заробітку, а заради мистецтва.
А ось колядки у кіно звучать справжні, українські. Щоб дотриматися достовірності, Роу не дозволив російським акторам співати автентичні українські різдвяні пісні, тому колядники лише відкривають рот. Український хор був записаний на плівку, яка звучала з машин, що стояли за кадром.
МІСТИКА
Актор Георгій Мілляр, який грав чорта і якому на той час уже виповнилося 68 років, щоразу, одягаючи спеціальне трико з хвостом і йдучи на грим, просив у Бога прощення за своє «хуліганство». І це «хуліганство» довелося відпрацьовувати – найбільше складних трюків виконує саме чорт. Для піруетів у підвішеному вигляді був запрошений дублер, але на перших зйомках він отримав травму. Чекати нового було вже ніколи. Так і довелося Мілляру самому виконувати всі елементи.
Актор увійшов у роль так, що крутився на своєму «небі», навіть коли камери вимикалися, а під завісу зйомок так розійшовся, що особисто вилазив з ополонки у тридцятиградусний мороз, хоча спочатку Роу планував зняти цю сцену в тепленькій воді в павільйоні.
Сцену із дяком, якого зіграв Сергій Мартінсон, довго не могли зняти. Щоразу, коли худий і пластичний актор, тремтячи всім тілом і гнусуючи: «А що це у вас тут, божественна Солоооооха?», простягав кістляві пальці до шиї Хітяєвої, знімальна група просто не могла стримати регіт! Довелося перезнімати кілька дублів, доки всі заспокоїлися.
Знаменита сцена, де до рота чаклуна Пацюка у виконанні Миколи Яковченка самі собою влітають вареники, робилася просто: насправді він їх високохудожньо… випльовує! Все інше зробило зворотне перемотування.
Перший перегляд знятої картини Роу влаштував для мешканців селища, де його знімали, а також найближчих населених пунктів та міста Кіровська. Глядачів чекав сюрприз: біля входу їх зустрічали актори, переодягнені в чортів, які закидали ошатних гостей сніжками.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.