У кожного своя стежка до Шевченка

 

У Будинку письменників відбулися Шевченківські читання

 
Дев’ятого березня Україна відзначила  День народження українського генія Тараса Шевченка.  Будинок письменників України відкрив свої двері для всіх охочих взяти участь у читаннях, приурочених до святкування Шевченківських днів. Чотири години підряд  українські поети, артисти та видатні діячі української культури читали вірші Шевченка, говорили про його творчість, вплив на самобутність та Незалежність України. Ведучими заходу були Антонія Цвід і Олександр Гордон.
 
“В кожного з нас своє прочитання Шевченка, в кожного з нас  своя стежка до нього. Для мене Шевченко в школі сприймався хрестоматійно, в  обов’язковому порядку.  Вже значно пізніше я почав читати його поезію і вже згодом вивчати його життя…  У нас є Іван Франко, Леся Українка, нинішні високі авторитети в культурі та духовності. Але жоден із наших світочів культури не здатен об’єднати, згуртувати  всіх українців так, як Тарас Шевченко. І царський, і радянський режими намагалися підлаштуватися під Шевченка, коментували його на свій куций копил, друкували Тарасові твори зі скороченнями… Проте боротися відкрито, ставати на його шляху жоден режим навіть не намагався. Бо розуміли, що це боротьба пігмеїв з титаном. Тарас Шевченко – це наш щит і наш меч. Так було і так буде для нас, українців», – зазначив голова НСПУ Михайло Сидоржевський, відкриваючи Шевченківські читання.
Народний артист і Герой України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Анатолій Паламаренко відзначив Шевченківський дар народного Пророка: «Читаєш Тараса Шевченка і відчуваєш – от доля послала нам такого могутнього пророка. Тільки ми не зовсім уважні до його заповіту. І не зовсім уважно читаємо його думки, укладені в слово. Якби ми розумно віднеслися хоча б до його відомої фрази «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…»,  якби уважно прочитали і знали, з ким ми маємо справу, то все би було по-іншому».-
«Колись Василь Стус написав, що «Шевченко над колискою — це не забувається». В моє життя Шевченко теж прийшов з маминої пісні, з маминого голосу. У нашій голодній хаті була одна-єдина книжка – це старенький «Кобзар», з обтріпаними палітурками. І я пам’ятаю, як моя мати, майже не заглядаючи в рядки, читала «Катерину». Тоді сходилися люди, в хаті ставало тепло від їхнього подиху і голосів. Свій перший ошатний «Кобзар» я отримала, коли навчалася в 10 класі. І я досі бережу його серед великої кількості різних «Кобзарів».  Я щаслива, бо мені поталанило працювати на українському радіо. Я вела радіопередачу, яка називалася «Кобзар». Тоді радіо було могутніше, ніж сьогодні, в кожній хаті. Ми отримували тисячі листів з усієї України з проханням прочитати той чи інший твір, запросити того чи іншого артиста. Мені поталанило записувати найвидатніших шевченкознавців світу, найвидатнішу когорту письменників та артистів. Шевченко був різним – грізним і ніжним», – поділилася  поетеса Ніна Гнатюк.
Шевченкове слово звучало того дня з вуст десятків шанувальників поезії нашого генія. Його вірші читали народна артистка України Раїса Недашківська,  заслужена артистка України Лариса Недін, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка Ганна Левченко, заслужений діяч мистецтв України Володимир Мельников, а також письменники Петро Засенко, Станіслав Бондаренко, Іван Гайворон, Василь Клічак, Гриць Гайовий,  Сергій Цушко, Інна Ковальчук, Ніна Шаварська, Таїна Братченко та багато інших.
І справді, кожен приходив до Шевченка по-своєму – хтось у школі, хтось в інституті, а то й пізніше.  Спільним лишається одне – у нас завжди є Шевченко, творчість якого суголосна часові.
 

Анна Дрофа

 

В №5 (193) 10 березня 2017

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал