… Тоді, коли все залишиться позаду

150

 
 
Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ
 
…тоді, коли все залишиться позаду, на світі враз стане тиша, а за вікном на всі боки до вузької смуги обрію лежатимуть сліпучо-білі незаймані сніги; так ніби милостивий Господь уперше зійде на цю землю, щоб благословити її разом із заблукалими в сірих димах дивними людьми; вони шукають і ніяк не знайдуть спокою під цими кошлатими хмарами, і відходять тихо й непомітно, як тіні за фанерними щитками на вулиці, котрі загуслою, зчорнілою кров’ю стікають вниз, чіпляючись за вклякле під мощеною бруківкою химерне коріння і здиблюючи жили, що пульсують розчахнутими стигмами; так, тоді буде зима, і не сонце сліпитиме очі нестерпним світлом, і не біла віхола пахучих яблуневих пелюсток укриватиме покірні пагорби з відвислими закляклими боками, і поснулі, і змертвілі, закутані в холодний саван принишклі поля; чисті сніги тієї зими, невимовно білої і нестерпно яскравої, аж до сліпоти в очах, поховають сліди чорної важкої осені і холодних тривог; осені, в якій навскіс, навперейми, вперемішку з вогненними стрілами, падали холодні дощі, і кров підступала до горла, а розквашена земля їх приймала як мати, і вони заривались у неї, вгризались зубами і роздирали скривавленими нігтями, відчуваючи, як б’ється її велике серце, і як нуртують і двиготять у глибоченному череві її гігантські нутрощі, а небо стривожено наливається свинцем, і чорним смердючим погаром, і сивіє важкими збагровілими димами, о, Господи…

№23 (185) 25 листопада 2016

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!