Казкар із майбутнього

141

 

На смерть і життя Романа Гамади

 
27 січня у Львові після важкої хвороби помер Роман Гамада – науковець, перекладач, старший викладач кафедри сходознавства імені професора Ярослава Дашкевича філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, член Національної спілки письменників України, лауреат літературної премії ім. Миколи Лукаша (1999) та першої літературної премії Фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку (2008).
«Згадаймо Романа Гамаду без тяжкої осмути, але з великою вдячністю, що він подарував нам розкіш своєї присутності. Людина глибоких знань і глибокої приязні до світу, він цінував жарт і точне веселе слово. Пригадую, одного разу ми обговорювали смішну одруківку «два перса», і я сказала, що, можливо, персів-чоловіків слід називати «персіянами»…
Роман усміхнувся: якби я не був українцем, то погодився б на персіянина… Він не шкодував ніколи часу на зустрічі із школярами: якось, кілька років тому, видавець звів нас на черговій своїй акції, і Роман прийшов просто з міжміського автобуса, бо встиг уранці побувати в райцентрі, у ліцеї, де прочитав ознайомлювальну лекцію про літературу Сходу. «Які там мудрі діти! Як вони хочуть знань!» – казав і притупував захололими ногами… Хай з Богом спочиває», – поділилась спогадами про романа Гамаду письменниця Оксана Думанська.
«Сходознавчий світ втратив велику людину! Дякую за все, чого ви нас навчили! Дякую, що були прикладом працелюбства і наполегливості! Дякую, що були натхненним викладачем та прекрасною людиною! Шкода, що майбутнім поколінням сходознавців не вдасться відчути ту магію слова, якої нас навчав Роман Романович. Я вважаю, що мені дуже пощастило вчитись в таких великих сходознавців як Ярема Євгенович та Роман Романович! Дуже гірко від такої втрати!», – написала під сумним повідомленням у Фейсбуці Катерина Кучерова.
 

zik.ua

 
 
Олександр ГОРДОН
Іноді люди живуть не так довго, аніж на те заслуговують. Що тут причиною? Очевидно, час, у якому ми всі ще безсилі протистояти відвічній людській байдужості, інертності влади у справі збереження найбільшого земного багатства – особистостей. Наші владці цинічно нагороджують високими посадами та фінансово-майновими статками своїх недбайливих чиновників і, як правило, так само цинічно нехтують нашими пророками, справжніми народними провідниками, представниками національної еліти. А пророк-творець-реформатор завше працює на межі емоційного зриву, на межі зламу людських сил та депресії. Через жалюгідність і дріб’язковість чиновників суспільству не вистачає знань  про свою найкращу верству, тож воно не в змозі підтримати її представників у критичні часи. Відходять люди, відходять проводирі, відходять творці, котрі могли б стати опорою нації у скруті, стимулом її саморозвитку, гарантією незнищенності її культури. Відходять у вічність казкарі з нашого майбутнього. Хоча ми всі від самого дитинства, сказати б, вчимося жити саме на їхніх казках, завдяки цим казкам розбудовуємо наше життя й Державу, здійснюємо чин самопожертви, закладаємо принципи саморозвитку.
Що ж маємо зробити для того, щоб Держава і її духовна еліта стали культурними синонімами? Як постаратися, щоб наші пророки-творці стали казкарями нашого ж майбутнього у щоденному житті?
27 січня 2017 року не стало Романа Гамади. Він був саме таким казкарем. І не лише тому, що переклав для українців іранські казки. Або – що народився у давньому містечку Добромилі, розташованому посеред казкових прикарпатських ландшафтів (вони приховують безліч  таємниць, у тому числі руїни сьогодні уже майже міфічного замку Гербуртів, з усіма його історіями й легендами). Що часто пригадував казкові вечори, проведені разом з ровесниками біля вогнища, розкладеного поряд із замком, коли уява малювала епізоди з лицарського життя предків. Тоді він ставав лицарем сьогодення. Тоді зароджувався його дар оповідача й казкаря, формувалося життєве кредо його творчої особистості.  Цьому вельми сприяли оповіді про старожитні часи Романової тітки Казимири Броніславівни, яка назавжди впровадила хлопця у світ культури, літератури, музики. Другою людиною, яка впровадила  його вже у світ давньої перської літератури з її казками, легендами, гумором та нескінченними оповідками, був син Ірини Вільде –  Ярема Євгенович Полотнюк. Ще у дитинстві був вражений китайськими народними казками, як і казками «Тисяча й однієї ночі» в перекладі Михайла Сальє. Так зростав воістину казковий талант одного з найбільших українських сходознавців та перекладачів перської літератури.
Він був казкарем не лише у творчості, а й у житті. Зачинявся у своєму кабінеті, неначе в казковій келії, де й народжувалися всі його переклади перських казок, гумору, оповідок та епосу. Перекладаючи ці твори, працював над розвитком української казкової мови: створював вигадливі відповідники до давньоперських слів та фраз, які б автентично передавали побут і подробиці життя старожитніх персів. Задля цього довгі роки укладав свій власний словник-глосарій. Уже підходив до перекладання видатного давньоперського епосу  «Шахнаме». Але невблаганна смерть  вирвала його з когорти провідних творців української культури.  Перекладене ним назавжди залишиться тим калиновим мостом між Україною і країнами Сходу, котрий продовжуватимуть його учні, представники наступних поколінь українських сходознавців.  А тим часом, завдяки його зусиллям і таланту, вже створено фундаментальну базу для української бібліотеки давньоперської літератури. Не раз він уперше перекладав для українців твори, раніше перекладені лише російською та європейськими мовами; не раз брався за взагалі не освоєне європейцями.
Роман Гамада, як письменник і перекладач, відтворив для нас цілий світ давньоперської літератури. Цей справжній казкар зробив доступними для нас численні казкові сюжети, дивовижний світ давнього Сходу. Вражає масив зробленого ним. В останні десятиліття він щороку перекладав українською і видавав, переважно у видавництві «Богдан», окрему книгу перекладів з давньоперської літератури. Тут – і «Перські оповідки» (у 2-х тт.), і «Анекдоти про Муллу Насреддіна», й «Антологія перського гумору», й «Іранські народні казки», й «Захоплюючі розповіді» та «Весела книга» Алі Сафі, й «Витончені карти» Убейда Закані, й «Зібрання історій», поеми «Ґулістан» та «Бустан» Сааді Ширазі.
Запитаймо себе: чи хтось більше в роки Незалежності дав нам для знайомства з перською літературою, аніж цей перекладач? Запитання до українських чиновників: чи не варта його талановита багаторічна праця поцінування на державному рівні, хоча б, зокрема, заснування літературної перекладацької премії імені Романа Гамади – такої ж поважної, як і премія ім. М. Рильського?
Кожна казка залишиться в пам’яті народній так довго, як довго її читатимуть, захоплюючись, нові покоління читачів. Кожний казкар сприятиме розвитку нації настільки,  наскільки нація зможе оцінити його відданість, талант і здобутки.

№3 (191) 10 лютого 2017

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!