«Криниця для спраглих» — український радянський сюрреалістичний художній фільм, дебют у кінематографі Івана Драча, сценариста, та Юрія Іллєнка, режисера. Стрічку знято 1965 року, але покладено «на полицю» і вперше показано 1987 року.
Фільм присвячується пам’яті народного артиста СРСР Дмитра Мілютенка.
Займає 21-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Фільм складається з п’яти частин і практично є німою стрічкою, що відзначається винахідливим мінімалістичним використанням звуку.[2]
Ця стрічка — метафорична, алегорична, символічна оповідь з багатьма темами, головною з яких видається драматичне життя літнього Левка Сердюка, селянина-філософа. Односельці насміхаються з його піклувань про колодязь, що забезпечує водою усе село, нащадки, заклопотані власними справами, не згадують ні про батька, ні про могилу матері. Старий живе згадками та роздумами: про те, як його близькі полишили рідний дім, про смерть сина-військовика, про те, як сучасний безжалісний світ вторгається в сільське життя, позбавляючи людей первісної чистоти своєї ідентичності. Левко викликає синів до села з міста, але відчуває їхню душевну віддаленість і не знає, як їх наблизити.
Грандіозний метафоричний театр цієї трагедії: руйнується рід, гине сама екологія його мешкання. Метафори фільму класичні: пісок — забуття, криниця — джерело моралі, духовності, народної пам’яті. Символічним є й кінець фільму, що дає надію та віру в безсмертя людського духу: має народитися Левків онук, син його загиблого сина-пілота, для якого старий чистить покинуту криницю та садить коло неї яблуню в плодах — дерево життя та безсмертя.
Фільм вимагає і закликає не миритися з процесом утрати моральних цінностей, бо можна втратити людське.
Одразу після завершення, фільм заборонено постановою ЦК Комуністичної партії України. У Постанові № 3 Державного Комітету України з кінематографії від 10.03.1967 в розділі про хиби в роботі є фраза:
| Так, недосвідченість режисера Ю. Іллєнка призвела до того, що у фільмі „Криниця для спраглих“ було допущено ідейні збочення, внаслідок чого фільм не було випущено на екран, а витрати в сумі 268,0 тис. крб. списано на збитки. |
Вперше фільм показано в листопаді 1987 року на фестивалі українського кіно, який проводив кіноклуб «Восхождение», м. Запоріжжя.