Борис Тен (справжнє ім’я і прізвище Микола Васильович Хомичевський, 9 грудня 1897, с. Дермань — 12 березня 1983, Житомир) — видатний український поет і перекладач; член Спілки письменників України (1957). Лауреат премії імені Максима Рильського за досягнення в галузі художнього перекладу (1979), заслужений діяч польської культури (1977). За переклади Ю. Словацького, А. Міцкевича, Є. Жулавського дістав нагороду Міністерства культури і мистецтва Польщі. Літературний псевдонім походить від стародавньої грецької назви річки Дніпро — Бористен.
Також священик Української автокефальної православної церкви, настоятель храму Петра і Павла на Подолі, заступник голови президії Всеукраїнської православної церковної ради.
Жертва російсько-большевицького окупаційного терору, в’язень ГУЛАГ СССР.
Борис Тен – невмирущий.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Він завжди буде прикладом творця,
який вміщає в собі світи багатьох літератур…
Дмитро Павличко
Досвідчений поет і перекладач творів від Гомера до поетів другої половини 20 ст. Микола Васильович Хомичевський взяв собі псевдонім стародавньої назви головної річки України – Дніпра (Борисфен дав.-гр. Βορυσθένης), бо саме під такою назвою її побачив Геродот – широку і вічноплинну. Більшу частину свого життя Микола Васильович думками перебував у сивій давнині, але в перекладах пульсувало притаманне стародавній поезії палке почуття, звучала жива думка та вимальовувались чіткі поетичні образи. Борис Тен перекладав не тільки з старогрецької, а й з грузинської, латвійської, молдавської, російської, англійської, німецької, польської, французької…
Корені духовного росту Бориса Тена сягають у глибину історії його Дерманя, де він народився 9 грудня 1897 року. Не раз письменник називав як своїх прямих прародичів по лінії навчання дидаскалів духовної школи при Дерманському монастирі Йова Княгиницького та Метелія Смотрицького. Постійно згадував у розмовах та автобіографіях, що першодрукар Іван Федоров був якийсь час управителем маєтків Дерманського монастиря, а Іван Тростянецький саме у Дермані видав знаменитий «Осмогласник». Вчительська семінарія, яка існувала у Дермані, славилася хорами, театральними постановками, а всі близькі і далекі родичі Миколи Васильовича були завзятими любителями й учасниками обрядових народних свят. Все це сприяло розвитку талантів Бориса Тена, як композитора, шанувальника сцени, музиколога й хормейстера.
Педагогічні здібності були успадковані від батьків-учителів. Дід та батько Миколи Васильовича свого часу теж закінчили Волинську духовну семінарію – Іван Михайлович був священиком в церкві с. Рокитиця, а Василь Іванович – настоятелем церкви с. Кунин. Микола Хомичевський, окрім семінарії, також навчався в Клеванському духовному училищі, Волинському інституті народної освіти та Московському музично-педагогічному інституті. У 1923 р., висвятившись на священика, він проводив значну роботу щодо відродження Української Автокефальної Православної Церкви. В 1924-1926 рр. був настоятелем храму св. Софії в Києві, пізніше протоієреєм Петропавлівської церкви на Подолі. У 1923 р. разом з Євгеном Кудрицьким займався перекладами діалогів Платона. Знання багатьох мов та літературна діяльність сформувались теж на «малій» дерманській батьківщині. «Я жартома кажу, що народився в атмосфері порівняльного мовознавства», – говорив Борис Тен. Сільське оточення – українське, у школі вивчав російську і грецьку мови, від дядьків, які побували у Франції та Америці, навчився французької та англійської, а від учителя-німця, який викладав математику, – німецької. Сусіди були поляками, а ближнє село – чеське.
До арешту НКВС у 1929 р. Борис Тен був співробітником журналу «Церква й життя», розпочав свою діяльність як поет і перекладач у видавництвах «Сяйво», «Книгоспілка», Державному видавництві України, близько зійшовся з Миколою Зеровим, Максимом Рильським, Олександром Білецьким. 1929 рік виявився роковим – Микола Васильович був засуджений до десяти років у таборах на Далекому Сході, але термін скоротили, і його звільнили 22 серпня 1936 р. З 5 грудня 1936 р. Борис Тен працює на посаді завлітчастиною третього Київського пересувного театру, а через кілька місяців – методистом обласного Будинку народної творчості в м. Калінін (суч. м. Твер) Російської Федерації.
Під час Другої світової війни, де Микола Хомичевський був кореспондентом армійської газети, потрапив у Новгород-Сіверське підпілля, але групу було розкрито і арештовано. Командир групи Йосиф Смолянський взяв вину на себе і цим врятував життя своїм товаришам. Далі – полон на території Новгород-Сіверського монастиря, німецький концтабір, де його навіть засудили до розстрілу за підготовку втечі, але в останній момент розстріл замінили каторгою в Німеччині. Пізніше – радянські фільтраційні табори і роки недовіри та доносів. Після звільнення право жити у Житомирі Борис Тен отримав не одразу, а наприкінці 1945 р. Там його вже чекали дружина Аполінарія Леонтіївна і син.
Повоєнні роки були надзвичайно бурхливі і різноманітні для Миколи Васильовича: з 1946 р. почав викладати музику і співи в різних школах Житомира; в 1946-1947 рр. керував художньою самодіяльністю в Житомирському педінституті; в 40-і був інспектором та в 1947-1952 рр. зав. музично-театральним сектором Облвідділу мистецтва; з 1947 р. почав роботу в музичному училищі ім. В. Косенка. З вересня 1954 р. по серпень 1955 р. викладає латинську мову в Житомирському інституті іноземних мов; до 1957 р. викладає музику в середніх школах, потім працює в Житомирському культосвітньому училищі, а через рік очолив роботу Житомирського обласного літоб’єднання. Всі ці роки Борис Тен багато перекладає – в 1963-му закінчив переклад «Одіссеї» Гомера на українську. Протягом багатьох років він дотримувався золотого правила: перекласти в день не менш двадцяти рядків Гомеровського тексту, а тоді вже братися до інших текстів чи справ. В грудні 1965 р. Бориса Тена висунули на Шевченківську премію за переклад «Одіссеї», але, на превеликий жаль всієї культурної України, лауреатом він не став. Так само сталося і з премією ім. М. Рильського у 1972 р. 9 грудня 1968 р. письменника нагородили Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
У 1970 р. з життя йде єдиний син Василько, який вже взявся за продовження батьківської роботи і перекладацьку справу. Родинне лихо затьмарило радість від виходу збірки оригінальних віршів «Зоряні сади»…
Робота над «Іліадою» завершується у 1972 р., але бачить світ накладом 8 тис. примірників лише у 1978 р. В грудні 1977 р. делегація з Польщі на чолі з консулом Л. Тимошевським вручає Борисові Тену медаль і посвідчення «Заслуженого працівника Культури Польської». 19 березня 1979 р. Микола Васильович стає лауреатом премії ім. М. Рильського.
З життя Микола Васильович пішов 12 березня 1983 р. і був похований на Корбутівському міському кладовищі, але в 1990 р., за останньою волею поета, прах перенесено до Смолянського цвинтаря, де похована вся родина Хомичевських. Нині це вже пам’ятка національного значення.
Підсумувати творчу діяльність Бориса Тена хочеться цитатами Павла Загребельного: «Гадаю, що значення подвижницької творчої праці Нестора нашого перекладу зростатиме що далі, то більше, і перекладам цим судилося життя довге, прекрасне і так само багате, як незмірно багаті самі гомерівські поеми» та «Вже сам той факт, що Гомер прийшов з сивої давнини до українського народу і заговорив українською мовою, – знаменний і незвичайний. Зроблене Борисом Теном – це не просто культурна подія, це справжній подвиг».
Олена Самсонюк