28 листопада 1970-го гебісти вбили відому художницю й правозахисницю Аллу Горську

28 листопада 1970-го – відома художниця й правозахисниця Алла Горська вийшла зі своєї київської квартири і зникла. Згодом виявилося, що того дня її вбили радянські спецслужби.

Конфлікт з владою розпочався на початку 1960-х, коли разом із поетом Василем Симоненком і режисером Лесем Танюком вона виявила таємні спецділянки НКВС, де в 1937-1941 роках під покровом ночі ховали розстріляних. Зокрема, у Биківні (нині Національний історико-меморіальний заповідник “Биківнянські могили”), Василькові та на Лук’янівському кладовищі в Києві.

Пошуковці надіслали до Київської міськради листа з вимогою оприлюднити та облаштувати масові поховання жертв сталінського терору. У міськраді вдали, ніби листа не помітили. Активістів, проте, помітили в іншій установі – “взяли на олівчик” у держбезпеці.

В 1963-му Горська взялася робити у вестибюлі Київського університету вітраж “Шевченко. Мати” – замовлення ректорату до 150-річчя Кобзаря. Залучила колег-однодумців. Працювали рік.

Художня рада мала зібратися 9 березня 1964 року о 16-й. Але вранці до вітража прийшов секретар парткому університету товариш Ломон із молотком у руці. Хтось повідомив, що художники створили “ідеологічно шкідливий” твір.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

“А чого це у вас мати-Україна така сумна? – розгнівався партієць. – І чому вона опинилася за ґратами?” Йому пояснили, що за тюремну решітку він прийняв внутрішні рамки, які тримали частини вітража. Головний комуніст вишу не став слухати і розтрощив твір. Такою була вимога секретаря Київського обкому В’ячеслава Бойченка.

Горську виключили зі Спілки художників. Кадебісти встановили в її квартирі “підслушку”, вмонтовану з кімнати сусідів по комуналці.

Алла Горська, Григорій Синиця, Василь Стус і Віктор Зарецький. Донецьк, 1966

Невдовзі почалися арешти серед української інтелігенції – перші після смерті Сталіна. За ґратами опинилися близькі друзі Алли. Вона писала протести до прокуратури. Їздила на процес В’ячеслава Чорновола до Львова. Листувалася з багатьма запротореними до концтаборів.

Зламним став 1968 рік. У квітні художниця підписала “Лист-протест 139-ти”, адресований керівникам СРСР, з вимогою припинити протизаконні політичні репресії. А в серпні радянські війська окупували Чехословаччину. Там “антирадянський рух” почався з розширення демократичних свобод. Переляканий Кремль зажадав посилення тиску проти дисидентів.

Горську почали тягати до КДБ. Вимагали зняти підпис під листом-протестом. Чимало “підписантів”, до речі, згодилися. Художниця відмовилась, і їй пригрозили ув’язненням.

Коли побачили, що залякати не вийде, почали схиляли до співпраці, але зазнали поразки і вирішили покарати.

За Горською та її чоловіком Віктором Зарецьким, теж художником, встановили стеження. “Топтуни” навіть не ховалися – шпигували відкрито. То був не лише психологічний тиск: слідкування сигналізувало про можливий арешт.

Розв’язка наступила наприкінці осені 1970-го.

Алла мала забрати у свекра, який мешкав у Василькові, швейну машинку “Зінгер”. 27 листопада старий повідомив, що знайомі влаштували йому вантажівку на завтра на шосту ранку. Бо машинка важка, з ніжним приводом на чавунній станині – без авто годі перевезти. Алла пообіцяла приїхати ранковим автобусом.

Кадебісти завдяки “підслушці” дізналися, що разом із Горською зібрався їхати Зарецький. І зрежисирували так, що того ж вечора до родини нагрянула весела компанія із вином. Розмовам не було кінця. Опівночі Алла пішла спати. Віктор чаркував з друзями до другої ночі. Дехто залишився ночувати.

28 листопада вдосвіта Горська вийшла зі свого будинку. Сама. Чоловік і нічні гості прокинулися лише об одинадцятій ранку…

28-го Алла не повернулася. Не приїхала й наступного дня. 30-го схвильований Віктор замовив телефонну розмову з Васильковом. Телефоністка повідомила, що викликаний абонент на переговорний пункт не з’явився.

Зарецький помчав до Василькова. У батьковій хаті – темно, вікна зачинені. Пішов у міліцію. Дільничний відмовився відчиняти хату, адже треба ламати двері, гукати понятих, а година пізня.

Лише наступного дня дільничний відкрив хату. Усередині ніщо не викликало підозри. Згадали про льох. Міліціонер відкрив його і зблід: у льосі лежала мертва Алла Горська.

Чоловіка арештували, мовляв, убив дружину з ревнощів. Але за кілька днів на залізничному полотні знайшли труп свекра з відрізаною потягом головою. Версію змінили: свекор зарубав сокирою Аллу через особисту неприязнь. А коли отямився, кинувся під поїзд.

Але як 69-річний пенсіонер після інфаркту міокарда, маючи стенокардію, який ледь ходив, спираючись на паличку, міг завдати удару 41-річній людині та скинути тіло в льох?

За кілька тижнів Віктор забирав у міліції речі загиблих. Запитав, чи страждала дружина перед смертю. Офіцер пояснив: “Убито одним ударом, професійно!” Зарецький-старший професіоналом не був – усе життя працював бухгалтером.

Аллу Горську ховали 7 грудня на Берковецькому кладовищі. Труну не відкривали. Всіх друзів небіжчиці, які виступили на похороні, невдовзі арештували.

Віктор Цалик

bbc.com