Алла Олександрівна Горська (18 вересня 1929, Ялта, Кримська АСРР, Російська РФСР, СРСР — 28 листопада 1970, Васильків, Київська область, Українська РСР, СРСР) — українська художниця та дисидентка, громадська діячка, одна із засновниць та найяскравіших творчих особистостей покоління руху шістдесятництва, одна з перших представниць андерграунду, діячка правозахисного руху 1960-х в Україні. Працювала в монументальних творах, мозаїці, графіці та живопису. Вбита 28 листопада 1970 року в 41-річному віці. Дружина Віктора Зарецького.
28 листопада 1970 року Аллу Горську було вбито в помешканні її свекра у Василькові Київської області. Похорон Горської 7 грудня 1970 року на Міському (Берковецькому) цвинтарі в Києві перетворився на мітинг протесту проти панівного комуністичного режиму в Україні.
Україною ширилися жахливі чутки про цю смерть, закордонне радіо подавало свої версії, все з цього влада обтинала. Вбивство, за деякими версіями, приписують КДБ, що мстився Горській ще за оприлюднення разом з Лесем Танюком та Василем Симоненком фактів масових розстрілів киян у Биківнянському лісі.
У січні 1972 року здійнялася найбільша хвиля арештів учасників руху опору, що значною мірою ослабило українську духовну та інтелектуальну еліту.
Після розпаду СРСР органи прокуратури й безпеки України, ігноруючи вимоги громадськості, не оприлюднили жодної інформації про загибель Горської. Відкрито лише слідчу справу. Аналіз справи показує, що розслідування було неповним, суперечливим, велося з порушеннями процесуальних норм, тобто було сфабриковане. Простежуються також спільні риси вбивства Горської з іншими політичними вбивствами в СРСР.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У 2008—2009 роках у Галузевому державному архіві Служби безпеки України (ГДА СБУ) було розсекречено Фонд 16 (доповідні, повідомлення, довідки голови КДБ УРСР першому секретарю ЦК КПУ), де містяться документи, що безпосередньо стосуються Алли Горської та її вбивства. У 2010 році вони були опрацьовані та опубліковані Олексієм Зарецьким. Справи-формуляри було майже всі утилізовано 1990 року.
Зіставлення слідчої справи та доповідних голови КДБ дає аргументовану доказову базу спланованого замаху.
Міліція міста Василькова офіційно виявила тіло 2 грудня 1970 року, і у неї не було жодних підстав терміново звітувати до КДБ щодо ймовірно побутового злочину. А за наступні два тижні, у період з 3 по 18 грудня, КДБ надіслало до ЦК п’ять спецповідомлень, які безпосередньо стосувались Алли Горської, і два — опосередковано. КДБ повідомив ЦК про смерть 3 грудня — наступного дня після виявлення тіла — і день у день з початком слідства, яке було розпочато 3 грудня постановою прокурора Васильківського району. 5 грудня було вже наступне спецповідомлення, коли вирішувалось питання про вибір кладовища та організацію поховання. Це спецповідомлення містить прямий доказ організованого замаху — у ньому мотивація вбивці, загальна картина злочину вказані раніше, аніж до таких самих висновків дійшло слідство. Вбивство ніби скоїв свекор А. Горської І. Зарецький на ґрунті особистої неприязні, а наступного дня наклав на себе руки. Це повідомлено за два дні до того, як справу було передано з підпорядкування Васильківського району до прокуратури Київської області постановою від 7 грудня. Тобто слідча група вищого рівня ще й не починала роботу. 8 грудня — чергове спецповідомлення наступного дня після поховання 7 грудня.
11 і 18 грудня повідомляли про реагування її оточення на смерть, яке прискіпливо і ретельно відстежувалося. Така оперативність була можлива лише у випадку постійного контролю КДБ, визначеного секретним невідомим нам наказом (можливо, усним). Інформацію могло бути отримано лише з оперативних джерел — повідомлень агентів та матеріалів технічного прослуховування. Змушені визнати, що фіксація настроїв розгубленості, пригніченості та дезорієнтації людей була у цей період чи не найважливішим завданням комуністичної влади та держбезпеки. Оперативність проведення цих заходів не піддає сумніву, що до них готувалися заздалегідь — як до вбивства, так і до поховання.
Результат слідства, закритого 23 січня 1971 року, був такий самий, як заздалегідь було вказано у спецповідомленнях.
Безпідставними є припущення, що в кадебістських архівах Києва чи Москви можна відшукати наказ про таємне політичне вбивство, звіти виконавців тощо. Імовірно, що таких документів не існувало, а окремі непрямі свідчення, також імовірно, знищено.