Володимир Антонович (6 [18] січня 1834, Махнівка Махнівського повіту Київської губернії — 8 [21] березня 1908, Київ) — український історик, археолог, етнограф, археограф; статський радник, доктор наук, професор Київського університету (з 1878), член-кореспондент Російської АН (з 1901); співорганізатор Київської громади, член Київського товариства старожитностей і мистецтв.
Антонович був представником народницької школи в українській історіографії. Він створив так звану «київську школу» істориків, яка завдяки таким відомим учням Антоновича з Київського університету (Дмитро Багалій, Петро Голубовський, Михайло Грушевський, Митрофан Довнар-Запольський, Іван Линниченко, Віктор Гошкевич, Іван Каманін, Василь Данилевич, Василь Ляскоронський та ін.) заклала підвалини сучасної історичної науки.
Антонович — автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Зібрав, зредагував і видав 9 томів «Архива Юго-Западной России», що стосуються історії Правобережної України XVI—XVIII століть.
Михайло Брайчевський про Володимира Антоновича: «Орієнтація на європейську культуру, зокрема й історіографію, вирізняла Володимира Антоновича з-поміж переважної більшості його попередників і сучасників, які звикли озиратися на російську і польську літератури. Він був перший справжній європеєць у вітчизняній історіографії, що підніс її над тим провінціалізмом, в якому вона потерпала досі».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал