Василь Земляк (справжнє ім’я – Василь Сидорович Вацик) народився 23.04.1923 в селі Конюшівці на Вінниччині в селянській родині. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника. Згодом Василь Земляк скаже: “…Я люблю Україну, вважаю себе споконвічним українцем, але ніколи не забуваю про чехів”.
До 1937 року Василь навчався у Миколаївській неповносередній школі, а з восьмого класу – в Йосипівській середній школі. Закінчивши середню школу, він вступив до Харківського авіаційного училища, мріючи стати льотчиком. Але війна перервала навчання: вісімнадцятирічний юнак потрапив на фронт.
Разом зі своїми товаришами він став на шлях боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. В лютому-березні 1942 року група в складі Вацека, Корнюка, Моркеса розпочали диверсійні акти на території Самгородоцького району. В травні цього ж року на дорозі між Махнівкою і Калинівкою, між станціями Миколаївка та Голендри пустили під укіс ворожий ешелон. Влітку 1943 року на Юзефо-Миколаївському цукровому заводі створено підпільну групу. В її складі і продовжував боротьбу Василь Вацик.
Перші нариси і оповідання Василь Земляк опублікував у 1945–му.
Після війни він навчався на заочному відділі Житомирського сільськогосподарського інституту (1949-1953), працював у газеті, на кіностудії імені Олександра Довженка. Разом із поколінням письменників-фронтовиків він прийшов в українську літературу в 50-ті роки.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ім’я Земляка привернуло увагу громадськості після появи друком двох його повістей –“Рідна сторона” (1956) та “Кам’яний брід” (1957), які він присвятив темі українського повоєнного села.
У лютому 1957 його було прийнято до Спілки письменників України.
В 1963–1966 роках Василь Земляк займає посаду головного редактора Київської кіностудії.
У 60-х роках звернув на себе увагу повістями «Гнівний Стратіон» (1960) та «Підполковник Шиманський» (1966), але славу визначного майстра прози принесли романи — дилогія «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені млини» (1976). Ці твори були відзначені Державною премією ім. Т.Г. Шевченка за 1978 рік.
Ці твори витримали упродовж небагатьох років кілька видань. Діалектика життєвих змін і сталості “основ життя” – це стихія Василя Земляка. В українській літературі середини XX століття його творчість посіла своє, належне їй місце – серед явищ найпомітніших.
До літературної спадщини Земляка також відноситься трагедія “Президент” (1974-1976) про трагічні події фашистського перевороту в Чілі , кіносценарії “Олесь Чоботар”, “Новели Красного дому”, “Останній патрон”. Писав він також оповідання, нариси та літературно-критичні статті.
Помер письменник у розквіті сил на 54-му році життя, холодного березневого дня 1977 року, не встигнувши здійснити свої численні творчі задуми . Похований на Байковому цвинтарі в Києві.
Згодом, у 1980 році за романом «Лебедина зграя» було знято художній фільм «Вавилон — XX». Крім цього, за сценаріями В. Земляка на Київській кіностудії ім. О. Довженка поставлено фільми «Люди моєї долини» (1961), «Новели Красного дому» (1964), «Дочка Стратіона» (1965).
У літературі XX ст. Василь Земляк підніс до вершини так звану химерну прозу, започатковану ще Майком Йогансеном, підхоплену О. Ільченком, яку успішно розробляв Є. Гуцало, а згодом — В. Дрозд, В. Яворівський та ін.
Василеві Землякові належать такі слова: «Людям іноді доводиться пройти крізь міфи, щоб довоюватися до високого смислу життя».
Розглядаючи велику історію крізь призму історії кожної людини, зокрема, зцементовуючи події і характери, автор проникав у глибини художньо-соціальної правди зображуваного часу.
Василь Земляк у кожному своєму творі звертається до тих життєвих вражень, які міцно закарбувалися в пам’яті, до тих настроїв, почуттів та асоціацій, які переростали в образи-метафори. Тому головною формою висловлення думок і почуттів письменника був ліричний монолог, багатий на філософські роздуми про духовні і моральні основи буття народу.
В українській літературі XX ст. порівняно невеликий за обсягом творчий доробок Василя Земляка знайшов належне йому високе місце серед найпомітніших явищ у нашому письменстві.