Юлія-Ванда Мусаковська – львів’янка, авторка поезії та
прози. Отримала диплом магістра з відзнакою на факультеті міжнародних відносин
ЛНУ ім. І.Я.Франка. Працює у сфері паблік рілейшнз. Перекладає зі шведської.
Лавреатка літпремій «Смолоскип» (2010, 2009), ім. Б.-І.
Антонича (2009), «Неосфера» (2009), «Рукомесло» (2009), «Гранослов» (2008) та
ін. Численні публікації в літературній періодиці («Київська Русь», «Четвер»,
«Нова проза», «Українська літературна газета» та ін.).
Авторка книги поезій «На видих і на вдих» (Київ, «Факт»,
2010). Друга збірка «Маленький Париж і великий кураж» планується у видавництві
«Смолоскип» на 2011 р. за результатами літературного конкурсу (ІІ премія).
Юлю, Ваша поетична збірка «На видих і на вдих» потрапила
у лонгліст «Книжка року 2010». Чи
задоволені Ви її промо-туром книгарнями України та реакцією читацької
аудиторії?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Побачити свою дебютну
збірку у списку «Книги року 2010» від «Буквоїда» було приємною несподіванкою.
Власне, так само несподівано я три роки тому потрапила в літературу й не чекала
такого швидкого поступу – публікацій у періодиці, літпремій і, згодом, виходу
книги. Збірку «На видих і на вдих» я встигла презентувати у трьох містах: Києві
та Львові (книгарні «Є») і в Тернополі у «Домі книги». Презентації пройшли
успішно, зали були заповнені – у львівському «Є» зібралося понад півсотні
людей, з яких більшість я бачила вперше. І – що дуже важливо – слухачі активно
ставили питання , і я відчувала міцний зворотній зв’язок із аудиторією. Я рідко
буваю на публіці, хоча за фахом дуже багато спілкуюся з різними людьми, і для
мене важливо було налагодити цей зв’язок. В цілому, отримала великий заряд
позитивної енергії від зустрічей із читачами.
Були наміри відвідати з
презентацією Схід України – Харків, Дніпропетровськ, Вінницю – проте робота
завадила. Працюю у сфері паблік рілейшнз уже більше п’яти років, і робота за
фахом забирає більшість часу. Темпи такі, що у вихідні хочеться банально
відпочити, а на презентації варто приходити сповненим енергії, аби мати, що
передати слухачам. Сподіваюся, мені вдасться приїхати з книгою і на Схід.
А як щодо рецепції книжки критиками?
Приємно було почути добрі
слова на адресу книги від таких літературознавців, як Дмитро Стус і Людмила
Таран, яка написала передмову до збірки. На загал, критики сприйняли книгу
доволі позитивно. Звісно, були певні «наїзди»: як от закиди у надмірному
естетизмі, нібито нелюбові до верлібрів та засиллі іноземних слів. Але все
це – невід’ємне від мене. Насправді я –
дуже прискіплива естетка і перфекціоністка. Крім того, зі мною завжди і всюди
музика та ритм – всередині мене ніби стукає метроном. Слухаю багато
різноманітної музики – від джазу й етно до симфонічного металу. Звідти,
можливо, й відданість римованій поезії. Певний час я мешкала за кордоном – у США
та Швеції, багато подорожувала, працюю в англомовному середовищі. Напевно, всі
ці фактори вплинули на формування світогляду, мови й авторського стилю. І саме
тому моя поезія є такою, як вона є – можливо, трохи еклектичною. Мені
подобаються деякі верлібри – такі, в яких дійсно звучить музика – і сама іноді
експериментую з неримованою поезією. Можливо, з часом у мене з’явиться більше
верлібрів.
Як Ви ставитеся до такого явища, як «львівська школа
поеток», і чи має вона наступниць у поколінні «двотисячників»?
Як зазначала нещодавно в
інтерв’ю Галина Крук, «львівська школа поеток» – це радше стереотип, аніж
явище. Об’єднувати у «школу» таких унікальних за творчою манерою авторок, як
Маріанна Кіяновська, Галина Крук, Мар’яна Савка – не зовсім доречно. Те ж стосується
і нового покоління – а жіноча поезія на львівських теренах є доволі потужною, з
добре поставленими голосами та яскравим стилем: Оксана Васьків, Лора Радченко,
Наталка Пасічник, Альбіна Позднякова, Мар’яна Максим’як – всіх важко
перелічити.
З якими постатями в літературі Ви могли би себе
асоціювати у сенсі схожості творчого та життєвого шляхів?
Складно і навряд чи доречно
говорити про схожість власного творчого шляху довжиною в три роки із кимось із
літературних постатей. Насправді мої перші, примітивні спроби римування були у
ранньому дитинстві, а продовжилися у школі. Вдома я була оточена книгами і
музикою, цікавилася театром, історією та міфологією – в таких умовах було
неможливо не почати писати. Але свідомо і багато пишу з 2007. Так вийшло, що в
період, коли більшість молодих авторів зазвичай вступають у літературу, я
інтенсивно вчилася і працювала, тому довелося надолужувати. Здається, що за цей
час у мені накопичилося дуже багато, бо за останні роки написані кількасот
поетичних текстів, десятки оповідань і невеликий роман. Трохи скептично
ставлюся до своїх прозових робіт, адже проза – це важка праця, яка вимагає часу
і зусиль, в той час як вірші з’являються у мене ніби самі собою. Роман
редагувала безліч разів, але й досі не зовсім ним задоволена Мої давні
оповідання вийшли друком у луцькому альманасі «Нова проза», і там же у вересні
вийдуть нові.
У поезії мені близькі
філософські пошуки Маріанни Кіяновської й Галини Крук, фаталізм Ігоря Римарука,
іронічність Тараса Федюка. З російських – емоційна напруга у віршах Анни
Ахматової, вишуканість Белли Ахмадуліної та її вміння бачити красу в
повсякденному. Ціную можливість читати іноземну поезію в оригіналі – це Емілі
Дікінсон, Едґар По, Волт Вітмен, поезія американських «бітників», зі шведської
класики – Карін Бойє, Тумас Транстремер, Ґустав Екельоф.
Ви перекладаєте зі шведської. З якими труднощами мовного
і культурного пластів стикаєтеся під час роботи?
У мене значний досвід
перекладу саме нехудожніх текстів зі шведської. А добірку поезії шведських
класиків я спробувала перекласти на прохання Бориса Щавурського для антології
світової поезії. Мене завжди вражали заколисуюча мелодика цієї мови, її
інтонаційний малюнок та гнучкість. У шведській поезії часто простежується
надмірний фаталізм, але її символіка, мелодика та настроєвість ближчі до
української, ніж, до прикладу англійська чи американська. Інші нюанси неодмінно
прийдуть із досвідом, адже я маю намір продовжувати перекладати шведську
поезію. На даний момент працюю над книгою перекладів Тумаса Транстремера –
найпотужнішого шведського поета ХХ ст., верлібриста, номінованого на
Нобелівську премію з літератури. Робота просувається повільно, бо хочеться
зробити все якнайкраще, а в перекладі справді нема меж досконалості. Але я
отримую масу задоволення, бо Транстремер – один із моїх улюблених авторів.
І наостанок побажання читачам від Юлії-Ванди
Мусаковської.
Завжди залишатися собою – і
не боятися робити помилки. Пам’ятати, що світ прекрасний – і в ньому ще багато нового й невідомого. Отож
– не гайте часу…