Володимир ДАНИЛЕНКО: «Наші державні мужі й тітки вважають, що справжня культура – це їхні "мерседеси" і костюми від Армані»

171

Володимир Даниленко – автор книжок  повістей та оповідань “Місто
Тіровиван” (2001), “Сон із дзьоба стрижа” (2006), критики й
есеїстики “Лісоруб у пустелі” (2008), романів “Газелі бідного
Ремзі” (2008), “Кохання в стилі бароко” (2009), аудіоальбому
радіоп’єс “Струнний квартет для собак” (2005). Лауреат Літературного
конкурсу гумору і сатири (1995), літературної премії імені І. Огієнка (1999),
премії “Благовіст” (1999), журналу “Кур’єр Кривбасу”
(2005), Першого всеукраїнського конкурсу сучасної радіоп’єси (2007). Автор
антологій сучасної української прози “Квіти в темній кімнаті” (1998),
“Опудало” (1998), “Вечеря на дванадцять персон: Житомирська
прозова школа” (1998), антології кримськотатарської прози “Самотній
пілігрим” (2003). Автор і продюсер конкурсів сучасного українського роману
“Золотий бабай” і “Коронація слова”, театру сатири
“Політичний вертеп”. На всеукраїнському форумі видавців у Києві
збірка оповідань “Сон із дзьоба стрижа” визнана найкращою прозовою
книжкою 2007 року. Твори письменника перекладалися німецькою, японською,
польською, російською мовами.

 

Володимире, чому сучасний письменник втратив роль
володаря дум, яку він мав у ХІХ і ХХ століттях?

У ХІХ і ХХ
століттях література відповідала на питання, які хвилюють мислячу частину
суспільства.  Тоді література була
виразником мрій і запитів культурних еліт. Досить згадати про впливи на
інтелектуальні кола старої Європи Гете чи Камю. В минулі століття кращі зразки
художньої літератури були сконцентрованим вираженням мрій і настроїв мислячої
частини суспільства. Востаннє свою авангардну роль українська література
виконувала в часи горбачовської перебудови, коли художнє слово було
осквернителем і руйнівником імперії зла. На цій хвилі сформувалась література
вісімдесятників. Після розвалу Радянського Союзу перед Україною постала
проблема створення власної держави. І хоч новостворена держава була не тої якості,
про яку мріяла інтелігенція, кардинальну державотворчу проблему все ж було
вирішено. Тоді виникло питання: що робити далі? Куди вести українське
суспільство? На які ідеали його орієнтувати? В цей час література мала б узяти
на себе таку роль, але замість літератури цю роль на себе взяла журналістика.
Хоча газета живе один день, трохи довше – стаття в Інтернеті, а література живе
вічно. В усі часи кращі літературні твори завжди були соціальними. Для
соціальної прози, поезії, сатири журналістика є гумусом, з якого виростає
література. І коли для літератури настали благословенні часи, вільні від
цензури і страху, література перестала цікавитися соціальними проблемами. Та це
характерно не лише для української літератури. Ще в часи холодної війни світ розрізняв
добро і зло. З руйнуванням полярного світу література перестала розрізняти
добро і зло.

 

Чи може в сучасному світі, що став великим
комерційним ринком, література бути ідеологічною?

Кожна національна
література, крім пізнавальної та естетичної, виконує ще й  ідеологічну роль. В цьому сенсі показовим є
бестселер Януша Леона Вишневського “Самотність у Мережі”. Як і сам
письменник, головний герой роману живе в чужій країні, розриваючись між  Польщею і Німеччиною, де вищий економічний
рівень і кращі  побутові умови. Любовний
роман Вишневського – катехізис сучасного поляка, що пронизаний наскрізною
думкою: “Польща – частина західного культурного простору, тому поляки
мають інтегруватись у західний світ і зайняти в ньому ключові позиції, не
втративши при цьому свою польську суть”. Варто зауважити, що не тільки
Вишневський, а й більшість польських письменників несуть у своїх творах ідею
модернізації польської нації та пристосування до нових історичних обставин.
Тому кращі зразки української літератури теж мають нести ідею адаптації
української нації до нових історичних викликів.

 

Твій сатиричний роман “Газелі бідного
Ремзі”, в якому висміяно основи українського державного управління,  став бестселером. Але чому в Україні, де
життя балансує на межі комізму й абсурду, так мало сатиричних творів?

У часи
перебування України в складі Російської імперії та Радянського Союзу сміятися
було небезпечно. За сатиричну поему “Сон” Тарас Шевченко відбув
покарання у царському війську. Остап Вишня за невинний жарт: “Щось у небі
репнуло/, Баба з воза гепнула/, Так їй і треба/, Хай не лізе до неба” на
десять років потрапив на Печору. І хоч офіційне звинувачення було в тероризмі й
замаху на другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева, насправді зіграв злу
роль саме цей жарт, який пов’язали зі знущанням над невдалим запуском
експериментальної рідинної ракети. І цей страх перед караючою системою надовго
засів у голови письменників і всього українського суспільства. 263 роки життя в
Російській імперії та 69 у Радянському Союзі далися взнаки, тому в українській
літературі сатира не займає такі ключові позиції, як в англійській чи
французькій. Натомість комерціалізація сучасної літератури призвела до того, що
успішний письменник конче має писати детектив, жіночий роман чи фентезі. Якось
на книжковому форумі “Медвін” 
я запитав одного з працівників видавництва “Нора-Друк”, як у
них продається сатира, і він відповів, що у них є книжка сатири однієї авторки,
яку видавництво змушене було маскувати під жіночий роман, тому що сатиру погано
купують. Більшість людей не хоче думати 
про те, як ми живемо. Чим більше в людях духовної несвободи, тим більше
вони не  сприймають критику свого життя.
Українське суспільство настільки втомлене 
лицемірством, цинізмом і брехнею, що не хоче чути правду про себе і
воліє втікати від дійсності у вигаданий світ. З цієї причини  в українських театрах немає сучасної драми.

 

В українській 
літературі відчувається розрив поколінь. А кожен  письменник-початківець не проти того, щоб із
підручників викинули класику, замінивши її його творчістю. В усіх великих
літературах панує певний консерватизм та 
ієрархія авторитетів. Чому в Україні існує віковий шовінізм, а читацьку
аудиторію вже багато років переконують, ніби вершиною української літератури є
самовдоволена балакучість і “геніальна” порожнеча трьох-п’яти
сучасних авторів? 

Зневажливе
ставлення до попередників – риса не лише молодих українських письменників.
Адже існує не тільки комплекс батьковбивства, а й комплекс дітовбивства –
неприязнь, ненависть старшого письменника до молодшого. В українській
літературі склалася патологічна ревність батьків та дітей до матері-літератури.
І це шкодить художній еволюції і цілісному сприйняттю української літератури.

 

Чим відрізняються умови розвитку сучасної
української літератури від умов, у яких розвиваються літератури інших європейських
народів?

Сучасна
українська література  опинилася в  складніших умовах, ніж літератури більшості
європейських народів, бо в себе вдома вона має обмежений вплив на своє
суспільство через його колоніальні комплекси. В такій ситуації література не
може впливати на широку аудиторію, яка не читає українську літературу не тільки
тому, що її немає в усіх українських книгарнях, а й тому, що в суспільстві не
сформована традиція читати власну літературу. Можна сказати про недорозвинений
український книжковий  ринок і про
експансію російського книжкового бізнесу. Але російський книжковий бізнес в
Україні поводиться так, як будь-який інший сильніший вид бізнесу зі своїм
слабшим конкурентом – захоплює його ринок. Якщо політична українська нація  має свою більшість, ядро якої утворює Західна
і Центральна Україна, то культурна українська нація  такої більшості не має, оскільки за темпами
розвитку національна культурна самосвідомість відстає від політичної. І,
очевидно, цей процес не буде таким швидким, як того хотілося б.

 

Уповільнене формування культурної нації пов’язане
з несформованістю української культурної традиції чи з якимись іншими
причинами?

Українці –
фізично смілива нація, яка все життя воювала і звикла до труднощів, але в
духовній сфері вона не така смілива й упевнена в собі, як на війні, тому
українську націю легко збити з пантелику будь-якими ідеями.  Коли Богдан Хмельницький ішов війною на
Польщу, він звільнив більшість українських земель, після чого йому відкрився
шлях на Варшаву. Польський король і шляхта були в паніці. Але несподівано в
таборі українського гетьмана з’явився його знайомий ксьондз, який добре знав
сильні й слабкі сторони Богдана Хмельницького, 
і єдиним аргументом змусив його повернути армію назад. Який же це був
аргумент? Дуже простий. “Ти – католик, – сказав ксьондз. – То чому ж ідеш
воювати з католиками?” Богдан Хмельницький для свого виправдання не
знайшов аргументів і повернув армію до Києва. Як правило, до прийняття важливого
рішення українська людина приходить не після зважування всіх аргументів і
вибору найоптимальнішого варіанту, а в результаті збігу обставин, настрою чи
впливу інших людей. Доказом цього є гра української національної збірної з
футболу, особливо  коли порівнюєш її з
грою німецької збірної. Німці, навіть коли програють, не впадають у депресію.
Німецька футбольна машина працює бездоганно до останньої секунди, бо
“Ordnung muss  sein!”

 

Чи є, незалежно від епох і особливостей поколінь,
позачасова національна специфіка української літератури?

В українській
літературі лірична стихія домінує над епічною, тому  поезія і мала проза завжди будуть даватись
українцям краще, ніж роман. У цьому її відмінність від інших літератур.

 

Свого часу Гейне сказав, що є різні націоналізми.
Націоналізм французів у своїй любові обіймає весь світ, а націоналізм німців
звужується до ненависті до всіх народів. Більшість українських письменників є
націоналістами. Що можна сказати про сучасний український націоналізм?

Український націоналізм
– явище неоднорідне. Його носіями є як люди, що гризуться між собою,
з’ясовуючи,  хто з них автентичніший
українець, так і творчі особистості на кшталт Олександра Архипенка, який зробив
помітний вплив на розвиток світової скульптури ХХ століття. Маючи світове
визнання, він домагався, щоб його скульптури були в українських музеях. Хоча
тогочасні українські чиновники від культури залишились байдужими до його
листів, тому більшість скульптур Архипенка перебувають в американських музеях.
Комуністична ідеологія зробила з поняття “націоналізм” опудало, тоді
як у всьому світі воно є синонімом патріотизму. Націоналізм повинен бути ідеєю
аристократичною, не як агресія до інших націй, а як ідея, що змушує повірити в
себе і підносить свій народ. Тільки благородна нація може бути конкурентною,
обізлена нація викликає ворожість, у кращому випадку – почуття жалю, тому б не
хотілося, щоб  українці несли на собі
тавро нації-невдахи.

 

Чи з’явилося за роки незалежності в Україні щось
на зразок “нової критики” 40-50-х років у США чи “нової
критики” 50-70-х років ХХ століття у Франції? Що відбувається в сучасному українському
літературознавстві?

Україна мала іншу
історію гуманітарного розвитку, ніж Франція чи США, тому її літературу і
літературознавство не можна порівнювати з цими країнами. Хоча українське
літературознавство стало цікавішим, ніж було за радянських часів, коли
найбільші інтелектуали досліджували зарубіжну літературу, трохи менш обдаровані
– російську, а найменш обдаровані – українську. Після 1991 року ситуація в
українському літературознавстві якісно змінилась. З’явилися нові покоління
оригінально мислячих дослідників, тому є надія, що інтерпретація української
літератури стане цікавішою, ніж була раніше. І все ж українське
літературознавство не подолало тенденцію до бюрократизації наукового процесу,
тому в деяких дослідженнях третьосортні письменники часто набувають ваги
титанів. Не на високому рівні поставлено викладання української літератури в
школах, де радянський пафос замінено націонал-патріотичним, що не сприяє
прищепленню дітям любові до української 
літератури. Іноді дітей дратує не українська література, а її недолуга
інтерпретація підручниками і вчителями.

 

Який принцип домінує під час написання шкільних
підручників з української літератури?

У радянські часи
в українській  літературі була поширена
класова критика. Тобто літературу бачили як ілюстрацію до класової боротьби. До
того ж, в літературі  не шукали відповіді
на духовні та морально-етичні питання, які завжди хвилювали і будуть хвилювати
людей. Після 1991 року  бюрократи від
педагогіки класовий принцип замінили національно-демократичним. Тому шкільну
програму з української літератури потрібно кардинально змінювати. Література не
може жити без вдумливого прочитання, адже прочитання не менш важливий процес,
ніж написання художнього твору. Література без вдумливого читача і критика –
спектакль у порожній театральній залі. Найчастіше те, що дають у школі, не
відповідає віковому сприйняттю дітей. Дітям потрібно давати ту літератури, де головними
героями виступають їхні ровесники. В основі шкільної програми повинні лежати
улюблені дитячі книжки.

 

Чи захищає українська влада свій книжковий ринок?

Якщо за роки
незалежності влада не захищала український народ, то чому вона має захищати український
книжковий ринок? Між тим, відсутність державної політики в книговиданні
свідчить про відсутність в Україні взагалі державотворчої політики.  Всі країни, які хочуть бути в авангарді
світової  культури, захищають і
пропагують свою літературу. В Росії 
книговидавництво звільнено від податків, у  Польщі 
є Інститут книги, що за рахунок державних коштів фінансує переклад
класичної польської і сучасної літератури іноземними мовами. Подібні інститути
є і в інших країнах. Література, кіно, балет, образотворче мистецтво, музика
підіймають престиж країни. Наші державні мужі й тітки вважають, що справжня
культура – це їхні “мерседеси” і костюми від Армані. Кожен
український політик, що виїжджає за кордон, повинен бути готовим, що його
попросять назвати імена своїх відомих письменників. І кого він назве? Поетесу
Анну АхмЕтову? Чи письменника БЕбеля? Перед тим, як пускати нових депутатів у
Верховну Раду, варто спочатку провести для них уроки елементарної етики,
пояснивши, що некультурно наступати одне одному на ноги, плюватись, битись і
ламати мікрофони. Не завадило б також прочитати кілька лекцій, у яких би їм
розповіли, в якій країні вони живуть і навчили правильно говорити хоча б на
рівні сільської поштарки. Тільки після цього їх можна пускати до телекамер і сесійної
зали.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!