Володимир Бондаренко: «Раніше навіть уявити не міг про Кличків, наскільки це феноменальні люди»

85

Нещодавно з-під пера відомого українського політтехнолога та
журналіста Володимира Бондаренка вийшла перша в Україні книга про братів
Кличко.

На сьогоднішній день про славетних боксерів написано
багато книг в усьому світі. Однак серед українських авторів аншлагу не
спостерігається. Щоправда, є книги про тренера Кличків й окремо про біографію
Віталія. Книга «Брати Клички. Секрети успіхів чемпіонів» – це перша в Україні
книга, у якій описуються факти із життя обох братів. Автор більше чотирьох
років присвятив пошуку найрізноманітніших версій та інформації для їхнього підтвердження
чи спростування. Спочатку планувалося, що книга матиме назву «Версії та факти:
невідоме про відомих».

Поки книга набирає популярності, ми поцікавилися
подробицями написання у її автора. В інтерв’ю пан Володимир розповів, чому
взявся за написання книги, з якими труднощами зіштовхувався, де черпав
натхнення, а також поділився творчими планами на найближче майбутнє.

 

Як виникла ідея написати
книгу про Кличків?

Всерйоз зацікавився біографією братів
Кличків лише після того, коли Віталій, як тоді здалося, образив мого приятеля –
тодішнього чемпіона Європи з боксу Володимира Вірчиса. У 2008 році в поєдинку
за звання чемпіона світу Вірчис програв кубинцю Хуану Гомесу. В інтерв’ю
відомій українській газеті журналіст припустив, що і Віталію може не пощастити
у двобої з Гомесом. На що боксер відповів: «Єдине, що мене ріднить з Вірчисом –
це колір шкіри». Я був вражений відповіддю Кличка. Мене постійно непокоїло, як
так легко можна принизити свого колегу, відомого спортсмена? З цієї образи я
почав досліджувати феномен спочатку Віталія, а згодом і Володимира. Чим глибше
занурювався у дослідження їхніх характерів, то розумів, що вони надзвичайні і
насправді Віталій мав рацію – характери Віталія Кличка і Володимира Вірчиса
зовсім різні.

Через специфіку своєї діяльності я
часто буваю в оточенні відомих людей, зокрема і братів Кличків. Ще до написання
книги зустрічався з ними на світських вечірках, різних публічних заходах, у
Верховній Раді. Проте життям знаменитих братів цікавився без фанатизму: як і
всі українці, вболівав за земляків у поєдинках, радів черговим перемогам. Тому
раніше навіть уявити не міг про Кличків, наскільки це феноменальні люди.

 

У чому ж полягає феномен
Кличків?

У них феноменальна здатність тримати
потужні удари, вони наділені блискавичною реакцією та витривалим характером і є
навіть філософами в боксі. У Віталія та Володимира аналітичний склад розуму.
Врешті-решт, Клички прославили на весь світ Україну. Сьогодні мені багато
відомо. Перед тим, як почати писати власну книгу, я перечитав та проаналізував
усі існуючі книги про них, які тільки є у світі. Ці видання зберігаються на
моїх книжкових поличках. Єдине, що ще не прочитав – це книгу, недавно видану в
Німеччині. Ця книга дуже особлива. На жаль, мені ще не встигли її перекласти з
німецької.

 

Чи легко писалось?

Книгу можуть читати далеко за межами
України. Тому спочатку я зосередився на формі, яка краще буде сприйматися під
час читання. На думку спала нестандартна форма «версія-факт». Мені захотілося
спочатку вразити читача, а потім довести, що унікальне, карколомне,
запаморочливе припущення все ж таки є правдивим і підкріплюється фактами. До
того ж, здалося, що читач зможе сам аналізувати кожну з версій, перед тим, як
дізнатися правду. У цьому родзинка книги.

 

У книзі зібрано чимало
особистих історій з життя Кличків. Де Ви їх знаходили?

Я не поспішав у написанні книги. При
першій нагоді спілкувався з Кличками, відвідував їхні змагання, зустрічався з
їхніми друзями, рідними, колегами, сусідами. Хтось і сам мене знаходив. Люди
знали, що я пишу книгу, тому приходили до мене і розповідали цікаві історії.
Для них це честь – поділитися інформацією про славетних українців. Наприклад,
генерал Гаращук, побратими Володимира Радіоновича Кличка приходили до мене.
Хоча я і сам би до них приїхав у будь-який куточок України. З кимось в
телефонному режимі спілкувався, а дехто і по скайпу ділився певними фактами.

 

Чи виникали труднощі під
час написання книги?

Труднощів як таких не виникало. Проте
траплялося чимало кумедних історій. Поділюся деякими з них. Віталій Кличко
певний час знав мене лише як політтехнолога, а не як журналіста. Одного разу,
коли ми зустрілись у Київраді, він відвів мене в бік і запитує: «А як ти зміг
потрапити на засідання Київради? Ми навіть помічників не можемо провести»
(Черновецький на той час заборонив усім проходити). На що я відповів:  «Віталію Володимировичу, я пишу книжку про
Вас, тому можу проникнути усюди».

 

Якою ж була реакція
Віталія?

Про Кличків пише увесь світ, тому,
думаю, він не здивувався, що хтось знову про них пише. Ще запам’ятався момент,
коли я ледве не збив Кличка з ніг у Київраді. На той момент так хотів побачити
одного із патріархів, що стояв «на старті», чекаючи, поки він звільниться від
купи журналістів та прихильників. І як тільки патріарх залишився наодинці і відійшов
у протилежному від мене напрямку, я помчав буквально стрімголов. Я так
поспішав, що випадково зачепив Кличка, який якраз ішов мені назустріч. Більш як
двометровий велетень зауважив: «Ти мене ледве з ніг не збив! Це навіть боксерам
важко зробити (при цьому він посміхнувся). Куди так летиш?» І коли я пояснив,
Віталій сказав: «Поспішати до такої людини – це свята справа». Наступного дня
на якомусь блозі навіть з’явився жарт «Шалений політолог ледь не закінчив
кар’єру Віталія Кличка».

 

Що при написанні книги
було найскладнішим?

Шкода, що Володимир Кличко через
шалену зайнятість досить рідко буває в Україні. І хоча доля порівняно часто
зводить мене з обома братами, хотілося ще більше інформації зібрати саме про
Володимира Кличка.

При написанні книги мені допомагали
волонтери перекладати тексти з німецьких газет. Мій однокласник та друг, доктор
філологічних наук Олег Харченко допомагав з перекладом текстів з американських
та європейських видань. Загалом, допомагали залюбки, оскільки йшла мова про
гордість нашої країни.

Найбільшу увагу в книзі зосереджено
дослідженню характерів Кличків. І для цього дуже велику увагу я сконцентрував
на вивченні біографії тата Кличків – генерала, розвідника, льотчика –
Володимира Родіоновича. Батько Кличків був унікальним, сердечним, людиною
абсолютної відповідальності. Уявіть собі, коли під час бойових дій наших
миротворців в Іраку поранених бійців приймали лікувати в Німеччини, то
Володимир Родіонович, будучи генералом, сам за кермом їздив на відстань 500
кілометрів, щоб їх зустрічати.

Тільки така сердечна і мужня людина
може виховати велетнів духу, таких як брати Клички. Спочатку брати уникали
зайвих навантажень під час тренувань, але поставивши перед собою мету, вони,
врешті, забули про все, щоб її досягти. Як пояснювали Клички, досягти будь-яку
мету дуже важко. Всі мріють побувати на вершині, але не всі розуміють, що там
майже немає кисню. Чи витримає усе це проста, непідготовлена людина? Наскільки
потрібно бути могутнім, щоб боротися і бути кращими на планеті.

 

Що Вам найбільше
запам’яталося під час написання книги?

Особливо запам’яталися похорони
батька Кличків. Попрощатися з ним прийшов ледве не весь Київ. В цей день вперше
в житті я побачив стиснуті від душевного болю щелепи Віталія та сльози
Володимира. Для братів це було величезне горе.

 

Де Ви черпали натхнення?

Коли бачиш людину з великої літери,
досліджуєш її феномен, то хочеться в чомусь повторити її подвиг, або принаймні
наблизитися до вершини. Натхнення черпав у їхній силі духу, у їхній безмежній
відданості улюбленій справі. Чесно кажучи, інколи буває важко зупинитися, коли
дуже чимось захоплюєшся.

 

Які подальші плани на
творчій ниві?

Зараз на Сході війна, на превеликий
жаль, тому на творчість мене навіть не тягне. Намагаюся допомагати нашим
молодим хлопцям, займаюся благодійністю. Як тільки настане мир та спокій, тоді
візьмуся за реалізацію своїх творчих задумів. Хочу написати книгу про
президентів України. Мені пощастило зустрічатися з кожним із них. Є бажання
написати про них не лише як про президентів держави, а як про президентів своєї
волі та успіху. Показати їх як звичайних громадян, які так само як і ми
помилялися, падали, але як і Кличко – вставали та інколи, закушуючи губу, брали
вершину за вершиною.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!