Віктор ВАСИЛЬЧУК: «Казка і реальність йдуть поряд, вигадане і справжнє іноді не можна відрізнити»

194

Розмова з
письменником із Коростеня, що на Житомирщині, який пише для дітей

 

Пане Вікторе, з-під
Вашого пера вийшло вже стільки книг для дітей. Чим Вас приваблює статус
дитячого письменника?

Напевно, саме
цим  – „Дитячий письменник”. Останнім
часом дуже багато навіть маститіших авторів вдаються до дитячої тематики,
сподіваючись, очевидно, на певне пошанування, але писати для дітей, я точно це
знаю, важче, ніж для дорослих.

 

Для якого віку дітей
пишете?

Пишу просто – для
дітей. Якщо дитина щойно вивчила абетку і почала вже читати – саме для таких,
але якщо дитина слухає з вуст мами чи татуся – теж гарно. Але мої книжки, знаю,
читають і дорослі.

 

Напевно, щоби писати
для дітей, важливо не розучитися самому дивитися на світ їхніми очима?

 Безумовно. Я ще іноді
відчуваю себе малим. Мені тільки цьогоріч виповнилося тринадцять… Адже
народився я 29-го лютого 1960 року, тобто мій день народження – раз на чотири
роки. Я люблю дивитися мультики, моїми друзями є чотири домашні кицьки:
Стрілка, Сонька, Сімка і Нічка, пацючиха Криська, дві червоновухі черепахи,
акваріумні рибки. Захоплююся кактусами, у квартирі маю маленьку „станцію юних
техніків”, тут вечорами іноді щось майструю.

 

 Які саме образи головних героїв використовуєте
зазвичай і чому?

 У своїх казках,
оповіданнях я майже нічого не вигадую. Бо казка – це реальність. Хіба не
казково, коли киця Соня грається з пацючихою Криською? Але ж це – реальність,
вони таки граються…

 

Нещодавно у
видавництві «Навчальна книга – Богдан» з’явилося Ваше оповідання «Чорнобильські
поневіряння Бучі». Чому вирішили сьогодні 
торкнутися теми Чорнобиля? Пошанівок рідної землі чи не тільки? 

 Звісно, що й
пошанівок. Проте мене так вразила чорнобильська зона, що я не міг не написати
щось про це. До того ж, сюжет сам прийшов, як мовиться, „до рук”, бо коли я
одного разу поїхав до Прип`яті, то зустрів там звичайного, а можливо, й ні,
собаку. Він дивним чином потім опинився у моєму під’їзді, а це більше, ніж за
сто кілометрів від того місця, де ми побачилися. Пес ходив за мною, за
сусідами. Вони його назвали Шариком, а я – Бучею, бо сподобалося мені дуже в
Бучі, під Києвом… А ще хотілося якимось чином увічнити наших „братів менших”,
які теж постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи. Ось така історія.

 

Чи буде книга цікавою
не лише дітям?

 Вона вже є цікавою, і
не тільки дітям. Це підтвердилося й на цьогорічному Міжнародному форумі
видавців у Львові, де до книги був справжній і непідробний інтерес. Незабаром
це оповідання побачить світ ще в одній книзі про Чорнобиль відомого письменника
і мецената, але нехай це буде поки що маленьким секретом…

 

Чи дає все ж
закінчення книги надію на щасливе майбутнє? До яких висновків Ви хотіли б
схилити читачів?

 Так, книга вселяє
надію. Адже біда звела Бучу з одвічним ворогом – вовчицею, і вони стали
друзями. Знову – реалії чи… казка… Але це оповідання змусило мене взятися ще за
одну книгу, вона вже майже завершена і, сподіваюсь, незабаром буде видана у
вашому гарному видавництві.

 

Під час аварії на
ЧАЕС Ви побували у Чорнобилі… Що саме назавжди залишиться у пам’яті з тих
сумнозвісних і трагічних для усього світу, і зокрема для України, днів?

 Найбільше
запам’яталося місто без людей , звірів і птахів – Прип’ять. Там навіть комарі
не пищать… А ще, мабуть, – усвідомлення, що природа нічого не прощає, вона
набагато сильніша від нас і ми не повинні її сліпо підкорювати чи збиткуватися
над нею. Ми повинні жити з нею у цілковитій гармонії. І головне – треба просто
берегти природу.

 

Як гадаєте, що нового
та цікавого для себе відкриють діти у книзі «Світ казковий та невигаданий» із
серії «Пізнаю світ»?

 Те, що і я відкрив:
казка і реальність йдуть поряд, вигадане і справжнє іноді не можна відрізнити.
І те, що я казав трохи вище: ми повинні жити єдиним цілим – природа і людина.

 

Сьогодні нерідко
говорять про так званий екологічний напрям в українській літературі. Що можете
сказати з цього приводу? Чи можете віднести до екологічної літератури свої
твори?

 Я цілком згоден з
тим, що екологічний напрям у нашій літературі вже давно існує. Швидше це
зображення екологічної етики, що пропагує паритетні стосунки людини з природою,
повагу прав природи й обмеження прав людини. Шкода тільки, що не ми були
піонерами тут. Засновниками екологічної етики є американський еколог і
природоохоронник Олдо Леопольд та німецький лікар і філософ Альберт Швейцер.
Але ж ми теж починаємо ставати на шлях самовідданого захисту тварин, що дає
великий поштовх у розвитку екологічної етики. 1809 року прем’єр-міністр Англії
лорд Ерскін проголосив у палаті лордів: «Без жалю до тварин немає істинно
гарного виховання, немає істинно доброго серця». І ми це починаємо розуміти.
Саме тому я й написав книгу „Собака буває кусачою”, саме тому я завершую книгу
про жорстокі й огидні собачі бої. І мої казки теж екологічні. На херсонському
сайті „Центр екологічної інформації” вони навіть розміщені під однойменною
рубрикою.

 

Як вважаєте, чи
можлива сьогодні, в нашому урбанізованому суспільстві, гармонія людини і
природи?

Відповім без зайвої філософії – можлива.

 

Чи є чому і нам іноді
повчитися у тварин? Зокрема, любові  і
вірності?

Так, є. Я, зокрема, щодня вчусь у своїх домашніх друзів,
вони вірні і люблять по-справжньому, без зайвої філософії.

 

Куди ж помандрують
маленькі читачі разом із темно-вишневою самопискою із Вашої казки-бувальщини?

У багатий і безкрайній Світ звичних, але цікавих речей, що
завжди поряд з нами, у Світ казковий та невигаданий.

 

А хто ж такий отой
загадковий Сновида, та які пригоди на нього чекають на сторінках книги «Пригоди
Сновиди та його друзів»?

Звичайний реальний хлопчина, але – казковий. І пригоди на
нього чекають казкові, але цілком реальні. Процитую свого вчителя, наставника і
земляка Миколу Сингаївського, який сказав про „Сновиду…”: „ця книга покликала
допитливих, завзятих, неспокійних читачів у найдальшу дорогу, в мандрівку, в
політ до інших країн і планет. Адже творча уява письменника – то насамперед
казковий світ, іншими словами, цікава, розумна, повчальна, весела і захоплююча
казка”.

 

Як вважаєте, якою
повинна бути сучасна дитяча книга? На чому, можливо, варто поставити табу в
дитячій літературі?

Насамперед цікавою і простою, точніше – дохідливою. Не можна
писати дитячу книгу великими й химерними реченнями. А ще в дитячій літературі
не повинно бути повчань, декларацій, фальші, грубощів і лайок.

 

Чи позначився на
Вашій творчості фах журналіста?

Аякже. Напевно знаю, що якби я не став журналістом, то й не
був би письменником. І нехай вибачають читачі, що іноді „проскакують” у казки
журналістські теми.

 

Поділіться, будь
ласка, своїми творчими планами. Чи не писатимете також для дорослих читачів?

Я б  залюбки, але є
така прикмета, що не можна розповідати про те, що ще не надруковано, але скажу
одне – пишу. Пишу і роман. Сподіваюсь, він сподобається читачам. Бо це –
найголовніше!

 

Редакція УЛГ долучається до привітань, які надійшли на адресу шановного
Віктора Васильчука з нагоди його дня народження.

З роси і води, друже Вікторе!

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!