Василь Базів: «Я бачив Лазаря, якого підняв Ісус»

199

Вперше твори одного автора отримали номінацію на Шевченківську премію одразу у двох мистецьких жанрах  – у галузі літератури та журналістики і
публіцистики. Державний комітет з телебачення і радіомовлення висунув роман
«Хрест»,  а Національна спілка
журналістів – науково-публіцистичну дилогію «Сага про космологічну долю
людства. Кінець світу: до і після».

Автор –  письменник
і публіцист, політик і дипломат, вчений і візіонер, професор Міжнародного
університету «Україна», Надзвичайний і Повноважний Посол України Василь Базів,
який охоче погодився дати інтерв’ю «Українській літературній газеті
».

 

  У грудні 
2013 року у  Сполучених Штатах
Америки     виходить у  перекладі англійською мовою ваш роман
«Хрест».

За свідченням
Національного інституту літератури Національної Академії наук України імені
Т.Г.Шевченка,  це перший твір, написаний
українською мовою і українським письменником, який виданий англійською мовою у
США як за час існування України, як держави, так і з врахуванням радянських
часів.

Безумовно, це
прорив у світову літературу, і не тільки ваш особистий, а прорив усієї  української літератури. Чим би ви пояснили цю
історичну подію?

А чим  можна
пояснити те, що Мессі грає у «Барселоні», а не у «Ворсклі»? А чим можна
пояснити те, що на авторинку краще купують «Тойоту», а не «Жигулі»?

Ми тут живемо у фіктивному псевдо-світі
кривих дзеркал, коли довкруж – виключно лише симулякри. Немає нічого
справжнього і адекватного. Лише підміна, фікція, піар-копія. Фіктивний світ, у
якому люди живуть не своїм життям. Блискуча обгортка, у якій – асистенція із
дуже різким запахом, лише за кольором схожа на шоколад. У цьому штучному
світі  як нечленороздільного мамонта
пхають у президенти, так і графоманію гламурного лабуха проголошують
літературою.

А є просто справжній і реальний світ, у якому все і всі
мають таку ціну, якої заслуговують. У тому адекватному  світі, коли перед видавцем лежить сто
рукописів, то він друкує найсильніший. 
Отак дуже просто там, де мають не тільки найсильнішу економіку, армію,
науку, медію, університети із десятками нобелівських лауреатів у кожному,
а  й 
книгодрукування.

 

І все-таки, чому із
тих монбланів рукописів вибрали ваш?

Претендувати бути гравцем світової літератури ти можеш
лише тоді, коли пишеш для усього людства. Твій текст мають однаково сприймати в
Осаці і Огайо, на Юкатані і на Хайнані. Моє письмо написано  рідною українською мовою, бо це мова того
племені, на територію якого мене висаджено Всевишнім, а за змістом – то має
бути вселенська сугестивна смислоформа, яка однаково потрясає усіх дітей
Адамових на всіх континентах і термін придатності якої – тисячоліття.

Коли я цілими днями мандрував кілометровими коридорами
книгарень (це моє улюблене заняття, коли я їжджу за кордон) Торонто і Парижа,
Вашингтона і Пекіна, Мельбурна і Нью-Йорка, то серце кров’ю обливалося: тисячі
книг і сотні авторів зі всього світу — 
і жодного українця. Змінити це – то була могутня мотивація.

 

І які смисли
закладено у вашому романі?

Як ви думаєте, чи є у всіх видах світових наук і родах
світових мистецтва предмет  більше і
глибше розробленим, ніж феноменологія ХРЕСТА? 
У всіх його вимірах – антропологічному, екзистенціальному,
метафоричному,  історичному і
галактичному.

Тема роману невичерпна, як усе суще під Сонцем  – взаємини Людини із Богом. А відтак –
протиборство двох земних родів – людиноподібних мавп і богоподібних людей. Для
спрощення можна сказати так: гомо сапієнс створений шляхом генної інженерії, як
симбіоз земного гуманоїда і Бога. У кого більше від першого, той належить до
цього першого стада хрестоломів, а у кого переважає богоподібність,  той – хрестоносець.

До речі, коли розпочалася робота над контрактом,
американська сторона запропонувала мені іншу назву – «Dismantling  Jesus». І пояснили, чого я й сам до
кінця не усвідомлював: Ісус Христос – це ж головний герой твого роману! Як
сказав сам Ісус – це не я сказав.

Відтак отой прикметник важко  перекласти буквально. Десь такий зміст –
демонтований, взятий під ноги.

Коли я проводив зустріч із читачами у моєму рідному
Стрию, до мене підійшла одна жіночка і почала шептати: ви говорили, що змінять
назву, коли книжка вийде  в Америці,  не погоджуйтесь на таку назву, то є зле. Така
якась посланниця шепнула, як Ангел. Справді, якийсь плюгавий смертохрист
виходить. Тому залишили «Хрест» Але із другою назвою  «The Cross or
The Chocolate that Exploded
» . Буквально так: шоколад, який вибухнув.
У книзі є епізод із фактом, коли агент Москви підсунув Коновальцю бомбу в
камуфляжі шоколадних цукерок, які він дуже любив. Американці сказали, що так
треба, виходячи із психології їхнього соціуму. Я погодився, але «Хрест»
залишився недоторканим. 

 

В одному з інтервю ви назвали свій роман відповіддю Дену Брауну.

До речі, видавець, який оприлюднив мій роман, сказав, що
якби перед ним лежав «Хрест» і «Код да Вінчі», він би вибрав перший твір.

А за змістом я розцінюю те, що пише Браун, як підкоп під
християнство, диверсія під те галактичне вчення, у яке вірять   мільярди людства і яке витворило
наймогутнішу на планеті західну цивілізацію.

У Вашингтоні у просто феноменальному музеї «Історії США»
я побачив в експозиції наймудрішого із американців, і не тільки серед них,
Томаса Джефферсона потрясаючу штуку. Порізану ножицями Біблію.  Виявляється Джефферсон вирізав із Нового
Завіту виключно слова Ісуса, без коментарів євангелістів, а відтак склав докупи
і зробив висновок: ніхто ніколи нічого мудрішого і геніальнішого – як Людина
має жити на Землі –  не сказав, як це
зробив Назаретянин.

 

А ви завжди вірили в
Бога?

Відповів би словами геніального психолога Карла Юнга: я
не вірю, я знаю. Я не тільки вірю, що Бог є, що Бог є – я знаю.

Те, що Бог є, — очевидно, а те, що Бога нема, треба
доводити, а доказів практично нема. Але не для усіх. Послідовники Брауна із
їхнім богоборським смертохриством є і в Україні. На презентації у Спілці
письменників встали якісь вуйки і почали кричати на мене, як я смів
возвеличувати цього «жида» Ісуса, якого сюди затягнув цей біснуватий князь
Володимир. Потім щось подібне повторилося і у Львові. Я вигнав цих антихристів
із залу, але все було би так просто, якби не було так серйозно. Ці новітні
хрестоломи готові йти  зривати в повітря
храми, як це робили антигерої мого роману – сталінські сатаністи. Звідси йде і
те сатанинське сичання, яке я відчуваю вже тепер, коли «Хрест» номіновано на
премію.

Ми часом не до кінця усвідомлюємо сакральну місію
літератури. Слово є Бог, і який Дух творці світського письма вкладуть у народну
душу, тим Духом вона й дихатиме. Українська душа за дві тисячі літ стала
християнською, тому й вижила в єдності із Богом. А нині її хочуть – вкотре вже
– відривати від цих предвічних джерел.

У цьому, власне, уже 
наш національний вимір мого «Хреста». У романі проти невеличкого
українського села новітніх тамплієрів могутня богоборська імперія СРСР розв’язує
справжню мілітарну  війну, виводить
війська, проливає кров, і перемагають воїни Всевишнього на чолі із непереможним
Полководцем Ісусом.

А в таких, як Браун, і в його українських клонів,
проповідується  Христу смерть, і це мають
читати українці, і від того має міліти їхня Віра, має танути їхня християнська
ідентичність, яка є тим єдиним і останнім оберегом, що тримає цих українців на
цій, Богом даній їм, і нікому іншому, землі.

 

У вашому романі є
герої, які мають прототипів?

Колись дочка Шолохова сказала, що всі сотні героїв
«Тихого Дону» списано із життя. А в житті їх міг знати тільки її батько.

У моєму письмі є історичні персонажі Жак де Моле,
французький король Філіп, відтак ближче – Гітлер, Сталін, Коновалець, Хрущов, Брєжнєв,
але вони – пігмеї. Велети – сільський школяр, хрестоносець Андрій Бальтазар і
його батьки-великомученики, які виграли війну у Хрущова.

Я не люблю напівтони. Персонажі у мене – або ангели, або
демони. І коли демони впізнають себе, вони починають сичати, і це природна
реакція.

 

Як народився цей
твір, який справді має надто виражений заряд духовно-сугестивного резонансу?

Я думаю, що письменник має бути покликаний, як священик
чи пророк. Кілька років тому я вперше ступив, як пілігрим, на Святу Земля. Протягом  кількаденного проживання на батьківщині Ісуса
Христа я пережив найбільше в моєму житті потрясіння. Там, на Близькому Сході,
сталося щось таке, яке називають стигматами, коли на тілі появляється
зображення хреста. Приснився сон, що я маю написати роман під такою назвою.

Приїхав додому і написав майже 500 сторінок за місяць. По
20 сторінок в день. Твориться Зішестя святого Духа, і Божа благодать проходить
крізь твоє єство. Перед тобою відкривається контініум смислів, і на цьому полі
твоя душа збирає врожай. Ти уподібнюєшся трансформеру трансляції нового Письма
Звідтам сюди.

Це зовсім не те, що письменник пише-вилизує 10 років,
мордуючись. Потім так само читач мордується. 
Сугестивні, сакральні тексти творяться, як Таїнство.

Коли читачі нині кажуть, що вони переживають потрясіння,
читаючи «Хрест», то якої вібрації мусила зазнати моя душа, пропускаючи першою
крізь себе цей сугестивний тайфун, що вирвався  із галактичних катакомб.

Кожен текст світового рівня – це ще один крок до Істини.
Буваючи в Барселоні, я бачу, як уже 100 років будують за божественним проектом
геніального  Гауді Собор Святого
сімейства. Не квапляться, і не треба. Собор Паризької Богоматері будували теж
кілька століть. І світове сакральне Письмо, як вселенський гіперкосмічний
Собор, теж безнастанно твориться віками найсвітлішими із зодчих Слова, і на
тому Соборі є й мій «Хрест». І не обов’язко
вершинний, але головне, що на кафедральному Соборі людства, у тло якого він
вплетений  завдяки найпоширеніший із
земних мов – мові Шекспіра.

 

А як ви
встановлюєте координати світової літератури, як знайти  хвилю, на якій ти можеш віщувати, щоб тебе
почули на всіх континентах?

Є багато струн на цій гітарі, але одна натягнута
найтугіше, – інтелектуалізм. Словеса, метафори, полова… Не той добре пише, хто
добре пише, а хто добре думає. Еліта нинішнього людства, а до неї належать ті,
котрі читають книжки, стала дуже освіченою. Коли текст бризкає розумом і
граничною когнітивною насиченістю, від нього паморочиться голова мудрого
читача.  Письменник має бути
енциклопедистом на рівні доктора наук у сфері історії, антропології,
астрономії, космології, політології, етнології і врешті, її Величності
філософії.

Зрештою, в тій же Америці навіть поняття такого нема –
письменник, чи тим більше такої дурноти, як Спілка тих письменників. Того,
котрий створює резонансні тексти, називають – thinker. Від слова think – мислити.  Мислитель. А я люблю говорити: мислитель – це
мисливець за смислами. І ще візіонер. Дай читачеві візію, бо вона,  Людина, мучиться, – хто вона така на цій
Землі. Вона  так хоче, щоб ти допоміг їй
збагнути це. Ніхто ніколи не дав вичерпної відповіді впродовж тисячоліть. Одні
лише версії, доктрини, гіпотези, але всіх і кожного бентежить цей пошук самого
себе під час такого миттєвого перебування на цій планеті. Дай людям свою версію
її космічного покликання. Наблизь Людину до Істини. І від цього зближення нехай
вона переживе катарсис. Нехай возвеличиться, як вчить нас Тарас Григорович.

 

 Ви назвали свій роман пост-біблійним
детективом. Чи нема тут протиріччя – між високою інтелектуальною планкою і
пригодницьким характером письма в стилі майстрів детективного жанру Агати
Крісті чи Джорджа Сіменона.

Аж ніяк. Умберто Еко – інтелектуал у найвищому сенсі, але
його твори – трилери, в порівнянні з якими Голівуд відпочиває. А письмо
нобелівського лауреата Герти Мюллер, або так званий  містичний, галюциногенний реалізм
передостаннього із нобелівських лауреатів Мо Яня… Його опис обіду, коли на стіл
подають запечених людських немовлят (роман «Країна вина» — Ред.), просто дух перехоплює.

Я пробував читати деякі розрекламовані українські твори
останнього часу. Засинав на 10-й сторінці. Сюжет має бути таким, щоб читач
відчував себе не на дивані, а щонайменше на трасі лижного слалому. Я писав свій
«Хрест» на єдиному подиху, і люди 
кажуть, що він так само й читається. Залпом.

 

Ви схильні до
містичного трактування словотвору?

От візьміть таку технологічну річ, як імена героїв. Я не
знаю, чому мій головний герой має прізвище – Бальтазар. Потім уже довідався, що
так звали одного із трьох волхвів чи царів зі Сходу, які відвідали народженого
Ісуса у Віфлеємі.

Вже коли «Хрест» був народжений і жив своїм життям, я
поїхав на батьківщину тамплієрів. В 
Ліоні побачив ту саму  стіну, яка
обвалилася під час парафіяльної ходи і задушила брата Папи римського, який
потім зрадить тамплієрів і віддасть їх на муки. Донині у долині Божулє в
підніжжі Альп, що так нагадує мою Стрийську долину біля підніжжя Карпат,
збереглися замки цих захисників Храму господнього. Заходжу у такий мілітарний
храм тамплієрів. Тут нічого не змінилося із 13-го століття. Від перенесення в
Часі вібрує  в мені кожен нейрон. На
невеличкий стіл падає сонячне проміння і висвітлює якусь друковану річ.
Підходжу і читаю великими літерами – БАЛЬТАЗАР.

Такої містики може не витримати людська психіка.

 

На Шевченківську
премію висунуто два ваші твори у різних номінаціях. Науково-публіцистичну
дилогію ви назвали більш ніж претензійно – «Сага про космологічну долю
людства».

Тут теж є своє вулканічне начало. Місяць я провів на
півострові Юкатан. На батьківщині майя. Майже 500 років після Ісуса тут були
галактичні пришельці. За способом життя – печерні люди, а кожен день ходили на
роботу в обсерваторію і описали шість таких Галактик, як наша. Це ми в
порівнянні з ними – із нашими ньютонами і корольовими – печерні дикуни.  У Чечен Іці залишили храм-піраміду,
сконструйовану в залежності від розміщення небесних світил – як компоненту
Неба. Залишили після себе понад 600 пірамідальних артефактів у джунглях. І
зникли невідомо куди, як і появилися невідомо звідки.  Тут я сходив вздовж і впоперек кратером
діаметром шість миль, який утворився після падіння астероїда.  65 мільйонів років ця космічна катастрофа
знищила той світ, в якому жили динозаври. Цей кратер став відомим лише недавно,
коли я пішов до школи.

Власне, дві книги – це дві сторони однієї моєї
письменницької планети. Бо в  «Сазі» я
розробляв такі самі вселенські смисли, тільки в літературі промовляє інтелектом
намагнічене  серце, а в публіцистиці –
осердечений розум.

Головний герой «Хреста» – це алхімія злуки  «Розуму Цезаря» із «Душею Хреста». Художній
образ неолюдини, або як я їх називаю услід за братами  Стругацькими, – людени.

У візійній публіцистичній дилогії вже не в образах, а в
силогізмах декодуються ті ж смисли.  21
століття – переломне в історії людства. На наших очах твориться те, що можна
порівняти із двома попередніми подіями на цій планеті – зародження життя чотири
мільярди років тому і створення богоподібної істоти 200 тисяч років тому.
Страшно вимовляти, але мова йде про кінець епохи гомо сапієнс і витворення
нової  версії Людини. Втручання у святая
святих, оскільки людинотворення – виключна компетенція Всевишнього. Далі більше:
знання, які Бог зробив доступними людині останнім часом і які просто градом
повалили на богоподібні голови у біотехнологіях, нанотехнологіях,
когнітехнологіях, інфотехнологіях, соцітехнологіях, дають можливість здійснити
перенесення людської свідомості, як вмістилища Душі, із біологічного,
вражливого і смертного носія, яким є тіло, на носій небіологічний. А це означає
не мало і не багато – безсмертя. Це – дуже коротко, про що я написав дилогію.
Хоча як для нашого хутірця, це викликає, на тлі трагікомічної епопеї вступу
України в ЄС через Качанівську колонію «ухмилку».

 

Чесно кажучи, те,
що ви сказали, справді схоже швидше на фантасмагорію?

А тепер слухайте далі, що я вам скажу. У світі зараз
здійснюються безпрецедентні візійні шукання, в які включені найсвітліші уми
людства.

Оскільки я теж вклав свої дві копійки, завдяки своїй
дилогії я був запрошений на Всесвітній Конгрес глобального розвитку «Global future-2045”, який відбувся у
Нью-Йорку у червні цього року  в
ультра-престижному Лінкольн-центрі.

 Учасники – перші
величини світової науки, світового інтелектуального письменства і світових
релігій. Я думаю, що такого зіркового складу людство ніколи ніде не збирало за
200 тисяч літ. Глобальний розум у живій плоті. І це було друге потрясіння, яке
я пережив після Святої Землі, потрапивши на цей планетарний олімп глобального
розуму.

Було там не більше сотні мислителів. Ті, що від наук,
показали, як вони можуть створити штучний мозок, а цих півтора кг специфічної
речовини із 500 мільярдами нейронів і сотнями мільйонів синопсів між цими
мільярдами – найгеніальніше творіння, яке є в нашій рідній Галактиці із її
мільярдами планет. Нічого складнішого, довершенішого, геніальнішого, створеного
Всевишнім, ніж людський мозок, немає
в Галактиці. Друге:
штучний мозок дасть можливість створити нову версію людини, яка буде жити
200-300 років, а кібернетична копія взагалі безсмертна.

 І що в зв’язку з цим робити із традиційними цінностями, як
апелювати до Бога, під яким усі ходимо? На тему цього найграндіознішого виклику
на наступні століття і тисячоліття я й 
готував свою доповідь. Я переконаний: вчення Ісуса із постулатом
безсмертя Душі  цілком гармонізується із
транс-гуманістичними поривами неолюдини.

І як би не було приголомшливо і моторошно, наступу
неолюдства вже не зупинити. А навіть якщо зупинити і йти тим самим шляхом
споживацтва і війни Людини із Землею, шансів у традиційного людства нема. Якщо
людство не трансформується, воно загине.

Я власноручно тиснув руку науковим світилам, сучасним
ньютонам і ейнштейнам, перед якими скидають капелюха такі маленькі гравці на
глобальній скалі, як, скажімо, президенти США.

Я можу сказати, що моя дилогія є нейроном у цьому
глобальному Мозку, але що важливіше – кожен українець, якщо її прочитає, відчує
пульсацію цього Мозку, бо принести  на
український грунт цю інтелектуальну інвестицію у золотих злитках всесвітньої
мудрості, – мій скромний дар Україні і 200-літньому ювілею її Пророка.

 

І хто вони, ці
найсвітліші уми людства?

Професор із Гарварда Джордж Черч. Були два найграндіозніших
проекти людства – Манхетенський зі створення атомної бомби і космічний проект
із висадки людини на Місяць. Так от, ці дві вершини – ніщо порівняно з третім
проектом зі створення рукотворного Мозку, який запущений цього року у США і
який очолює цей феноменальний вчений.

У Холі національної слави США  портрет Рея Курзвейла висить першим. Сучасний
Едісон, який перевертає все нинішнє світобачення, як це зробив свого часу
Коперник. До речі, цю сакральну дату – 2045 рік – він визначив, як точку
Сингулярності, як час вступу у права нового комплекту людства.

Джеймс Мартін – найвидатніший фундатор Оксфордського
університету за всі 900 років його існування. Хрещений батько кількох десятків
нобелівських лауреатів. Читаю зараз його неперевершену книгу «The Meaning of The 21st Century” – «Значення 21
століття». Дивовижно перегукується із моєю «Сагою».

Ед Бойден визнаний найгеніальнішим на планеті вченим
віком до 35 років — вміє вставляти наноботи у мозок, а Теодор Бергер   робить операції із протезування мозку і першим
на планеті ввів у  мозок чіп.

Геніальний японець Чірочі Ісігуро приїхав у Нью-Йорк
зі  своїм двійником — своєю машинною
копією. Цього аватара було неможливо відрізнити від його творця і тілесного
оригінала.

Пітер Діамантіс — ще одна глиба. Зараз цілком практично
займається питанням видобування корисних копалин із позаземних космічних тіл, а
також відправленням у космос приватних осіб.

Світові церкви прислали своїх мислителів, і не було
жодного слова інквізиції. Так що нинішнім копернікам-галілеям-джордано-бруно
буде легше. Навпаки, з легкої руки великого мислителя і містика Івана Павла
Другого наука і релігія стають рукотворенням двоєдиного тіла оновленого
людського роду.

 

Над чим ви зараз
працюєте?

Опустився на грішну землю і написав п’єсу «Брати» про
нинішню нашу націю. Один брат – еліта, а другий – простий народ. Один брат,
який має «дві ходки і три созива», надумав забрати у селян цвинтар і збудувати
там собі піраміду-мовзолей. А його брат селянин-голова парафіяльного  комітету не дає дозволу. Збирає віче і все,
що робить, — читає Шевченка. Усі дивляться нині Савіка і забули, про що  і як писав Кобзар. «Розрита могила» піднімає
народ, який спалює віллу депутату-олігарху. Відтак палять маєтки депутатам усіх
рівнів. Коліївщина. Лави повсталих бунтарів пливуть на Київ. Дав читати
театралам. Аплодують, але ставити бояться. Видам, напевно, перероблену повість
під назвою «Могила для тушки».

І ще багато ненароджених книг просяться на світ. Але
зараз усе валиться із рук.

 

Чому?

5 серпня я втратив свого найбільшого друга на цій Землі.
Я боровся за його життя до останнього, але виявився безсилим зі всією цією
піднятою мною  і недолугою медициною. Від
втрати такої можна збожеволіти. Ніколи не думав, що може бути так до нестями
боляче. Якби в мене не було такого друга, я би не знав, що таке –  моральний Абсолют. Що то значить бути
виключно досконалою істотою на усі 100 відсотків прояву найвищих моральних
чеснот. Серед людей таких нема. Тварини богоподібніші від людей. Мій
чотириногий Хани був моїм Ангелом  і
пішов від мене, і добрий кавалок душі вирвано із мого єства. Я думаю, що без
нього я б нічого не написав. Коли я писав, він завжди був поруч. Під його
мудрим, як самі Небеса, поглядом, вершилося дійство. Не знаю, чи мене вистачить
для того, щоб написати про таку велич, як він. Але я мушу це зробити.

Коли я тепер працював із американцями над видавничим
проектом, поїхав у їхню несусвітню глухомань – на мініатюрний острівець посеред
океану, на якому жив Хемінгуей. Є хата-музей, а в дворі – цілий  цвинтар домашніх тварин, на якому Ернест
хоронив  своїх дорогих друзів. Мені
говорили про якусь схожість із великим американцем, із тою відмінністю, що
у  Словотворі він здебільшого показує, а
я здебільшого  розказую. Але я
побачив  іншу, суттєвішу схожість. У
сприйнятті земних створінь Божого промислу.

Я свого друга теж похоронив коло хати. Тепер це сакральне
для мене місце на моєму обійсті.  Допоки
я не їжджу у рідне село за 700 кілометрів на могилу мами й тата. Я щасливий, що
вони в мене були  святі.

 

Яке місце займатиме
література у вашому житті надалі? Ви ж маєте високий статус і в науці, і в дипломатії,  і в політиці.

А ви знаєте, хто був губернатором Петербурга, коли в
ньому жив Пушкін чи Шевченко? От вам статус політика.

Коли я проводив зустріч із читачами і героями «Хреста» на
малій батьківщині, приїхав трохи раніше в Народний Дім у Стрию, у якому, до
речі, виступав Іван Франко. Не вщухав пронизливий дощ, людей ще не було. Я
підійнявся на другий поверх, пройшовся крізь портрети національних героїв, а в
кінці коридору побачив одинокого чоловіка. Наразі він був один на один зі мною.
Розговорились. Він каже: лежу в лікарні, після операції. Он, порізали усього
вздовж і впоперек, – і показує оперезане тіло, на якому під сорочкою живого
місця нема. Але я втік із лікарні, каже. Боже, якби лікарі знали. Маршруткою
доїхав сюди. Трохи змок. Прийшов, щоб побачити того, котрий написав «Хрест».

Через півгодини зал був повен, але це вже не мало жодного
значення. І все інше потім і дотепер не має значення. Має значення для мене те,
що підняло прикутого до ліжка  цього
Лазаря. І я стою перед ним зі  своїм
хрестом на плечах, який мушу і буду нести далі д’горі…

 

Записав М.Фещук

На фото: Василь Базів на Оливній горі в Єрусалимі

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!