У Мультикультурному центрі міста Кракова відбулась презентація українсько-польського культурно-мистецького проєкту «Візерунки добросусідства». Про те, що являє собою цей важливий і, безумовно, знаковий проєкт, говоримо з його ініціаторкою — головою Фундації Mission-U Foundation Ольгою Ткачук.
— Ідея проєкту «Візерунки добросусідства», — розповідає Ольга Ткачук, — полягає в тому, що в ході спільної роботи українських і польських майстрів має бути вишита мапа України і Польщі, яка символізуватиме процес культурної інтеграції українського і польського народів. Дедлайном цієї масштабної ручної роботи має стати 24 серпня 2025 року. Саме в цей знаменний для усіх українців день ми й маємо презентувати вишиту нашими спільними зусиллями мапу й подарувати її президентові міста Кракова. Зрештою, ця знакова робота стане надбанням краківського музею. І такий фінальний акцент проєкту стане дійсно істотною історичною подією, зафіксованою як свідчення нашого добросусідства, жест доброї волі і підтвердження вдячності українців братньому польському народові.
— Як народилася ця ідея і що спонукало до проведення такої незвичайної акції?
— Сама ідея вишивки мапи не є абсолютно новою. Таких акцій із вишиванням, скажімо, мапи України, уже відбулося чимало, але мапу України і Польщі вишиватимемо вперше. Інша справа, яким саме змістом ми пропонуємо цю акцію наповнити. Коли в мене виникла думка про таку акцію, я стала вивчати й географічний аспект питання, інші важливі сторони, пов’язані зі змістовною частиною проєкту. І тут зробила для себе чимало цікавих відкриттів. Зокрема, окрім спільного кордону, багато в чому схожої системи адміністративного поділу, подібної історії, культури і традицій маємо також досить давні культурні, економічні, господарські і навіть родинні зв’язки. Тобто в наших народів багато чого спільного, і на такому потужному фундаменті спільності нам просто необхідно вибудовувати наші стосунки далі. Нам є що розвивати і збагачувати. Звісно, ідея цього проєкту народилася під впливом надзвичайно загрозливих для України і світу подій, які сколихнули і нашу країну, і сусідню Польщу, і, власне, увесь світ. Ця велика війна з путінською росією стала тяжким випробуванням і для українців, і для всіх людей доброї волі, налаштованих жити на основі міжнародного права, а не «права сили» божевільного диктатора та його поплічників. Тобто ідея виникла з розуміння і вдячності полякам за простягнуту руку допомоги в найкритичніший момент, бо одна справа, коли підтримка, допомога і партнерство проявляються в мирний час, і зовсім інша — у лиху годину війни. Тому це переосмислення і роздуми й привели до виникнення проєкту, підтриманого і схваленого, до речі, адміністрацією міста Кракова, і його презентація відбулася саме за її підтримкою.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
— Як плануєте налагодити процес вишивання такої мапи?
— Що стосується вишивки як основного дійства нашої майбутньої акції, мені поки що зрозуміло, як усе це буде відбуватися з української сторони, які саме традиції щодо вишивки склалися в тих чи інших регіонах України, які майстри в нас цим займаються. Знаю також українських майстрів, які мешкають у Кракові, Вроцлаві, Гданську, Познані і в Перемишлі. Це люди, які налаштовані це робити і в рамках нашого проєкту. Попри те, що я давно цікавлюся польськими традиціями, які існують у цій царині, у мене поки що немає достатньо інформації щодо можливих учасників проєкту «Візерунки добросусідства» з польського боку. Тож звертатимемося до польських експертів, до етнографічного музею в Кракові, проводитимемо консультації й обговорення, як самі поляки бачать відтворення польської мапи у вишивці і як найліпше це можна буде зробити.
— Як я розумію, йдеться не лише про проєкт як акцію вдячності, а про щось значно більше?
— «Візерунки добросусідства» я бачу перш за все як живий проєкт, який має сприйматися і як вияв вдячності полякам, але окрім суто емоційного він повинен мати і більш глибоке філософське підґрунтя, яке вказуватиме на те, що маємо постійно працювати зі своєю пам’яттю і творити разом нашу спільну історію. Як відомо, з початку повномасштабного вторгнення через Польщу пройшли мільйони українських біженців, значна частина яких потім прослідувала далі на Захід або повернулася додому, і нині маємо близько мільйона українців, які залишилися на польських теренах. Близько 300 тисяч мешкає у Малопольському воєводстві, зокрема понад 100 тисяч — у його адміністративному центрі — Кракові. І для цих українців дуже важливо інтегруватися в польське суспільство, громади, локальні групи за місцем проживання, і ми мусимо шукати шляхи для своєї подальшої реалізації. Тому мапа Польщі й України, яку почали вишивати, — про наші спільні україно-польські терени. Ми непогано знаємо регіони України, їхні культурні і творчі уподобання, знаємо, що вишивка — це й наша давня історія. Наша історія вишивки складалася тисячоліттями. І кожен регіон мав свою традиційну символіку і техніку вишивки, свою кольорову гаму, свій щоденний ужитковий одяг та одяг святковий. Усі ці регіональні українські та польські особливості національної вишивки ми й намагатимемось відобразити на мапі. І починати будемо з Кракова, де розташовано офіс фундатора цього проєкту — Mission-U Foundation, де буде й штаб-квартира цієї акції. Оскільки і в Кракові, і в Малопольському воєводстві, і в усій Польщі перебувають наразі українці практично з усіх регіонів України, через них ми й залучатимемо регіональних майстрів української вишивки і, власне, у такому ключі ми налагоджуватимемо співпрацю і з нашими польськими друзями та польськими громадами.
— То яким буде алгоритм проходження цієї акції з вишивання або зшивання української і польської територій?
— Про зшивання територій зазвичай говорять тоді, коли вони розпадаються, а зараз має йти мова про зміцнення культурних зв’язків між Україною і Польщею. І ми послідовно й поетапно ці зв’язки налаштовані зміцнювати, регіон за регіоном наносячи вишивку на відповідні адміністративні ділянки нашої спільної мапи.
— Отже, проєкт «Візерунки добросусідства» — це не лише спільні нитки на вишитій мапі, хоча і в цьому є досить глибоко символічний зміст, а він має, очевидно, й більш широкий діапазон завдань, пов’язаних з українсько-польською міжкультурною інтеграцією?
— Так, ми маємо ще чимало таких завдань, адже до тих викликів, які постали перед нами у зв’язку з війною, ніхто заздалегідь не готувався. Знаю по нашій організації, члени якої створили БФ «Mission-U Foundation», до чого переймалися розвитком своїх громадських структур. Але практично за одну ніч усе раптово змінилося й часу для роздумів ніхто не мав, бо треба було приймати першу хвилю біженців з України. І ці виклики постали не лише перед українцями, а й перед поляками, які мали дати раду з прийомом, влаштуванням і облаштуванням великих мас пригнічених обставинами людей. І хоча в цьому, здавалося, суцільному броунівському русі розібратися було дуже складно, з усіма цими переселенськими викликами польське суспільство впоралося на «відмінно». І я думаю, що це заслуговує на велику увагу, шану й подяку, адже якби в перші дні великої війни Польща відразу не відкрила українцям свій кордон, то багатьом із нас врятуватися б не вдалося. Тож у цих екстремальних складних подіях поляки проявили себе як дуже свідома і згуртована нація. Можливо, вони й самих себе побачили в дещо іншому світлі, що вони змогли так миттєво об’єднатися перед викликами часу. І це був великий цивілізаційний стрибок, який зробили прості поляки. Отже, цілком закономірно, що з огляду на це основні ідеї нашого проєкту пов’язані з розвитком україно-польських добросусідських зв’язків, зміцненням довіри між двома народами, а також поглибленням інтеграції українців як нових мешканців Кракова в польську культуру і в той самий час зі збереженням власної культурної ідентичності. І в цьому Краків є унікальним містом і як визначний культурний центр Польщі, і як мультикультурний центр, де великою цінністю вважається і свобода вибору, і мультикультурність.
— Зрозуміло, що в такому проєкті дуже важлива не лише організаційна, але й творча складова. Якою ви її бачите в процесі реалізації «Візерунків добросусідства»?
— Враховуючи те, що наш проєкт це не якась одномоментна акція, він покликаний мати тривалий накопичувальний ефект. Відтак потребує нових креативних рішень і не лише від майстринь-вишивальниць, а й від творчих людей іншого спрямування. У нашому оточенні і в нашій фундації є чимало митців і письменників, які займаються творчістю професійно, перебувають на резиденції в Польському Інституті книги. Видають книжки, проводять творчі зустрічі й художні виставки. Зокрема, на презентації нашого проєкту «Візерунки добросусідства», яка проходила в Краківському мультикультурному центрі, брали участь членкиня НСПУ, українська поетеса і письменниця Інеса Доленник із Кривого Рогу, українська журналістка, поетеса і письменниця Олена Олійник із Херсонщини, проводила свою чудову фотовиставку «Невидима зброя» і виконувала свої пісні фотохудожниця й авторка-виконавиця співаної поезії Йордана Дранчук з Івано-Франківська. А інформаційними партнерами виступити Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» та газета «Літературна Україна».
— Чи плануєте й надалі екстраполювати ці творчі зв’язки і зусилля в ході подальшої реалізації проєкту і чи існує вже якась програма щодо цього?
— Так, адже процес вишивання неодмінно обростатиме новими ідеями, що потребуватимуть реалізації. І, власне сама презентація визначила формат нашої подальшої роботи. Одне з головних завдань проєкту — продемонструвати дружньому польському загалу і всьому світові наше бажання інтегруватися культурно й одночасно зберігати свою культурну ідентичність. Найефективніше працюють на інтеграцію якраз культура і мистецтво. Попри жорстоку геноцидну війну, яку веде наш одвічний ворог, який за будь-яку ціну прагне знищити нас і нашу культуру, ми ще маємо шанс говорити про себе світові на повний голос. Я тішуся з того, що мою особисту ініціативу підтримали такі знані майстрині, як Людмила Різник, Наталя Калініченко, Юлія Пухта і низка інших, які створили таку собі еко-етно-кузню. Тобто виник своєрідний клуб ініціаторів. Власне, вони влаштували на презентації і виставку своїх робіт, і майстер-класи.
Українців часто питають: як ви тримаєтеся? Завдяки чому? Де ви берете сили? А її акумулює духовний світ українців, який ворогу ніколи не зрозуміти і не здолати. Він намагається нищити і нас, як носіїв української культури, і наші національні культурні надбання. І робить це століттями. Але знищити українську культуру рашистському імперському режиму і тепер не під силу.
— Якими будуть подальші кроки в реалізації цього проєкту?
— Оскільки ми збираємось розпочати перший етап із вишивання ділянки майбутньої мапи, присвяченої Кракову, є такий задум вишити на ній логотип цього славетного історичного міста. Так само будемо вишивати лого й інших воєводських адміністративних центрів Польщі. Українська ж частина спільної мапи буде вишита в стилі символіки наших областей. До участі в проєкті мають також долучитися Фундація «Зустріч», український інформаційний портал UA Краків, а також низка польських громадських організацій із NGO Forum Razem. Зацікавленість у поляків цим проєктом, який вони сприймають як щось абсолютно нове, є.
— Чи не боїтеся, що в процесі реалізації цей проєкт може настільки обрости новими додатковими складовими, що передати вишиту польсько-українську мапу місту Кракову чисто фізично буде непросто?
— Насправді не боюся, бо в ньому буде зашито стільки взаємної поваги, доброти, любові і всього, що є для наших народів найважливішим, відтак пробуджених ними додаткових сил вистачить для будь-якої доброї справи. А найголовніше — сил і можливостей для встановлення миру, без якого ми не матимемо не те що короткострокової перспективи, а й взагалі майбутнього.
Спілкувався і фотографував Володимир СТЕЦЮК