Видатний французький
письменник, кінематографіст, журналіст і телеведучий Філіп Лабро відвідав Київ. І не простовідвідав, а
написав про Київ колонку «Фігаро» свої славетні сім з половиною тисяч знаків,
які читає вся Франція. Навесні в Україні у видавництві Нора-Друк в серії «День
Європи» вийшов роман Філіпа Лабро «Ці люди». Це роман про нову Францію,
написаний в стилістиці французької класики. Дія відбувається не лише у Франції,
а й в Америці, яку письменник знає дуже добре: він вчився у Сполучених Штатах,
подорожував Америкою пішки та автостопом, перфектно володіє англійською. Так
само поневіряється по Каліфорнії його героїня Марія, польська сирітка, яка
втекла з дому, коли вітчим зґвалтував її.
Навесні мсьє Лабро не зміг приїхати. Але він
приїхав до Києва восени. Був почесним
головою журі премії французького посольства «Сковорода», а до того мав зустріч
зі студентами-філологами університету імені Тараса Шевченка і був вражений
їхньою французькою вимовою. У своїй колонці він написав про це, мовляв,
українці так добре розмовляють французькою тому, що для них це зовсім не важко,
адже є багато подібності між українською й французькою вимовами.
Попри напружений
графік, письменник знайшов час трохи поговорити про свій роман. Головні персонажі
роману – це вже згадана Марія та мегазірка французького телебачення Маркус
Маркус. Вони зустрінуться вже в другій половині роману…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ваша героїня Марія
виникла під впливом Достоєвського? Зґвалтована неповнолітня – улюблений
персонаж великого росіянина. Адже присутність російської класики у Франції дуже
вагома…
Ніякою мірою! Моя мати була польською сиріткою. Але її ніхто
не ґвалтував. Це я все вигадав.
А цей телевізійний
монстр Маркус Маркус, чи має він прототип? Адже ви працюєте на телебаченні, добре
знаєте його атмосферу зсередини…
Я вигадав його. Він має кілька десятків прототипів, а не
якогось одного.
Ваші герої – то живі люди з усіма їхніми
сильними і слабкими сторонами. Але є серед них ідеальний чоловік. Це фінансовий
магнат Едвін Стадлер, в домі якого працює Марія. Він стає послом США у Франції
й привозить Марію в Париж. Таке буває?
Можливо, це тільки мрія. Але вони існують, чоловіки, та й
жінки, які мають виняткові якості, неймовірно здоровий глузд, здобутий в
досвіді, вистраждане почуття прощення. Це як герої Гюго. Люди, в яких головне –
шляхетність.
Марія завдяки своїй
винятковій природній красі та внутрішній силі, здобутій в результаті нелегкого
досвіду, має шанс стати ведучою на французькому телебаченні, ушляхетнити його,
внести свіжий струмінь в те царство, де королем є цинік Маркус Маркус. Чому ви
не даєте їй зробити цього? Ваші читачі дещо розчаровані…
Я не забороняю їй зробити це! На самому початку Марія вже
бачить пастки цієї роботи, тому й хоче довідатися більше про світ і про себе,
перш ніж прийняти таку пропозицію. Можливо, це станеться згодом.
А той епізод, де
Марія в темряві танцювального майдану в Сан-Франциско всаджує ножа в черево
свого вітчима, а, як з’ясувалося, вбила невинну людину, і ви не засуджуєте її…
Але ж це роман, а не трактат про моє бачення речей. Можливо,
в другому томі Марія платитиме за цей свій крок!
Чи ви знаходите час
читати сучасну французьку літературу? Хто подобається вам?
Я читаю багато, і дехто мені подобається. Наприклад,
Мондіано, Сильвен Тиссон, Патрік Бессон, та й сотні інших авторів. Але все це
ніщо в порівнянні з великими авторами минулого.
У вашому молодіжному
романі «Манюела», який виходив у Росії, дуже помітним є американізація
культурного простору Франції. Як ви ставитесь до цього?
Ми нічого не можемо поробити із тим, що англійська мова стає
мовою міжнародного спілкування. Це дуже стисла, дуже точна, дуже компактна
мова, нею можна висловити дуже багато такого, що стане зрозуміле навіть тим,
хто ледь-ледь нею володіє. Але ми повинні зміцнювати наш національний
культурний простір. Це в наших силах.
І останнє традиційне
питання. Що ви знаєте про Україну, чи знаєте ви, що це не Росія?
Замість відповіді на це питання Філіп Лабро обіцяє надіслати
те, що він напише для Фігаро – і справджує свою обіцянку. В колонці від 31
жовтня 2011 року, де письменник у
відпрацьованій журналістській стилістиці розповів про свій одноденний візит до
Києва. Очевидно, є проблема з авторськими правами, тож я не можу подати тут
переклад колонки з Фігаро, що було б цікаво українським читачам. Обмежусь лише
короткими тезами з його матеріалу.
Філіп Лабро був вражений красою київських храмів, древніх і
«новоробів», адже вони так відрізняються від готичних релігійних споруд
Західної Європи. Він експлуатує вічну тезу про Київ як «перехрестя шляхів» із
Заходу на Схід, з Півночі на Південь. Чорнобиль для світу продовжує бути
«візитівкою» України. Колумніст відзначає, що в Києві всі звикли до близькості
«саркофагу», мовляв, «людина завжди спроможна зробити виняткове банальним». Але
ось в України з’явилась нова фішка: це красуня-білявка, екс-прем’єрка за
ґратами. Про це колумніст Фігаро чув ще до свого візиту в Україну, про це
розпитував тих, хто водив його по Києву. Про це в притаманній йому поетичній
формі завершив свій короткий нарис про Україну:
«Прийшла тиха українська ніч. В Лук’янівській в’язниці
білявка (фарбована – Є.К.), яка ще не сказала свого останнього слова, чекає
розгляду апеляції, яка підтвердить або ні її винність. А тихе Дніпро тече собі
в Чорне море, несучи в собі й неприкаяні води Прип’яті, отруєні навіки…»