“Українська літературна газета”, ч. 7 (375), липень 2025
У сучасному, насиченому інформацією, часі та просторі залишається актуальною проблема художнього читання. Люди, які «виховуються комп’ютерами і смартфонами», вже забувають паперову книжку. Добре, коли читають електронну, – краще, ніж ніяку. Аксіоматичною є думка, що читаюча людина є успішнішою у порівнянні з нечитаючою. Осмислюючи ці проблеми, Василь Загороднюк – доцент, кандидат філологічних наук, говорить про роль і значення читання в нашому сьогоденні не з письменником чи літературним критиком, не з істориком чи теоретиком літератури, а з читачкою Оксаною Дубовською.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
В.Загороднюк: Пані Оксано, розкажіть коротко про себе. Коли і чому стали багато читати художні книжки? Протягом 2024 року вами прочитано 78 книг. Яка в цьому логіка?
Я, Оксана Дубовська, біолог за освітою і вже більше десяти років бібліотекар за професією і за покликанням. Читати любила завжди. У школі читала все, що задавали на уроках літератури і не тільки, від чого мала проблеми з інших предметів. Бо замість того, щоб вчити алгебру чи геометрію, я читала художні книжки. Коли треба було готуватися до вступу у виш, я брала підручник з біології, а він лежав на столі день, другий, третій, я ж читала Загребельного і Дікенса. Ще могла читати Ремарка (не знаю чому, але Ремарк – то велика любов з 15 років і до сьогодні). Потім був період, коли читала мало. Знову активно почала читати приблизно із середини 2022 року, захопившись твором Джерома Клапка Джерома «Троє у човні, якщо не рахувати собаки». Це відповідь на запитання «коли?». А от «чому?». По-перше, як вже згадувала, я завжди любила читати. По-друге, читання – це своєрідна втеча від реальності. Для когось то буде алкоголь, для когось наркотики, ще для когось азартні ігри, а в мене – читання. Погодьтеся, то не найгірший спосіб і не найзатратніший, бо книжки можна брати в бібліотеці. Зрештою, читання – то одні плюси: розширення світогляду, збільшення словникового запасу, активізація логічного мислення, естетичне задоволення. І якщо це втеча, то вона допомагає жити осмисленіше і яскравіше. За останні роки я відкрила для себе багато цікавих авторів.
Яка логіка в читанні? Для неосвічених і обмежених у цій справі майже немає ні найменшої логіки. Взагалі зараз проблема з читанням загострюється, люди стали читати менше. Можна його замінити переглядом телевізійних програм, але ця заміна не буде повноцінною. А читати таки варто. За цим процесом людина активно розвивається, звісно, якщо є бажання розвиватися.
Свою версію, що читання є втечею від реальності, ви розвиваєте і доповнюєте новими смислами, а саме – ця втеча дає для читача багато позитиву, дає шанси змінювати життя на краще. Серед ваших рідних, друзів, приятелів є випадки, що саме читання допомогло їм вирватися, наприклад, з алкогольної чи наркотичної залежності?
Здається, це так не працює. Лише читання не допоможе позбутися від шкідливих залежностей. Я маю на увазі, що читання і є свого роду залежністю. Воно може стати допоміжним засобом звільнення від шкідливих звичок. Людині ж потрібно відволіктися на щось позитивне. Може, це такий невеликий відступ від літературно-читацької теми, але залежності є дуже різні, то не є предметом нашого інтерв’ю. Якщо це буде в якомусь виданні надруковано, то його читачам я кажу однозначно – читайте. До речі, один мій друг каже, що я без книжок, мов курець без цигарок. Читання змінює людину, а вона в свою чергу змінює своє життя на краще. Це працює. Починаєш дивитися по-іншому на багато що і багато в кого розвивається критичне мислення. Інша справа – чи всім потрібне таке прозріння!?
Літературний критик Євген Баран, який майже щоденно на своїй Фейсбук-сторінці дає відгук на ту чи іншу книжку, ділиться враженнями від прочитаного, звертається до творів класиків української літератури, авторів, що активно творять сьогоднішній літературний процес, констатує: «Сучасний читач не вибирає між добрим і поганим текстом. Він вибирає моду, яка панує у цей момент, і аплодує моді, не заглиблюючись у написане». Ви як активна читачка вписуєтеся у це твердження?
Цікаве запитання. Я неоднозначно ставлюся до цього твердження, хоч і не можу його спростувати. Для різноманітності я недавно прочитала кілька популярних книг, які зараз активно обговорюються. Їхня якість часто залишає бажати кращого. Чимало людей справді читають літературу сумнівної якості, слухають таку ж музику, хвалять посереднє, ганять хороше, бо не можуть відділити зерно від полови. Щоб якось орієнтуватися в цьому океані літератури, треба мати орієнтири-навігатори. Кожен у школі вивчав літературу і прочитавши немало класики в шкільні роки, мав би вже вільно відрізняти добре від поганого. Але на практиці реальність інакша. До того ж з кожним наступним поколінням люди читають все менше і менше. Читати неякісну літературу – це те саме, що спілкуватися з недобрими людьми. Враження після того неприємні. Певно, треба спочатку самому перечитати багато класики, хорошої літератури, щоб орієнтуватися і бути самому собі навігатором у цій царині. Тобто самоосвіта – кращого вигадати важко.
У сучасних літературно-критичних дописах, виступах письменників часто почали вживати слова «геній», «геніальний» на означення творчості майстрів слова – наших сучасників. Чи не здається вам, що є зловживання цими словами? Якщо це сприймати за реальність, то чому твори українських письменників не є в авангарді європейського літпроцесу?
Погоджуюсь з вами. Зараз стало модним кожного хоч трохи талановитого митця називати генієм, але ж геніальність явище неординарне. Коли ми так робимо, то знецінюємо саме поняття «геніальність». Люди з надзвичайним інтелектом, новатори, воістину творчі, багатогранні – це рідкісне явище. Шопенгауер вважав, що генії – це люди, які творять і надихають, геній бачить світ іншим, ніж бачать його всі. Він і живе в іншому світі, і сам творить нові світи. Окрім цього, геніальними можна вважати тих, хто пройшов перевірку часом. Тому такими словом, як «геній», розкидатися не варто.
Мабуть, першою і вагомою причиною того, що твори українських письменників не є в авангарді європейського літпроцесу є те, що в нас не було своєї держави, ми століттями жили в умовах окупації то однією державою, то іншою. Наша література не могла вільно розвиватися. Над нею постійно висів дамоклів меч заборон і каральних органів чужої влади. Однак у нас є гідні автори, які можуть скласти конкуренцію європейцям. Якщо вже когось і називати генієм, то Іван Франко повноправно може ним вважатися. Професор філософії з Відня Йосип Застирець у 1915 р. назвав Франка «великим провідником свого народу і міжнародним генієм», «найвизначнішим письменником сучасної Європи». Є чим пишатися! А що серед українських письменників таких небагато, то це не вирок. Геніїв не може бути багато, їх одиниці.
Поширеною є практика написання передмов, післямов до видаваних книг. З них читач має можливість дізнатися більше інформації про твір, автора. Водночас передмови чи післямови можуть нав’язувати читачам певні думки, які не завжди співпадають з читацькими. Ваше ставлення до цього як читачки.
Раніше, рік – півтора тому, я не читала передмов, зрідка читала післямови. Зараз читаю, але не перед тим, як прочитати книжку, а після того. Можу прочитати половину роману і взятися читати передмову або післямову. Цікаво, а що думають про цей твір інші люди? Рідко, але трапляються випадки, коли передмову цікавіше читати, ніж сам твір. Анотацію до книжки читаю завжди.
Польський автор Ян Парандовський в передслові до своєї книжки «Алхімія слова» зазначав: «Є письменники, які не люблять говорити, уникають товариства літераторів, навіть не читають книжок…». Чи вписується така думка в умовний образ або ідеал вашого письменника?
Ні, така думка зовсім не вписується в мій умовний образ письменника, а в мій ідеал – тим більше. Та й взагалі мені не знайомі письменники інтроверти. Зазвичай це досить таки відкриті люди, які люблять поспілкуватися. І, читаючи біографії відомих письменників, не спостерігала за ними схильності до самітництва. Як виняток пригадую Джерома Селінджера і Емілі Дікінсон, які взагалі рідко виходили з дому. Отже, може, й такі письменники є, але я з ними не знайома і важко уявляю, щоб письменник більше мовчав, ніж говорив.
Чи володієте ви технікою швидкого читання, як іде процес читання у цьому році?
Ніякою особливою технікою швидкочитання не володію. Деякі книжки читаю швидше, деякі повільніше. Починаючи з нового року читаю вже сорок третю книжку.
Серед них твори Марії Матіос, Тес Геррітсен, Стівена Кінга, Гарсіа Маркеса, Генрі Каттнера. Поезію читаю майже щодня. Нині спілкуюся з поетичною антологією «Від Тичини до Жадана». Своєрідним орієнтиром у моєму читанні є газети «Літературна Україна», «Українська літературна газета», адже новини літературного світу завжди цікаві, особливо для бібліотекаря. Інколи навіть замітка з цих газет спрямовує вектор мого читання, не кажучи вже про об’ємну аналітику літературного процесу. Це мій читацький марафон. Приєднуйтеся!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.