Топ-банкір про політичне банкування 2005-го

120

До 10-річя Помаранчевої революції київське видавництво «Велес» випустило книжку Віктора Капустіна «За сценой Майдана»: спогади-роздуми людини, яка рідко потрапляє на екрани телевізорів, але тоді, десять років тому, перебувала в самісінькому центрі революційних подій, в її непублічному штабі – справді «за сценою». «Кухня» – а надто політична – завжди люблений «жанр» широкого читацького загалу. Проте автор не так прагнув звабити читача яскравою «полуничною» пропозицією, як зафіксувати (передовсім для себе) перебіг тих подій, розібратися в їхній логіці, побачити приховані механізми. Як значить він у передньому слові, рукопис був готовий ще позаминулого літа й відправлений на «вилежування» до шухляди. Невдовзі вибухнув Другий Майдан і про свої спогади В.Капустін не згадував, аж поки випадково-мимовільно не перечитав рукопис вже минулого літа – і здивувався: жодних правок текст не потребував. Ба більше: на символічному рівні це був текст і про Майдан нинішній.
Отже, хто ж такий Віктор Капустін, чиє ім’я не фігурує в популярній політаналітиці? 1980-го закінчив Київський університет за фахом економіст-міжнародник і все подальше життя працював у цій царині. 2002-го обраний до Верховної Ради за списком виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Тоді вже відомий банкір, В.Капустін був у тому списку 24-м. У парламенті обійняв посаду першого заступника Голови Комітету з питань фінансів і банківської діяльності; став автором двох десятків законів економічного блоку, зокрема, «Про боротьбу з легалізацією (відмиванням) коштів, набутих злочинним шляхом», «Про недержавне пенсійне забезпечення» тощо.
2005-го В.Капустіна обрано головою правління однієї з провідних фінустанов країни – «Укрексімбанку». Держава була задоволена його роботою і 2006-го нагородила банкіра орденом «За заслуги». Не забарилося й корпоративне визнання: ім’я В.Капустіна з’явилося у топ-рейтинґу кращих менеджерів України. Паралельно успішно реалізовувалося і його давнє захоплення шахами: Віктора Володимировича обирають президентом Федерації шахів України. І ось тепер ця людина розкривається ще одним виразним талантом – талантом захопливого оповідача-мемуариста. Інтелект і ерудованість автора, жвава – з вивіреною долею іронії – невимушена мова, стрімкий-динамічний виклад, меткі визначення й точно виписані портрети свідчать про неабиякий літераторський хист і роблять читання книжки «За сценой Майдана» справді захопливим.
Взагалі-то, український читач не збалуваний сучасними мемуарами – їх просто мало. І дуже повільно ці тексти звільняються від різних табу, накладених мафіозною структурою режиму Кучми. Тоді, як пам’ятаємо, потенційні мемуаристи відмовлялися говорити правду шляхом двох пострілів у власну голову. Схоже, говорити всю правду небезпечно ще й сьогодні. Не тому, що автор не насмілюється, а тому, що не хоче поставити під усе ще реальний удар близьких і друзів. Тому й у книжці В.Капустіна не аж так багато інформації про справжні дії (а не слова) відомих осіб – але таких епізодів таки більше, ніж ми бачили у раніших спогадах інших дієвців.
На презентацію книжки «За сценой Майдана» до Києва приїхав давній друг автора – шаховий чемпіон світу Гаррі Каспаров. Спочатку їхні стосунки в’язалися навколо древньої гри, а далі їх об’єднала причетність до гри ще древнішої – політично-опозиційної. Та чи багато скажеш на презентації? Запис цього інтерв’ю зроблено пізніше у спокої й непоспішному, схильному до розмислів, настрої.
 
Як Ви ставитеся до книжки? Чи багато читаєте?
Читаю постійно, коли більше, коли менше. Книжок у нашому домі було завжди багато, і зараз у мене велика бібліотека – десь п’ять-шість тисяч томів. Інтернет і телебачення відтягли на себе чималу частину читачів, перетворили їх на глядачів. Та я віддаю перевагу книжці, яку можна взяти до рук, відчути її на дотик, вдихнути запах надрукованих сторінок.
 
Чи достатньо, на Ваш погляд, читає нове покоління топ-політиків? Чи вони  усвідомлюють в цьому потребу?
Якщо озирнутися на недавню нашу історію, то можна пригадати, як перший порив незалежної України на Захід був швидко погашений: низький інтелектуальний рівень українського керівництва, здебільшого вихідців із середньої ланки комуністичної номенклатури, не лише не дозволяв налагодити більш-менш рівний діалог, але й перешкоджав взаєморозумінню навіть у термінологічному, лексичному й смисловому відношеннях. Українські політики того часу навіть на тлі російських виглядали безнадійно відсталими. Й зусилля українських дипломатів розбивалися об невігластво керівництва першого ешелону. Тепер прийшли нові молоді люди, із західною освітою, кількома мовами  в активі. Можна сподіватися на краще. Певен, що вони читають книжки.
 
Чи спроможна нині Україна розвернути навспак ситуацію в інформаційній війні з Росією? Чи ми цю війну програли назавжди?
Україна може виграти цю війну. По-перше, російські ЗМІ врешті самі себе дискредитують, бо рано чи пізно брехня стане очевидною і в усьому світі і в середині РФ. По-друге, якщо активізувати й розумно використовувати всі українські інформаційні ресурси, підключити аналітичні центри до регулярної співпраці із ЗМІ, задіяти розумних молодих незаангажованих журналістів, то результат не забариться. І працювати треба як на зарубіжжя, так і на внутрішнього споживача.
 
Яку роль у цьому може відігравати книжковий ринок?
Дуже важливу і, в першу чергу, ідеологічну. На ринок має потрапити якомога більше книжок про нашу власну історію, історію україно-російських стосунків. Потрібно багато книжок про героїв національно-визвольної боротьби для читачів різних вікових категорій та інтелектуальних прошарків. Такі імена як Мазепа, Петлюра,  Донцов, Бандера, Шухевич та інші мають бути відмитими від бруду радянської пропаганди і отримати чесно-справедливу оцінку своєї діяльності в історичному контексті. Події, що стали вирішальними або поворотними в поступі України, потребують очищення від совєтських збочених інтерпретацій  і мають прийти у свідомість кожного українського громадянина в оновленому вигляді. Велике завдання і, насамперед, для белетристики. Письменникам писати, видавцям видавати якнайбільше такої літератури. І це стане надійним щитом проти російської пропаганди.
 
Але ж ситуація на ринку відома: понад 80% книжок нині з Росії. Зараз обговорюється питання квотування на російські книжки. Взагалі пільгове оподаткування для українських видавців неод­норазово ставилося під загрозу, а тим часом російська книжка майже повністю захопила наш ринок. Невчасне прийняття пільгових законів. а потім їх постійне відважування – це помилка чи злочинна недбалість?
Як на мене, не перше й не друге. Швидше відсутність розуміння важливості підтримки вітчизняного видавничого ринку для здоров’я суспільства та й для економіки взагалі. Одним квотуванням проблема не вирішиться. Тут потрібний комплексний підхід: і квотування, й акцизи, й інформаційна підтримка процесу. Самі лише заборони можуть дати зворотній ефект. Має бути конкуренція, але добросовісна конкуренція. А для цього треба створити умови, і це — серйозна фахова робота.
 
Ви написали свою книжку ще 2011-го, задовго до другого Майдану. Та вона виявилася передбаченням наступних подій, таким собі «спогадом про майбутнє». Як Ви тепер оцінюєте свій твір?
«Народні прагнення, що призвели до української незалежності двадцять років тому, до перемоги Помаранчевої революції десять років назад, за цей час нікуди не ділися, а навпаки – зміцніли, пройшли через випробування, позбавилися романтичних ілюзій, притаманних їм слабкостей й нерішучості. Очевидно, що Україна стоїть на межі третього етапу своєї революції, який відбудеться незалежно від волі й бажання тих, хто цього не розуміє… Назріла революційна ситуація так чи так має розв’язатися». Цими словами я завершив книжку тоді, а тепер радий, що не помилився у своєму передбаченні.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!