Тетяна Винник: «Поезія не дозволяє у складні моменти життя паралізувати психіку, а, навпаки, мобілізує»

113

Тетяна Винник член НСПУ,
Міжнародної літературно-мистецької “Слов’янської академії” (Болгарія),
співорганізатор благодійного фестивалю «Теплі долоні», керівник ніжинської
університетської театральної студії “Ганц Кюхельгартен”. Стипендіат Київського
міського голови для обдарованої молоді за особистий творчий внесок у розвиток
міста Києва, високі досягнення у суспільному житті, має нагороди від
виконавчого комітету Ніжинської міської ради за активну громадську позицію у
реалізації молодіжної політики в місті та за пропаганду українського слова,
долучення дітей до сучасної української літератури, впровадження ідеї особистісної
самореалізації та за розвиток творчого мислення підростаючого покоління. Тетяна
– дипломант конкурсу «Коронація слова» у номінаціях «Пісенна лірика про
кохання», «П’єси для дітей», «Кіносценарій для дітей, лауреат конкурсу
“Смолоскип” за роман для дітей, міжнародної україно-німецької премії імені
Олеся Гончара та ін. На її вірші театром «Мушля» була поставлена вистава
«Венера та інші» (режисер Сергій Архипчук, композитор Роман Коляда). Вірші
друкувалися у вітчизняних та зарубіжних виданнях, перекладені англійською,
болгарською, російською, польською, французькою, вірменською, італійською та
циганською мовами.

Свою нову збірку віршів “Прокинусь живою” Тетяна Винник вперше презентувала
у Лондоні і отримала нагороду у поетичому турнірі. З 21 по 24 березня цього
року письменниця відвідала Великобританію, побувавши на VI міжнародному
фестивалі у Лондоні, присвяченому 
Всесвітньому Дню поезії з ЮНЕСКО. За словами співорганізатора заходу,
польського поета, що живе у Лондоні, Адама Шеменчика, присутність української
поетеси була важливою не тільки заради мистецтва і самореалізації, але її
наполегливо запрошували, аби показати, що підтримуємо наших материкових сусідів
у цей нелегкий для них час.


Тетяно, вітаю
тебе з нагородою. 

Дякую за привітання. Для мене це стало
несподіванкою, бо поетичий турнір, у якому я брала участь, завершився і ми не
знали результатів, проте мені вже в Україні повідомили, що мене будуть
нагороджувати цього року у Варшаві.

 

Розкажи
більше про фестиваль, його концепцію та аудиторію.

Ідея цього фестивалю виникла на літературних читаннях у домі
поетеси Марти Брассарт та поета Адама Шеменчика в Лондоні. Це польські поети,
які в еміграції шукали можливості спілкування про творчість, поезію і в цілому
про літературу. І було дуже зручно створити фестиваль, який би об’єднував не
тільки польських літераторів, а й митців із інших країн. Партнером для
співпраці організатори вибрали польського поета Олександра Навроцького, який є
сьогодні відомим поетом та видавецем поезії у Польщі. Саме пан Олександр
запропонував цей фестиваль проводити під егідою Всесвітнього дня поезії ЮНЕСКО.
Сьогодні ЗМІ називають цей захід найбільшим культурним заходом із моменту
вступу Польщі до Європейського Союзу. Участь у такому фестивалі дає можливість
заявити  про молоду  сучасну 
українську літературу на міжнародній арені, продемонструвати світовій
спільноті самобутність  українського
слова, налагодити міжнародні культурно-мистецькі ділові та дружні зв’язки
між  прогресивними творчими особистостями
для подальшої плідної, конструктивної співпраці, обміну досвідом, інтегруватися
у літературний процес, відкрити нові можливості для втілення інноваційних
проектів.

Ми виступали у польській школі Лондона,  брали участь у ІІ-х Європейських поетичних
діалогах, міжнародних поетичних заходах “Гаряча поезія” та літературному вечорі
“Моя дорога додому”, організованих групою “Поезія Лондона”-2014.

Зустрічі з поетами із різних країн
допомагають розуміти, що в цьому брутальному і споживацькому світі поезія жива,
і поезія не дозволяє у складні моменти життя паралізувати психіку, а, навпаки,
мобілізує.

Хто запросив
тебе взяти участь у фестивалі? З яких країн були інші учасники?

Я отримала запрошення від співорганізатора
фестивалю – польського поета Адама Шеменчика, з яким познайомилася на одному з
міжнародних фестивалів. Учасниками були також поети із Польщі, Болгарії,
Великобританії…  Для мене було дуже
відповідально і почесно представляти в цей нелегкий для нас час Україну. Метою
також було донести  унікальність
української сучасної поезії, продемонструвати 
світові  громадянську позицію щодо
власної країни та рідного краю, пропагувати автентичність традицій українського
слова. Я дуже переживала за політичну ситуацію в Україні, адже в Україні мій
дім і родина.

Ти вже не раз
брала участь у закордонних фестивалях. Чи позначилися останні події в нашій
країні на тому, як міжнародні літературні кола сприймають Україну?

Я багато розмовляла про політичну ситуацію
України з іноземцями, бо мене найбільше цікавило питання: як сприймають Україну
сьогодні у світі? Можу сказати, що інші народи вболівають за українців,
вважають, що ми нація, яка встає з колін, яка має сміливість боротися зі
страхами (на відміну від росіян, котрі живуть у страху), які породила система
нашого тоталітарного минулого, рудименти цієї системи ще присутні в нашій
свідомості. Поляки, наприклад, вважають, що 
їхня країна також сьогодні ще бореться із хабарництвом, як і Україна,
проте Польща добре запозиціонувала себе в світі, а Україні потрібно ще
постаратися. Нам потрібна така країна, щоб не українці прагли у Європу, а
Європа, подивившись на рівень нашої економіки, культури і життя, захотіла мати
справи із такою розвиненою державою, як Україна. Президента Росії, звісно,
вважають агресором і засуджують його дії.

 

Вдалося
поспілкуватися з українською діаспорою? Українці в Україні і українці у
Великобританії: чи змінюють людей кордони?

На жаль, я нікого з українців не зустріла на
цьому фестивалі. Та й програма була досить насичена, тому на особисті зустрічі
майже часу не було.

 

Як на тебе і
твою творчість впливає віддаленість від рідних і близьких? Чи написалися в
місті туманів нові вірші?

Емоцій і вражень багато. Я презентувала свою
нову поетичну книжку “Прокинусь живою”. Читала свої вірші українською і
англійською мовою. Поляки і болгари розуміють українську. Для мене Лондон – це
місто без зайвих прикрас, із красивою архітектурою, із добре вихованими людьми,
емігрантами. Мої рідні завжди в моєму серці, тому віддаленість не така вже й
страшна, хоч я схильна гіперболічно скучати за людьми, яких люблю. Але ця
поїздка була недовгою, тому все добре. Я ніколи не писала “на замовлення” чи
“на тему”, тому конкретних завдань собі не ставила, хоча є пару поезій, які
написалися під впливом поїздки. Але й поезії більше про Україну, ніж про все інше.

 Розмову вела Алла Миколаєнко

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!