Ілля Стронґовський – український письменник,
поет, перекладач, літературтреґер, дизайнер. стронґовський (з малої літери) –
назва бренду, створеного Іллею Стронґовським. Стронґовський (первісно – за
прізвищем батька – Дейнега) Ілля Юрійович народився 25 травня 1982 в Житомирі.
Учасник численних літературних акцій в Україні та за кордоном. Колишній учасник
кількох потужних літоб’єднань («Мистецька ґільдія „Nеабищо“» – співзасновник,
«Оксія»). Автор поетичної збірки «Глибоковроті», Факт, 2006. Переклав
«Бійцівський клуб» Чака Паланюка та «Поштамт» Чарльза Буковскі.
Іллє, вже кілька років
поспіль Ви – активний учасник Форуму видавців у Львові. Які книжкові новинки,
представлені на минулорічному ярмарку, Ви могли б виокремити?
Та
масу всього можна виокремити – зрештою, кожен Форум – це якраз і привід
потішити ринок новинками. Не скажу, що було багато книжок, на які чекав, але не
можу оминути кілька – «Ґоттленд» Маріуша Щиґела, «Друже Лі Бо, брате Ду Фу»
Олега Лишеги і абсолютну несподіванку для мене (та й, гадаю, для всіх) – «На
дорозі» Джека Керуака. З останнім взагалі дуже недобре вийшло, бо досі єдина
інформація про цю книжку – від тих, кому пощастило придбати її на Форумі, ось
вам яскраве свідчення ставлення видавництва («Основи») до бажання продавати
свої книжки. Про свіжі книги Люко Дашвар, Сергія Жадана, Юрія Винничука, гадаю,
всі вже начувані.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А як щодо літературних
акцій?
Акцій
якраз було значно більше, ніж можна було охопити – часом хотілося розірватися
на три-чотири частини – бо як інакше встигнути на читання сестер Матіяш і
братів Прохаськів та, скажімо, українсько-шведську поетично-акордеонну
постановку «Хто плаче за Еммою Бломгофф»? Було дуже багато всього і кожен
відвідувач літфесту мав свій особистий маршрут. Для акцій це не дуже добре, бо
часом аудиторій не було, або ж їх було забагато, але глядачі-слухачі, гадаю,
отримали значно більше, ніж сподівалися.
Ви оформили низку книжок,
серед яких «Ефіопія» Сергія Жадана, «Звіролов» Тані Малярчук, антологія
«Декамерон» та багато інших. Чи зросла за останній час потреба на українському
книжковому ринку в ексклюзивному дизайні продукції?
Ну
я б ще виокремив два найсвіжіших видання Марека Краєвського – в нас так детективи
ще не оформлювали. Зрозуміло, що потреба в якості є – і це стосується навіть не
стільки дизайну, скільки елементарної якості книги як продукту. Свіжі видання
багатьох видавництв надруковані ледь не на газетному папері, на якому фарба не
тримається, і при малому обсязі коштують 40-80 грн. Дуже часто ці книги
елементарно не вичитані. Я вже мовчу про фахове редаґування і коректуру. На
цьому тлі говорити, що українська книжка кепсько оформлена, якось соромно – ну
так, кепсько, але це лиш одна із зіпсованих цеглинок. Я не втомлююся
повторювати, що книжки в нас переважно видають люди, які спокійно могли б
торгувати ковбасою – без жодної різниці. Якісний продукт не з’являється на
рівному місці, потрібна певна культура – як книжкова, так і загальна, чи бодай
довіра до людей, які цю культуру мають. Натомість маємо бажання нарубати бабла
при повному чханні на потреби споживача – зокрема й естетичні. Я оформлюю мало
книжок не тому, що не хочу. Просто видавництва не бачать потреби в якості, або
бачать, але не хочуть платити.
А чи може, на Вашу думку,
сучасна вітчизняна книжкова поліграфія конкурувати зі світовою?
Поліграфія
не може – намагається, але поки не дотягує. Усі якісні дитячі книжки друкуються
в Европі. А дизайн… те, що в нас є місіонери якісного дизайну (бодай студія
«Аґрафка»), ще не робить з нас конкурентів Заходу. Загальна печерність
відчувається дуже сильно. Ми ще тільки колесо вигадуємо, а на Заході вже
космічна ера.
Ваш переклад «Поштамту»
Чарльза Буковскі свого часу викликав бурхливий резонанс серед читацької
аудиторії…
Ну
викликав, і слава Богу! Значить, є про що говорити. У нас он скільки хороших
перекладів минають геть непоміченими. Я два роки не можу знайти видавця для
«Страху і огиди у Лас-Веґасі» Гантера Томпсона. Ті, хто не проти надрукувати, не
хочуть гідно оплатити мою роботу, а за безцінь я вже досхочу напрацювався.
Видавці, до речі, дуже дивуються, коли робиш роботу і вимагаєш за це нормальних
грошей, в них досі жива віра в те, що це вони роблять тобі послугу, дозволяючи
попрацювати на благо української книги. І цю віру багато в чому підтримують
всі, хто співпрацює з видавцями на кабальних умовах. А книжка класна, і
переклад, гадаю, мені вдався.
Чи виникали під час роботи
над перекладом проблеми мовного рівня, адже багато лексичних пластів української
мови тільки почали формуватися?
Постійно
виникають, у нас же проблема не у відсутності кількох слів. Ми не маємо цілих
мовних шарів. Приміром, український наркотичний жаргон. Де він є? Або польські
запозичення, або російські. А навіть якщо щось є, то не завжди про це знаєш.
Величезний брак якісних словників у всіх сферах. Працюєш ледь не наосліп. Ну а
коли помиляєшся, завжди знаходяться охочі покопати тебе під ребра. Це ж-бо
простіше, ніж працювати.
І насамкінець побажання
читачам від Іллі Стронґовського.
Читайте.
Обирайте, що читати. Купуйте тільки якісне. Припиніть віддавати свої гроші за
браковані речі – інакше виробники так і не звикнуть робити щось як слід.
Голосуйте гривнею тільки тоді, коли воно того варте. Бо коли жахливо оформлені,
зле надруковані, погано перекладені, нередаговані книжки перестануть
продаватися взагалі, видавці почнуть це виправляти.
Фото chytomo.com