Сергій Жадан нещодавно презентував регі-альбом SKOVORODANCE на тексти Григорія Сковороди — це проєкт Харківського літмузею, в якому також взяли участь Юрій Гуржи, Ірена Карпа та Олег Каданов. В етері Радіо Культура письменник розмірковував над тим, чому погляди Сковороди залишаються актуальними, та розповів, як перекладав твори філософа.
Суспільне Культура публікує текстову версію розмови про Сковороду.
Проєкт SKOVORODANCE — це проєкт Харківського літературного музею, де українські митці переспівали сковородинські тексти в регі-стилістиці. Як тобі було долучатися до регі?
Даб, регі є ближчими до вокальної подачі саме через хіп-хоп, тому працювалося дуже добре. Водночас коли ми говоримо, що це альбом, написаний в стилі регі й даб, ми розуміємо всю умовність цих означень. Так чи інакше, Юрій Гуржи — композитор, який музично створив цей альбом, — дуже пластичний в роботі з текстами та музичним матеріалом. Сказати, що це класичний, чистий регі в стилі Марлі чи його дітей, не можна. Там є багато парафраз, цитат, переспівів, відсилок, естрадна тональність змінюється роковою, психоделічною. Шматки ска, регі переходять в якийсь спіричуелс. Мішанина, яка, як мені видається, тримається купи.
Є дует з Іреною Карпою, яка звучить у кількох треках. Ми думали, що вона запишеться в одному-двох треках. А насправді без неї цей альбом був би зовсім іншим, був би гірший. Ірена була з нами на концертах — це додавало концертам енергії, іншого звучання, об’ємності. З нею дуже комфортно працювати. Харизма. Вона любить те, що робить, і любить глядача, а глядач це відчуває.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А як тобі було працювати над цим проєктом? Адже це тексти й музика інших авторів.
Працювати було добре, тому що, по-перше, з Юрієм є спільний досвід. Ми робили попередній альбом “Фокстроти” на слова українських поетів і поеток 20–30-х років. Це була наша перша спроба попрацювати з чужими текстами. Юра дивовижно підсвічує звучання класичних текстів Бажана, Тичини, Сосюри, Семенка. А цього разу один поет і тексти з однієї збірки “Сад божественних пісень” — відповідно, одна філософія, одна інтонація. Разом із тим, Сковорода в цій збірці надзвичайно поліваріантний.
Сергій Жадан про свої переклади Сковороди
Здається, Валерій Шевчук говорив, що “Сад божественних пісень” писався як підручник з віршописання. Там 30 текстів, кожен написаний в іншому ритмі, в іншій строфічній побудові. Те, що вони всі мають філософське підґрунтя, наповнені богословськими текстами, характерними для Сковороди, — це інша річ. Але якщо розглядати збірку суто формально, вона неймовірно складна, багатогранна, багатовекторна, і це справді підручник для тодішнього молодого поета XVIII століття.
Ми спочатку спробували працювати з оригінальними текстами. Та на перших виступах я зробив такий собі псевдопереклад, поприбирав староукраїнські слова. Потім ми подумали, що це все-таки не дуже серйозно. Якщо ми хочемо зробити альбом і артбук, то добре зробити хороший переклад. Можна було взяти переклад, який вже є, зокрема Валерія Шевчука, але хотілося все зробити від початку до кінця власноруч.
Я почав перекладати Сковороду, кілька місяців жив із книжками Сковороди, поки травень-червень у нас із “Собаками” були виступи та переїзди. Для мене Сковорода — надзвичайно важлива постать: я закінчив Сковородинський університет в Харкові (Харківський національний педагогічний університет — ред.), сковородинець із дипломом. Це наш патрон, і плюс це патрон Харкова, це та тінь, яка завжди десь бовваніє на розі харківської вулички
Страшенно цікаво, що Сковорода поєднує дуже багатьох людей та багато міст. Ба більше, мені написали друзі, що робили свого часу дискотеку, яка називалася SKOVORODANCE. Виявляється, наша назва трішки крадена. Але, думаю, Сковороди вистачить на всіх.
Ти звернув увагу, що “Сад божественних пісень” — це дуже складна збірка. Чи не робите ви злочин проти Сковороди так його спрощуючи?
Гадаю, що будь-яка промоція культури — це не злочин. Радше злочином є консервування культури, маргіналізація. Тому що, з одного боку, це може дати якісь суто формальні цікаві несподіванки, але на загал призводить до завмирання цілих напрямів і течій. Подивімось, в якому стані перебуває поезія. Говорю про поезію загалом, а не українську. Її фактично звели до річки, яку загнали в бетонну трубу. Нею цікавляться переважно спеціалісти, фахівці, викладачі або студенти, які це все вивчають. Це стосується Європи, Америки та Східної Європи. Страшенно несправедливо, адже поезія в моєму розумінні — це щось загальнодоступне. Тобто це має бути на рівні простягнутої руки, а такого немає. І, можливо, це теж наслідок того, що немає популяризації поезії.
Мені здається, що Сковорода в нашій культурі більше присутній візуально. І це наслідок роботи скульптора Івана Кавалерідзе як людини, котра сформувала оцей образ.
Я би спробував конструктивно заперечити і контраргументувати: спробуй попросити зацитувати ще когось з українських письменників, крім, наприклад, Тараса Шевченка. Я думаю, що не буде багато варіантів цитування. Це загалом про цитованість української літератури в українському суспільстві. Але стосовно Сковороди ситуація не така, бо Сковорода, зокрема в літературі, завжди був дуже щедро присутній від початку XX століття. Сковорода присутній і у віршах, і в цитатах, і в практиках, пошуках, у перекладах.
Тому сказати, що Сковороди немає в українській літературі XX століття, не можна. Інша річ, що на широкий загал він справді не аж такий популярний, але з іншого боку — назви якогось популярнішого українського філософа. Коли говориш “українська філософія”, з’явиться прізвище Сковороди. Але те, що ти говориш про його візуальність, мені здається, це якийсь трюк в його екзотичній постбіографії, — оця спроба світу його піймати. Світ ловить, але ловить радше це відлуння. Це тінь Сковороди, але не сам Сковорода.
У будь-якій великій книгарні є кілька різних видань Сковороди: академічні, художні, наукові, дитячі, адаптовані під сучасну аудиторію, Сковорода-хіпстер чи Сковорода-безхатько. Це теж спроба піймати образ Сковороди, спробувати його пояснити та актуалізувати. Я не певний, що це дає позитивний ефект. Чи спрацював цей ефект з нашим альбомом — не знаю. Мені страшенно цікаво було спостерігати за реакцією слухача на концертах у Харкові, Одесі та Львові. Люди не чули ще цього альбому, але ми починали співати і вони підспівували — кожну пісню закінчували хоровим співом з аудиторією. Тобто це речі, які легко сприймаються: не про легковажність, а про прозорість.
У Сковороди всі речі пов’язані з Біблією, з його пошуками Бога, пошуками щастя, вони ніби такі затемнені, герметичні, побудовані на біблійних символах, які не завжди відчитуються назовні. Але це зроблено настільки геніально, що може сприйматися на іншому рівні. І це доволі життєствердно звучить. Тому що ми можемо говорити про Сковороду як про філософа-богослова, філософа біблійного, але мені видається, що там є інша річ, яка робить Сковороду, зокрема в його поетичних творах, дуже доступним і дуже потрібним.
Те, що йдеться не так про специфіку Біблії, і не про якісь речі, пов’язані безпосередньо з богопошуками — йдеться про етику як таку, себто християнство як етичну систему. Йдеться не про дотримання, скажімо, посту, а про якусь доброчинність як таку. І це те, що пересічному читачеві, слухачеві набагато цікавіше та ближче.