“Українська літературна газета”, ч. 6 (350), червень 2023
ІНТЕРВ’Ю З ХАРКОВА
Шелковий Сергій Костянтинович — поет, прозаїк, есеіст, лауреат творчих премій, член НСПУ. Народився у Львові 21 липня 1947 року. Живе, працює та пише в Харкові. Випускник інженерно-фізичного факультету харківського Політеху (нині – Національний технічний університет «ХПІ»). Кандидат технічних наук (1980), доцент. Автор наукових робіт з прикладної математики та механіки. С.Шелковий почав друкуватися у 1973 році. Автор близько 40 книг поезії та прози, есеїстики, поетичних перекладів. Його твори перекладено багатьма мовами, створено більше 80 пісень на його вірші.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Пане Сергію, мої вітання. Ще раз, дякую за те, що погодилися на це інтерв’ю. Це дуже важливо. Перш за все, хочеться запитати: як Ви переживаєте ці непрості часи, пане Сергію? Чи зберігаєте оптимізм? Що для Вас нині є укриттям від хвилювань і тривог, від небезпек, до яких ми всі, на жаль, звикли. Що Вас рятує?
Рятує мене, як я це відчуваю, майже спокійне напруження власного творчого спротиву війні, агресії, навалі відверто аморального хижого ворога. За рік війни написав більше двохсот поезій, головним чином актуальних відгуків на події війни. Ці твори вийшли вже двома поетичними книгами в Києві – «Псалми незрадженої волі» і «Неісходиме» і книгою «Дванадцятьма мовами» у воєнному Харкові.
Чи була у житті якась дивовижна історія, яку Ви запам’ятали назавжди, яка змусила Вас повірити в диво, в долю, в те, що не дивлячись ні на що Ви потрапили в світ, в якому варто жити, варто любити життя?
На мій погляд, такі життєстверджуючі події трапляються зі мною постійно протягом всього життя. Треба тільки народитися з очима, що вміють бачити, і душею, що відгукується на безперечну красу і безцінність життя. Це життєлюбство і спротив ентропії відчував завжди і усюди, і навіть наважусь сказати – кожною клітиною свого єства. Тому, до речі, і пишеться досі -пишеться саме про багатовимірну сутність життя як найвищого дару.
Пане Сергію, як так сталося, що кандидат технічних наук, доцент, серйозна людина – фізик – на одній хвилі, можна сказати в змові з ліричним своїм двійником? Мені цікаво, як ці двоє в Вас уживаються? Хто у Вашій душі народився першим: фізик чи лірик? І чи не воюють вони за першість, за головну роль у житті Сергія Шелкового?
Мені доводиться доволі часто відповідати на це запитання. Безсумнівно, для мене особисто важливо те, що мій склад психіки і інтелекту має суто гуманітарний напрямок.
Тому і написано і надруковано мною власне майже півсотні книг поезії і прози і тільки дві збірки моїх наукових робіт, та ще й, звичайно, дисертаційна робота 1980-го року, про яку мій науковий керівник, побачивши її в остаточному вигляді, вигукнув у захваті «Сергію Костянтиновичу, так тут цілих три дисертації!» Що було, то було.
З якого сильного враження чи почуття зріс Ваш перший римований рядок?
Думаю, що почалось моє римування, до речі, у віці дванадцяти років, від генетичної потреби у мелосі – у музиці і співі, що є, здається, однієї з яскраво виражених рис української ментальності. Я і сьогодні сприймаю поезію у великій мірі як музику слова, як саме фонетичний феномен. Звичайно, що у поетичних текстах образність, зціплення сенсів, передчуття і одкровення інтуїції є також дуже важливими для мене як для читача і як для автора. А життєва правда слова, чесність і відвертість поета – це те ціннісне ядро твору, без якого, мабуть, і не варто звертатися до пера.
Навіщо писати вірші і видавати книжки? Що воно Вам дає, як людині? Адже поезію розуміть і люблять не всі, як оперу та балет. До того ж, заробити на ній, кажуть, геть неможливо. Тож який зиск?
Так, поезію розуміють і читають далеко не всі. Це мені добре відомо, і скажу чесно, давно вже мене не турбує. Мені достатньо і тих моїх вірних читачів, які в мене є. І ще, мабуть, важніше для мене те, що я справді отримую нову життєву енергію, новий інтерес до буття, створюючи свої доволі лаконічні, але щиро дорогі мені самому тексти.
Пишу про те, що люблю і відчуваю частиною себе. Це мабуть, і є свого роду любов між нами – між мною і моїми численним віршами-дітьми.
Наскільки мені відомо, в Світ Поезії Ви потрапили більш ніж сорок років тому. І Вас радо зустрів і запросив туди поет Борис Чичиабін. Він написав гарну рекомендацію у Спілку письменників, блискучий відгук про вашу літературну діяльність. Наскільки важливою була для Вас підтримка і небайдужість такої людини? Вам це допомогло зробити прорив? І в чому справжня цінність квитка НСПУ?
Бориса Чичибабіна я цінував і ціную як справжнього поета і щиру, чесну і мужню людину. Його рекомендація мені у Спілку письменників, написана у 1989 році, його дуже добрі і теплі слова на мою адресу, безумовно підтримали в мені віру в мій літературний шлях. Для мене сьогодні НСПУ – лише додаткова можливість творчого спілкування з друзями і колегами по літературі. Часи радянських бонусів і смаколиків для поважних людей із членськими білетами давно вже пішли в минуле.
Я знаю, що під час війни Ви вже написали і видали кілька нових збірок поезії. А чи пишете Ви щоденник війни чи якусь іншу прозу?
Так, я вже сказав вище про три книги поезії, які вийшли в мене під час війни. Окрім того, у фронтовому Харкові вийшла в минулому році моя велика книга есеїв, присвячена двадцяти п’яти харківським художникам з творчої групи «Буріме». Назва цієї книги-альбому «Собор, співдружність тих, що дарять». Мені було дуже приємно, що художники, герої цієї книги, сприйняли її вихід в світ з великою цікавістю і вдячністю.
Прозу я постійно пишу, і воєнний щоденник, у вигляді поки що переліку сумного фактажу війни, теж лишається моєю щоденною роботою.
Жорстока війна наринула на Україну, на наш дім – місто сили. Цей кровожерний дракон прагне знищення всього живого, справжнього і нового. Як так сталося, що ми не повірили в те, що одного дня буде масштабна агресія? Адже підступні сусіди давно почали руйнувати наш мир і спокій. Чи могли ми уникнути цього нападу? Чи ми встигли загартуватися для боротьби із силами зла, щоб дати відсіч і здобути сталу перемогу?
Скажу зовсім коротко. Так, дуже тяжкі і жорстокі часи переживає зараз Україна і ми, українці. Але я не можу уявити собі іншого фіналу цієї боротьби, окрім нашої перемоги над підступним ворогом. Добро має неодмінно перемогти відверте і зухвале зло імперства. Дяка Богові, на нашому боці – більша частина цивілізованого світу. Але головний чинник у цій війні – ми самі, наша велика українська родина. Вірю у мужність і патріотизм нашого народу, у незламність наших героїв-захисників ЗСУ.
Пане Сергію, Ви – людина з великим досвідом, отже знаєте про життя і людей доволі багато. Чому важливо розуміти, що ті, хто називають себе «братами» – не брати нам, а вороги? І чому наших лютих ворогів мучить Україна, коли в своїй хаті безлад? Їм добре, коли нам погано. Це заздрість?
Це багатовікова і жорстоко догматична традиція азіатської деспотичної державності. Всі віки існування московщини, починаючи від її первинного статусу ординського улусу, цей хижий і безжальний монстр тільки і робив, що воював, грабував і нищив усіх без винятку своїх сусідів, захоплюючи чужі землі. На превеликий жаль, Україні віками доводилось виборювати власне існування у протистоянні з цією хижацькою ментальністю московітів.
Що Ви скажете про магію, пане Сергію? Магія існує? Кажуть, кремлівський карлик має містичне мислення. Ритуали, чорні меси, жертвоприношення, чаклунство. Чорна магія має місце у цій історії? Чи не варто шукати містики там, де її нема?
Якось ця тема мене практично не торкалася. Мабуть, я інтуїтивно завжди тримався подалі від цих експериментів з безліччю невідомих чинників. Хоча містичне, на мій погляд, і може в принципі давати якісь непересічні творчі імпульси для творчого процесу.
Як змінилася Ваша творчість під впливом військових дій? Про що хочется говорити, а може й кричати в зраненому але стійкому і мужньому Харкові?
Звичайно, що поезії моїх нових книг «Псалми незрадженої волі» і «Неісходиме» написані саме як прямий відгук на мужню боротьбу всього українства з шаленим ворогом. Наш рідний Харків – потужний приклад справжнього героїзму тисяч і тисяч патріотів України. Жорстокі руйнування нашого міста не в змозі залякати харків’ян. Навпаки – наша воля до спротиву і перемоги тільки міцнішає. І наша любов до рідного міста лише зростає і наповнюється новим креативним змістом. Вистоїмо, подалаємо ворога, відбудуємо Харків на ще не баченому рівні. Це і мрія, і борг, і бойове гасло.
Що найважливіше, найбільше у житті людини – Сергія Шелкового: віра, надія чи любов? Чи може щось інше?
Безумовно, це любов. Не думаю, а відчуваю, що найважливіше у житті – саме любов.
До рідної людини, до своєї землі і свого роду.
До безкінечної краси навколишнього світу.
До того всесвіту, що існує у людській душі, і є спроможним на незбагненні творчі пориви і досягнення.
Чи Ви плануєте щось далекоглядне в творчості?
Працюю щодня і в прозі, і в поезії. Готую ще декілька нових книжок. Мої поезії виходили раніше окремими виданнями дев’ятьма мовами. Тож і цей процес нових перекладів теж продовжується.
Перекладаю і сам своїх колег з інших країн. Мені завжди було і є цікаво знаходити і відчувати в інших мовах їх власну неповторну мелодійність.
Світ великий, різноманітний і сповнений дивами.
Дуже вдячна Вам за відповіді, пане Сергію. Дякую, що довірилися мені в цьому інтерв’ю. Тримаємо літературний і мовний фронт, будьмо вірними своїм рішенням.
І Перемога буде за нами.
Записала Ганна Атаманенко
17.04.2023, Харків
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.