Сергію, свого часу Ви
поміняли Житомир на Тернопіль. Чому так сталося?
Я одружився. Моя майбутня жінка закінчила Тернопільський
медінститут і проходила інтернатуру в обласній житомирській лікарні, де я
лікувався. Коли до палати заглянула синьоока лікарка Наталя, я відразу відчув,
що захворів набагато серйозніше – шансів вилікуватися вже не було…
Оце так історія!
Готовий сюжет для роману!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Саме так. Кого цікавлять подробиці, хай загляне в мій роман
«Концерт». Історія має назву «Палата №6». Майже за Чеховим…
Прозаїк Олександр
Вільчинський говорить про негативний вплив міста на творчість….
Вважаю, така оцінка індивідуальна. Я народився, виріс і живу
в місті, і, чесно кажучи, ніякого особливого впливу не відчуваю. Звісно,
причетність до міста зумовлює певну
урбаністичну направленість і в житті, і в творчості, але ніякого негативу в
тому не вбачаю. Інша справа – проблеми мегаполісу. Колись мені дуже хотілося
жити у великому місті, скажімо Києві; сьогодні така можливість є, це цілком
реально, але нескінчена метушня і нервова напруга не співпадає з моїм ритмом
життя. Тому я то там, то в Тернополі. А писати можу навіть у потязі, аби
писалося…
Як оцінюєте сучасний
бардівський рух в Україні?
Я не великий знавець бардівського руху, про це ліпше знає
Олександр Смик, учасник і організатор фестивалів авторської пісні, то ж
узагальнювати не буду. Проте минулоріч виступав на бардівському фестивалі
«Очеретяний кіт» у київському гідропарку, який традиційно проводить журналіст і
бард Микола Підгорний. Був приємно вражений різноманіттям репертуару і цікавими
знахідками. Люди приїхали з усієї України, і серед них були досить талановиті
автори.
Чи важко вітчизняному
барду видати музичний альбом?
Спочатку треба з’ясувати мету. Перш ніж видавати, тобто
тиражувати, альбом, непогано тверезо прорахувати, скільком людям буде цікаво
його слухати. Звісно, автори – люди необ’єктивні, їм часто здається, особливо в
юні, молоді роки, що їхні творіння цілком досконалі і критики не потребують (не
кажу вже про графоманів та бардоманів, для яких власна геніальність
безсумнівна). Отже, музичний альбом спочатку треба НАписати, потім ЗАписати, а
потім добре подумати, що з ним робити далі. Саме тут закінчується рай творця і
починаються нервові будні менеджера. Роботу мали б пропонувати радіоФМ, везти
на фестивалі, тобто якось розкручувати, або принаймні отримати більш-менш
професійну оцінку. Взагалі-то, зараз простіше: існує Інтернет – ось тобі
найпростіший і найдешевший спосіб тиражування! А видавати компактдиск – справа
складна і невдячна, а в комерційному плані взагалі невигідна. Майже не
реалізовуються зіркові диски, що вже казати про новачків…
А як обираєте тексти
для пісень?
Ніяк. Радше вони обирають мене. Практично будь-який вірш
можливо музично одягти, решта – справа майстерності й бажання. Відразу бачу, чи
цей текст співається, але для мене головне –
чи хочу я його співати…
Над чим зараз
працюєте?
Над собою. Минулого року в
мене вийшло вже дві книги. З дисками! На виході ще три – всі у
видавництвах. Багато редакційної роботи, щось маю постійно вичитувати, правити,
доробляти, був момент, коли тексти та ілюстрації взагалі стали плутатись у
голові… Проте є і позитивний рух: мусив дописати нові розділи роману «Концерт»
для україномовного видання, міні-повість «Музиканти йдуть зі світу», яку вже,
до речі, видали в Чикаго. Зрозуміло, щось усередині вариться, поживемо –
побачимо.
І насамкінець
побажання читачам від Сергія Лазо.
Вельмишановне панство! Читайте книги, гортайте наші
літературні журнали! Бажаю вам відкриттів, нових добрих, світлих книг, серед
яких, сподіваюся, можливо, не загубиться й моя.