Вийшла документальна книга Олександра Михайлюти «Відкриття
Миколи Руденка». Вона охоплює основні праці видатного українського мислителя,
літератора, правозахисника, Героя України, дійсного члена Української Вільної
Академії Наук (США) Миколи Даниловича Руденка (1920-2004) – «Енергія прогресу»,
«Гносис і сучасність», автобіографічний роман «Найбільше диво – життя».
Автор дослідження відповідає на запитання магістра української філології Наталії МЕЛЬНИК.
«Рівень моральності суспільства визначається
глибиною пошанування ним же лицарів без страху, які задля його щастя офірували
не лише свободою, а й власним життям. Серед них вивищується постать Миколи
Руденка – видатного мислителя, котрого визнають вчені світу, і нарешті,
незламного правозахисника, який пройшов арешти, ув’язнення і заслання. Одне
слово, це давало всі підстави номінувати Миколу Даниловича на Нобелівську
премію. А хто висунув? Він пішов за вічну межу якось тихо і непомітно.
Звичайно, його удостоїли честі Героя України. Одначе розголосу, належного такій
фігурі, уваги й пошанування він не зазнав»
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Борис ОЛІЙНИК
…Вся країна в труби
гра
І кричить:«Ура!Ура!»
Тут на чорне кажуть:
біле.
На безділля кажуть:
діло.
Слава кажуть на
ганьбу,
Вухо мають за губу.
А на рота і на вуха
Вішають замки; не
слуха
Хай ніхто крамольних
слів.
Тут освячують ослів
І ведуть їх у палату,
Роблять членами
сенату…
(Микола Руденко, «Зелене око»).
Олександре, праця письменника М.Руденка «Енергія
прогресу» привертає дедалі більшу увагу науковців. У чому її основоположне значення?
Микола Руденко мав відвагу бути мужнім у часи, коли майже
всі мовчали або, як потім з’ясувалося, писали в шухлядку… Вперше на теренах
СРСР задовго до всіляких дозволених компартією перебудов Микола Руденко, син
шахтаря і колишній фронтовик, секретар парткому Спілки письменників України,
узявся всерйоз проаналізувати «Капітал» К.Маркса. І показав його неспроможність
у визначенні теорії додаткової вартості, з якої виходила вся система класової
боротьби, а класова боротьба в свою чергу виправдовувала громадянську війну і
сталінські репресії… Ні промисловість узагалі, ні робітничий клас зокрема
додаткової вартості не виробляють зовсім. Такого висновку дійшов Микола
Руденко. Вони можуть лише надавати іншу форму біологічній енергії (з руди
виготовити метал, з металу – сокиру, автомобіль, комп’ютер), а нафта, газ, інші
корисні копалини унаслідок їхньої діяльності лише зменшуються, а не зростають в
обсягах. А витрати на спорудження, експлуатацію, виведення з експлуатації
«дешевих джерел електроенергії», якими урядовці вважають АЕС, насправді значно
перевищують ілюзорні прибутки від них. Додаткову вартість для нашої планети
спроможне виробляти одне-єдине джерело – Сонце. Осмисливши ці явища, М.Руденко
запроваджує поняття енергії прогресу: «Під енергією прогресу слід розуміти
абсолютну додаткову вартість – тобто біологічну енергію, яку щорічно виробляє
хліборобство». Хиба «Капіталу» К.Маркса – в його догматизмі, обґрунтуванні
необхідності революції й диктатури пролетаріату для того, щоб відібрати
додаткову вартість на користь робітників. І це призвело до суспільних
потрясінь, загибелі мільйонів людей, перекроювання звичного сільського устрою…
Чи не застаріли
висновки М.Руденка, адже свій твір він написав ще на початку 70-х років
минулого століття?
Навпаки. Саме він передбачив з економічної точки зору крах
СРСР і нинішню світову кризу. Микола Руденко, розглядаючи постулати «Капіталу»,
від осмислення конкретного факту вивищується до узагальнення планетарної ваги.
Він запитує, чи відомо людству про найбільшу небезпеку, яка спроможна знищити
життя на Землі – навіть без ядерної війни і техногенних катастроф? На
переконання М.Руденка, небезпека самознищення (через виснаження ґрунтів і невжиття заходів для відновлення родючості) криється в хибному розумінні
природи додаткової вартості.
У публічній лекції лавреат Нобелівської премії, професор
Колумбійського університету Джозеф Стигліц (США) улітку 2009 р. висловив думку,
що нинішня економічна криза означає крах американського капіталізму і закликав
до створення нової глобальної інфраструктури, не пов’язаної з доларом США.
Доктор Дж.Стигліц по суті повторює висновок українського мислителя і
письменника М.Руденка, зроблений майже сорок років тому. Теорія Сергія
Подолинського про енергетику життєдіяльності, розвинена і доповнена М.Руденком
змістом антропокосмічного бачення майбутнього, абсолютно заперечує згубні
ідеї-фікс щодо штучного скорочення народонаселення. М.Руденко сформулював
необхідність створення в Україні Інституту фізичної економії, який би став
надійною науковою опорою для уряду.
Але нинішнє молоде
покоління мало цікавиться творчістю М.Руденка. В чому причина: він мало
«розкручений»?
Причина в тому, що тоталітарний режим запроторив його за
слово правди на 12 років у табори і на висілки, водночас було вилучено з усіх
бібліотек і книгарень та знищено всі його видання (17 назв). Нині держава мала
б перевидати знищені комуністами твори, але… Микола Руденко, давши людству
знання про істинну вартість, про еталон вартості (яким має бути тонна пшениці,
а не унція золота чи барель нафти) свідомо пішов за ґрати «диктатури
пролетаріату». І з честю витримав усі приниження заради всезагального
прозріння. Сучасники Миколи Руденка порівнювали його шлях на Голгофу із шляхом
безстрашного Джордано Бруно. Крилатим став вислів Бруно: «Невігластво – краща
наука на світі, вона не потребує зусиль і не печалить душу». Крилатим став
вислів Руденка: «Марксизму, як такого, немає – в теоретичному сенсі він є
фікція».
Відомий невідомий
Микола Руденко часто говорив про необхідність прозріння нації, інакше сили
Пітьми не збороти?
У спогадах про соратника – правозахисника генерала
П.Григоренка письменник зазначав: «Я пройшов ті самі стадії, що й він – од
правдивого марксиста-ленінця до українського патріота, і знаю, як це
відбувалося. Коли розвіялася ілюзія марксистської доктрини, за яку ми віддавали
життя, то постало питання: а чиї ми діти? Якого народу? Ми збагнули, що нації
виникли не випадково, це був Божий задум. Коли апостоли мали йти проповідувати
народам Святе Євангеліє, то їм було дано знання різних мов. Бог створив людину,
Бог створив і націю. А що створене Богом, те гідне пошанування і того, щоб
віддати за нього життя. Під час нашого знайомства в Григоренка був саме цей
період національного прозрівання».
А кого Микола Руденко
відкрив як письменника, підтримав особисто?
Перша поетична збірка Ліни Костенко «Проміння землі» вийшла
друком з благословення Миколи Руденка в прямому значенні – він написав схвальну
рецензію, без чого тоді видавництва взагалі не розглядали рукописів, а
прискіпливі цензори просіювали тексти на «антирадянщину». Відкрив редактор
журналу «Дніпро» М.Руденко читачеві і
молодого Ростислава Братуня. Хоча, знову-таки, на нього тиснули зусюди, мовляв,
що ти бандерівця підносиш. А ще ж Берія – при параді! Вже в 60-ті роки він багато
в чому допоміг Євгену Гуцалу, виявив солідарність із опальним Григором
Тютюнником, захищав Олеся Бердника…
Микола Руденко був
справжнім збурювачем спокою, займав активну життєву позицію…
Це його стан душі – не мовчати, коли чиниться кривда. Ще
старшокласником лиховісного 1937-го він не побоявся виступити на зборах проти
привілейованого становища начальствених синків у школі. Під час війни в
політвідділі дивізії не боявся розмовляти рідною мовою, а дослужився він до
звання майора. А як сміливо і викривально прозвучала його промова на пленумі
СПУ 1957-го року про розвінчання культу особи, панування бюрократії та
відсутність вільних виборів у країні. Актуальним донині можна вважати відкритий
лист М.Руденка тодішньому очільнику партії і держави М.Хрущову (1960), у якому
він наголошує на необхідності замінити сталінську державну машину управління:
«А ми, розвінчавши культ його особи й заявивши нащадкам, що таке ніколи не
повториться, залишили цю машину майже в недоторканому вигляді». Незалежно вів
себе мислитель і на неправедному суді 1977 р.
Він не мовчав, а
колеги його по перу що ж?
Тоді переважно боялися. Тоталітарний режим є тоталітарний.
Одначе в цьому безгомінні кулеметною
чергою протесту на арешт Миколи Руденка пролунав вірш харківського поета Бориса
Чичибабіна:
…Не дьявол и не рок, а все мы виноваты,
Что в семени у нас, когда б хоть гордый, чад.
И перед чванством лжи молчат лауреаты –
И физики молчат, и лирики молчат.
Чего бояться им, увенчанным и сытым?
А вот поди ж, молчат, как суслики в норе.
А в памяти моей смеющийся сидит он –
И с болью говорит о попранном добре…