Рита КІНДЛЕРОВА: Україна вже не є країною «десь там, на сході»…

89

Нещодавно в Чехії
видано велику (900 сторінок) антологію сучасного українського оповідання
«Україна, давай, Україна!» (Ukrajina, davaj, Ukrajina!). На цю подію
відгукнулася відома чеська перекладачка, активна пропагандистка української
літератури, лауреатка міжнародної премії ім. Григорія Сковороди Рита
КІНДЛЕРОВА.

 

Яким Ви бачите
становище українських авторів на чеському книжковому ринку: читацький попит,
увага з боку літературних критиків, пропагація тих чи тих видань шляхом
публічних обговорень тощо?

Думаю, що з-поміж чехів існує певне «знання» кількох
українських авторів, а саме: О. Забужко, Ю. Винничук, Ю. Андрухович… Торік до
них долучилися  Наталка Сняданко та
Сергій Жадан. Певна, що позиція перекладів з української мови помітно зміцніла
на чеському книжковому ринку. Радію з того, що в Празі, як гостя Німецького
літературного дому, перебувала нещодавно Оксана Забужко, чи не єдина
ненімецькомовна письменниця серед запрошених. А в нас підготовано до друку її
останній роман «Музей покинутих секретів». Що ж стосується літературних
критиків… Вони не мають з чим порівнювати. Та чи та українська книжка
з’являється в Чехії… одна на рік. От коли їх буде десять, тоді, цілком
можливо, будуть і дискусії, і суперечки… До речі, у Слов’янській книгозбірні,
де я працюю, обговорення творчості українських письменників відбуваються
систематично.

 

Видавництво
«Повітряні млини» (Větrné mlýny), в якому вийшла антологія Ukrajina, davaj,
Ukrajina!, сподівається, що їхня ініціатива допоможе чехам пізнати українців не
як заробітчан, а як представників великої слов’янської культури. Чого, на Вашу
думку, бракує для того, щоб чеська спільнота сприймала українців більш
позитивно?

Не наважилася б твердити, що чехи і сьогодні сприймають
українців так само неґативно, як у 90-х роках минулого століття. А тому мене і
здивував видавничий задум. Крім того, свіжа антологія не є «перша ластівка».
Була вже новелістична антологія –  Expres
Ukrajina, яку, між іншим, випродали за лічені дні. Мали б і ми, чехи,
пам’ятати, що Україна вже не є тією жахливої країною «десь там, на сході». Інша
річ, що більшість українців не цікавиться ні літературою, ні мистецтвом. А
українській державі, і взагалі, начхати на те, що в цивілізованому світі
називається «підтримка власної культури». Української культури! Може тому мене
й дратує назва Ukrajina, davaj, Ukrajina! Вона відгонить суржиком або поганим
перекладом з російської, а передана латинкою – виглядає геть нісенітно. Не кажу
вже про те, що назва не відповідає дійсності, бо давно минулися часи, коли ми
дивилися на Україну роззявивши рота. Не лише 
молодому, а вже й середньому поколінню чехів існування держави Україна –
звичайне явище. Тим паче, українці мали б якнайширше пропагувати свою культуру.
Оце на одному з празьких майданів бачила виступи, які перебігали в рамках «днів
саудівсько-арабської культури». Боюся, не доживу до того дня, коли щось таке
організує й українське посольство (і те «організоване» не буде тупе й
примітивне).

 

Як Ви ставитеся до
того, що антологію сучасного українського оповідання зорієнтовано упорядниками
переважно на чорнобильську та постчорнобильську тематику?

Вивчення чорнобильської і постчорнобильської літератури –
одна з течій сучасного українського літературо¬знавства, і якщо тексти
добиралися за такими критеріями, то все гаразд. Але в такому разі й назва
антології мала б спрямовувати, а не пантеличити чеського читача. Чорнобиль,
звичайно, є певною межею в українській культурі, але, на мою думку, деякі
дослідники перетворили цей феномен на мітичний фетиш.

 

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!