Російські війська «очевидно мають дуже погані стандарти» – генерал США Девід Петреус

1443

Генерал у відставці Девід Петреус, який командував силами США у війнах в Іраку та Афганістані, каже, що росіяни стикаються з надзвичайно рішучими, напрочуд здібним та інноваційними українськими військовими, які воюють на своїй рідній території в ім’я власного виживання.

#Букви переклали інтерв’ю з генералом, оригінал якого опублікований на сайті американського телеканалу CNN.

Російські загарбники продемонстрували низку слабких місць: хибне планування; надмірно оптимістичні прогнози розвідки щодо того, як буде розвиватися війна; недооцінка українських сил і народу; неналежне обслуговування та логістика; слабке обладнання; залежність від призовників і нездатність розпочати ефективну кібервійну.

В інтерв’ю 13 і 14 березня Петреус, який раніше очолював ЦРУ, оцінив перші три тижні війни в Україні. Він скептично ставиться до інформації про те, що росіяни мають достатньо сил, щоб взяти, а тим більше контролювати, Київ та деякі інші великі міста та заявляє, що продовження міської війни загалом піде на користь українцям.

Одначе, він також зазначає, що росіяни мають величезні можливості для знищення міст, цивільних об’єктів та критичної інфраструктури та їхню [українську] історію, і вони будуть “знищувати” міські території.

Петреус високо оцінив дії адміністрації Байдена та союзників за останні тижні і зазначив, що президент Росії Володимир Путін замість того, щоб знову зробити Росію великою, знову зробив НАТО великим. Він прогнозує, що найімовірнішим найближчим результатом війни в Україні буде продовження кривавої трясовини для Росії, яка є багато в чому слабкою, навіть якщо вона завдаватиме все більших і більших втрат життя, інфраструктури та основних благ для українського народу. Однак існує також можливість вирішення шляхом переговорів, оскільки і Москва, і Київ визнають шкоду та руйнування, завдані їхнім країнам.

ПЕТЕР БЕРГЕН: Чи є для вас несподіванкою вторгнення російських військових в Україну?

ДЕВІД ПЕТРЕУС: Дещо дивно, але не зовсім. І є багато причин для жахливого краху росіян. Перш за все, вони воюють проти дуже рішучих, цілком боєздатних українських сил, які складаються із спецпідрозділів, звичайних сил, територіальних військ і навіть приватних громадян, які всі сповнені рішучості не дозволити Росії досягти своїх цілей. Вони борються за своє національне виживання, свою батьківщину та свій спосіб життя, і мають перевагу знайомої території, знаючи місцевість і громади.

Але крім цього, росіяни просто напрочуд непрофесійні. Очевидно, що вони мають дуже низькі стандарти, коли йдеться про виконання основних тактичних завдань, таких як виконання загальновійськових операцій із залученням бронетехніки, піхоти, інженерів, артилерії та мінометів. Вони дуже погано обслуговують свої транспортні засоби та системи озброєння, і багато з них покинули. Вони також погано справляються з поповненням запасів і матеріально-технічним забезпеченням.

Ми знали десятиліттями, що радянській системі, а тепер російській, завжди не вистачало однієї з ключових сильних сторін збройних сил США та Заходу, а саме сильного професійного унтер-офіцерського корпусу.

І частина проблеми полягає в тому, що російські військові мають досить значний відсоток призовників. Дуже важко визначити, скільки їх в Україні. Ми знаємо, що в російських військових загалом, ймовірно, від 20 до 25% є призовниками. І є особливо велика кількість призовників у критичній зоні, якою є матеріально-технічне забезпечення, зокрема водіїв вантажівок і автоцистерн і солдатів у підрозділах технічного обслуговування.

Росіянам теж важко виїхати по бездоріжжю. Їхні колісні транспортні засоби дуже швидко потрапляють у багнюку. Земля не замерзла так, як вони сподівалися. Навіть гусенична техніка, здається, загрузла в багнюці. А росіяни недостатньо проводять профілактику свого обладнання.

Я служив в механізованих частинах, з поєднанням танків і бронетранспортерів. І щоразу, коли ви зупиняєтеся, водій і члени екіпажу перевіряють ходові колеса та кінцеві передачі, відкачують мастило, доливають рівень рідини. Якщо ви не будете проводити профілактичне обслуговування, то в кінцевому підсумку такі транспортні засоби вийдуть з ладу.

Крім того, росіяни просто мають непотужне обладнання, враховуючи інвестиції, нібито зроблені за останнє десятиліття чи близько того. У них, звичайно, немає обладнання, яке можна порівняти з тим, що є у Сполучених Штатах.

Їхні високоточні боєприпаси не дуже точні: це було підкреслено тим фактом, що вони не знищили злітно-посадкові смуги в Україні в першу годину бою, як ми зробили в Іраку в 2003 році. Насправді, українські ВПС досі літають.

Тож російських високоточних боєприпасів бракує. Ми також бачимо це з великою частотою ударів росіянами по цивільній інфраструктурі, як-от з лікарнем в Маріуполі, іншими медичними закладами та урядовим центром у Харкові – якщо вони дійсно не мали намір вражати ці цілі.

У них також є проблеми з виконанням дуже простих завдань, як-от не робити великих скупчень на обмежених територіях. Колону ніколи не приховати на великій магістралі, де її можна помітити безпілотником і знищити артилерією, як це було нещодавно з 40-кілометровии затором, який ми бачили за межами Києва – це просто некомпетентний контроль за пересуванням, для якого зазвичай є доктрина та організаційні структури та процедури. А потім їм знадобилося цілих кілька днів, щоб просто розігнати цю 40-кілометрову колону в покриві дерев, а не лишати на відкритій місцевості.

Вони також не змогли поєднати те, що мало б бути величезною перевагою для них, а саме повітряні та наземні операції разом. Насправді вони не здійснюють справжню підтримку з повітря, просто попереду своїх наземних формувань. Скоріше, вони просто здійснюють повітряні атаки.

Російська кібервійна також не вражала, можливо, тому, що вони зловживали нею в минулому, а українці, можливо, з певною допомогою, навчилися з нею боротися. Росіяни не змогли зруйнувати українську систему управління, а також доступ президента Володимира Зеленського до соціальних мереж та Інтернету. Отже, їхні можливості ведення кібервійни, які здавалися разючими в попередніх кампаніях, наприклад, коли росіяни захопили Крим у 2014 році, цього разу набагато менш потужні.

І, крім усього цього, у них є просто непотужний дизайн кампанії росіян, який явно ґрунтувався на дуже хибних припущеннях про те, як швидко вони можуть взяти Київ і, зокрема, як швидко вони зможуть повалити уряд і замінити його на про-російський уряд.

Отже, у кожній окремій області оцінки росіяни, починаючи з їхньої розвідки та розуміння поля бою та свого супротивника, а потім усіх аспектів кампанії, аж до операцій малих підрозділів, виявилися вкрай неадекватними. І вони стикаються з ворогом, який абсолютно рішучий, напрочуд здібний, дуже інноваційний і винахідливий, який бореться на рідному полі.

Значна частина населення також ненавидить росіян, і ця ненависть поглиблюється з кожним ударом по цивільній інфраструктурі. Росіяни не тільки не завойовують серця й уми, вони відчужують серця й уми.

БЕРГЕН: Час і кількість на боці росіян?

ПЕТРЕУС: Я так не думаю, але кількість має власну якість з часом, і руйнівна здатність російських бомб, ракет, артилерії та мінометів, очевидно, має бути величезною проблемою.

Очевидно, у них не вистачає сил, щоб узяти, а тим більше контролювати Київ та деякі інші великі міста, але вони мають ракети, ракети, артилерію та бомби та очевидну готовність використовувати їх у дуже невибірковий спосіб.

І тому вони продовжують підхід, який використовували в Чечні, зокрема з Грозним, і в Сирії, зокрема з Алеппо, де вони знелюднювали міста шляхом невибіркового використання бомб. І це буде змагання на витривалість між бажанням росіян руйнувати міста та здатністю українців пережити таке руйнування.

БЕРГЕН: Чи буде міська війна на користь українцям?

ПЕТРЕУС: Дуже. Зазвичай правило для міської війни полягає в тому, що для кожного захисника потрібно щонайменше п’ять нападників. У цьому випадку, я б стверджував, що це може бути більше, тому що українці такі винахідливі. Вони працюватимуть разом, щоб запобігти захопленню росіянами міських районів так, як зазвичай це робить піхота та загальновійськові, наприклад, як військові Сполучених Штатів очищали, а потім утримували міста під час війни в Іраку, наприклад, Рамаді та Фаллуджі, а також частини Багдада та інших міст.

Такі битви у великих містах вимагають, щоб ви захопили кожну будівлю і очистили кожну кімнату, а потім ви повинні залишити сили в кожній будівлі, інакше ворог повернеться за вами і знову займе їх. Отже, це неймовірно напружено для військових. У росіян немає достатньої кількості солдатів, щоб зробити це навіть для Києва, а тим більше для всіх інших міст.

Звичайно, росіяни матимуть певний успіх у деяких містах, і, безперечно, битва за Маріуполь – це гонка між голодною смертю українців, які там залишилися, до яких входять сили, які все ще воюють дуже важко, та готовністю росіян продовжувати нагромаджувати руйнування та невинні жертви серед цивільного населення міста, яке чинить опір, але оточене.

БЕРГЕН: Якщо Путін вирішить спробувати захопити всю Україну, який розмір армії йому знадобиться?

ПЕТРЕУС: Я не впевнений [що це можливо]. Я не думаю, що навіть вся його армія могла б це зробити, і майте на увазі, що існує величезний обмежуючий фактор, а це очевидна нездатність Путіна замінити сили, які зараз воюють. Як і коли він замінює свої сили? Для мене це не очевидно.

Насправді російські призовники перебувають лише на 1-річній ротації, тому не дивно, що вони демонструють дуже погані стандарти у всьому, враховуючи, що вони ледве пройшли базову та поглиблену підготовку, а потім інтеграцію в підрозділи і тепер вони в бою (і їхні тури мали закінчитися у квітні, поки Путін їх не продовжив).

БЕРГЕН: Офіційні особи США кажуть, що Росія просить Китай про військову та інші види допомоги. Що Ви з цього думаєте?

ПЕТРЕУС: Звіт американських офіційних осіб цікавий у кількох аспектах. По-перше, якщо це точно, це вказує на те, що в Росії закінчуються певні системи озброєння та боєприпаси – ще одне відображення того, як Росія серйозно прорахувалася у стількох аспектах війни, яку вона розпочала.

По-друге, це дуже складне питання для Китаю. Одна справа для Китаю – утриматися від голосування на Генасамблеї ООН, на якій 141 країна засудила Росію за її неспровоковану агресію. Зовсім інакше було б, якби Китай погодився на прохання Росії і таким способом активно став на бік країни, яка справді стає імперією зла, об’єктом безпрецедентних санкцій і переживає відокремлення від глобальної економіки. Це також може призвести до деяких санкцій проти Китаю.

По-третє, крім цих питань, президент Сі Цзіньпін, очевидно, має бути роздратований вторгненням Росії, оскільки найбільшим торговим партнером України був Китай.

Нарешті, Сі Цзіньпін після Олімпіади, ймовірно, сподівався на відсутність драматургії протягом місяців, що передували осінньому збору Комуністичної партії, під час якого він, безсумнівно, буде переобраний на безпрецедентний третій термін президентом, зберігаючи при цьому своє керівництво партією і Військовою радою. Так Путін може поставити Сі в дуже незручне становище.

Тож не було повною несподіванкою, що і Росія, і Китай заявили, що такого запиту на допомогу Росії не надходило.

БЕРГЕН: Що, на вашу думку, найбільше потрібно українцям?

ПЕТРЕУС: Очевидно, американська протитанкова система Javelin. І це не тільки Javelin. Це також протитанкові системи інших країн, а також переносні системи ППО. Система AT Великобританії дуже добра. Лише за тиждень в Україну надійшло 17 тисяч одиниць цієї протитанкової зброї. Це величезна кількість переносних протитанкових систем.

БЕРГЕН: Чи повинні були США почати озброювати Україну після того, як Путін захопив Крим у 2014 році?

ПЕТРЕУС: Конгрес санкціонував передачу зброї Javelin українцям, а потім це було затримано в адміністрації Обами. У ранній період правління Трампа Javelin нарешті було доставлено, але потім у вас виникла вся проблема з Україною після того, як президент Дональд Трамп, як повідомляється, на певний період затримав обладнання.

Зусилля адміністрації Байдена озброїти українців і дії наших західних партнерів були дійсно досить драматичними, особливо безпосередньо напередодні вторгнення, а потім після нього. Ви бачите, що Німеччина, яка перед вторгненням надсилала лише шоломи, погодилася надати летальну зброю. Навіть ЄС погодився надіслати Україні військової та іншої допомоги на 500 мільйонів євро. Отже, через кілька днів після початку вторгнення відбулися революційні зміни в політиці.

БЕРГЕН: Вас це дивує?

ПЕТРЕУС: Я думаю, що ви повинні віддати належне США, НАТО і ЄС. Я вважаю, що адміністрація Байдена попрацювала потужно, і я говорю це як той, хто публічно критикував адміністрацію за рішення про виведення військ з Афганістану та проведення виведення військ у серпні 2021 року.

БЕРГЕН: Потрапити в свідомість Путіна, звісно, ​​непросто, але наскільки, на вашу думку, виведення США з Афганістану враховано в його розрахунках?

ПЕТРЕУС: Очевидно, що сказати неможливо, але можна з упевненістю сказати, що деякі потенційні американські противники схопилися за цей відхід, щоб сказати: “Розумієте? Ми сказали вам, що США не є надійним партнером і союзником, і ми сказали вам що США є великою державою в занепаді”.

З радістю я думаю, що дії США та наших союзників у всьому світі щодо України показали, що США є надійним партнером, а не великою державою, яка занепадає. У всякому разі, замість того, щоб зробити Росію великою, Путін зробив знову великим НАТО.

БЕРГЕН: Білий дім Байдена попереджав про можливе застосування Путіним хімічної зброї. Це правдоподібно? Тому що це виглядає як Рубікон, який потрібно перетнути.

ПЕТРЕУС: Це було б Рубіконом, хоча росіяни вже перетинали цей Рубікон. Вони застосували нервово-паралітичну речовина “Новічок” проти таких противників режиму, як Сергій Скрипаль та Олексій Навальний. У них явно є нервово-паралітичні речовини. Невідомо, чи є вони у великих кількостях і чи можна їх отримати, але це, безсумнівно, має викликати серйозне занепокоєння.

Звичайно, адміністрація Байдена намагалася відрадити Путіна від використання хімічної зброї, викриваючи таку можливість. Насправді, ще один спосіб, яким ця адміністрація була дуже потужною, — це взяти те, що явно є готовими розвідувальними даними, і перетворити їх на публічні оголошення без розкриття джерел і методів, що насправді є досить унікальним.

Насправді, я вважаю, що це було досить ефективним, оскільки зміцнило довіру адміністрації Байдена щодо України. Не можна відкидати те, що говорить адміністрація, можливо, враховуючи, що багато з того, що вони говорили про плани і цілі Путіна в Україні, що спочатку було відхилено або вважалося малоймовірним, здійснилося.

БЕРГЕН: За словами американських чиновників, росіяни, очевидно, несуть значні втрати.

ПЕТРЕУС: Так. Схоже, що за перші два тижні війни їх загинуло більше, ніж США за 20 років в Іраку; десь близько 5000 або близько того, за більшістю підрахунків, що просто приголомшує.

БЕРГЕН: Це політично вплине для Путіна, чи не зрозуміло?

Так українці виграють довгу війну

ПЕТРЕУС: Тільки час покаже. Здається, він все ще дуже стійкий. Але коли голоси матерів загиблих воїнів почнуть по-справжньому почують? Що станеться, коли економічний колапс дійсно прийде додому? Коли починається обвал рубля, крах економіки, нездатність знову відкрити російський фондовий ринок, відхід з Росії великих корпорацій, які десятиліттями будували там, наприклад McDonald’s або Starbucks?

Фактично 380 компаній, за підрахунками професора Єльського університету, припинили діяльність у Росії. Ніхто не може передбачити, якими будуть наслідки для Росії та росіян від санкцій, заморожених активів, корпоративного роз’єднання та інших дій.

БЕРГЕН: Як ви ставитеся до російського нападу на українську базу поблизу польського кордону: що це віщує для можливого розширення конфлікту?

ПЕТРЕУС: Російська атака на розгалужену українську тренувальну базу під Львовом, яку я відвідав у формі, безсумнівно, була розпочата, щоб спробувати перешкодити потоку зброї та припасів в Україну з Польщі, приблизно в 12 милях на захід, а також, можливо, щоб знищити місце, де іноземні добровольці можуть проходити орієнтаційну підготовку перед приєднанням до українських військ.

Враховуючи близькість до кордону, це явно викликає занепокоєння щодо ударів по країні НАТО, що вимагало б відповіді НАТО, враховуючи зобов’язання НАТО щодо статті 5. З огляду на зрозумілі зусилля лідерів НАТО уникнути розширення війни, напад на тренувальну базу під Львовом, очевидно, наближається до червоних ліній, і я впевнений, що лідери НАТО провели консультації щодо можливих відповідей у ​​разі подальшого розширення конфлікту.

БЕРГЕН: Після початку війни в Іраку в 2003 році Ви запитали репортера: “Скажіть мені, чим це закінчиться?” Чим закінчується українська війна?

ПЕТРЕУС: Ну, я думаю, є кілька можливостей, і я не впевнений, яка найбільш імовірна. Проте зараз виявляється, що це не закінчується, і що у вас є кривава трясовина для Росії, яке гірше, ніж радянська війна в Афганістані 1980-х років.

Ця трясовина спричинила б жахливі людські жертви, руйнування, переміщення, депопуляцію міських територій, масову гуманітарну катастрофу, а також жахливі втрати для Росії без остаточного результату для неї ж. Ми говоримо про це в найближчій перспективі; іншими словами, у наступному році чи близько того.

Також може бути врегулювання шляхом переговорів, оскільки і Путін, і Зеленський усвідомлюють, що жоден з них не може повністю досягти того, чого вони хочуть, і що обидві сторони зазнають величезних руйнувань. Це могли б висунути, скажімо, президент Фінляндії чи прем’єр-міністр Ізраїлю, чи президент Франції, чи колишній канцлер Німеччини Ангела Меркель, чи президент Китаю, якщо назвати декілька можливих співрозмовників.

Звісно, ​​є ще одна можливість, яка полягає в тому, що Путін може якимось способом відійти від влади. Новий лідер міг би визнати безглуздість того, що зробив Путін, і вийти з України, можливо, спробувати отримати якусь угоду, яка врятує трохи обличчя, але, тим не менш, дозволить Росії вийти з того, що буде просто нескінченним, дорогим, і слабким.

Безперечно, лідер, який слідуватиме за Путіним, також може бути таким же безжальним, безчувственним і клептократичним, як і Путін, тому ми завжди повинні стримувати наш оптимізм, коли мова йде про Росію.

Є четверта можливість, яку не можна виключати – те, що Україна в певному сенсі виграє. Вона фактично перемагає росіян на полі бою, і поступово ця реальність на полі бою настане і в Москві. І, можливо, Україна навіть відвоює Донбас – або, в певному сенсі, диктуватиме умови Росії.

Є принаймні ці чотири можливості. На жаль, найімовірнішим у найближчій перспективі видається продовження кривавої трясовини для Росії, яка є багато в чому нерішучою, з деякими російськими успіхами та деякими дорогими невдачами – і все більшими та більшими економічними позбавленнями, інфляцією, безробіттям та нестатками для російського народу.

bykvu.com

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!