Романе,
минулої осені Вам виповнився 41 рік. Цитуючи Ігоря Римарука, для поета „сорок –
це сором”?
Моє ставлення до проблеми віку
дещо оптимістичніше. Щось між пісенною цитатою
«Мої роки – моє багатство» і уальдівським афоризмом «Ті, кого люблять
боги, з роками стають молодшими»…
Чи
старіють художні твори?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Російський художник Ілля Глазунов
сформулював таку ось сентенцію: «У
мистецтві немає прогресу. У мистецтві є рівень духу». Якщо мати на увазі те
«високе і сокровенне», що мистецтво в усі часи прагне відтворити, або, принаймні,
акумулювати в собі (іноді добре приховавши) –
то дискутувати з глазуновським твердженням не випадає. Що ж до засобів
втілення «сокровенного», форми – тут уже діє значно давніший афоризм: «Все
тече, все змінюється…» Можна не називати ці зміни прогресом, чи «старінням
мистецтва», але вони закономірні як зміни цивілізацій. Якщо б твори, написані
раніше, ми сприймали без прив’язки до епох, у нас взагалі не було б класики.
От вже начебто й час на
літературі зосередитися. Її сфери архаїзуються з різною швидкістю. Скажімо, де
для прози – століття, там десятиліття – для поезії. Не дивно, що наш літпроцес
віддавна розділений між всеможливими десятниками…Що вже говорити, коли йдеться
про порівняння глобально віддалених в часі поколінь. Змінюється мова,
змінюються технічні вимоги до твору (якщо, наприклад, сто років тому дієслівна
рима вважалася чимось нормативним, то зараз вона свідчить про брак авторської
майстерності).
Наскільки
літературна критика виконує свою функцію у сучасному літпроцесі?
Передусім давайте поговоримо про
призначення літературної критики. Наївно вважати, що її функція полягає в тому,
щоб розтлумачити автору, де в нього творчі плюси, де мінуси. Автора (геній він
чи графоман) критикою не зміниш. Тут ефект передбачуваний: схвальний відгук
його втішить, негативний роздратує… Так само наївно сподіватися, що критика
напоумить щодо тих же «плюсів і мінусів» читача. Якщо він – читач (тобто
справді прочитав твір), то має власну думку. Якщо не читав, то жодні тлумачення
для нього не актуальні… Але, поза тим, критика в літературі необхідна як
повітря! А призначення її можна сформулювати так: привертання уваги до
конкретного літературного явища, чи до літпроцесу взагалі. Не більше, але й не
менше. Це стосується і «дифірамбних» матеріалів, і «розгромних», і «углибливо
аналітичних», і тих, що побудовані на вільних художніх асоціаціях… А ще варто
пам’ятати, що критик – теж автор. І якість його витвору визначається
відповідними для його сфери критеріями, незалежно від того, чому він
присвячений, і яку ідею «просуває»…
Але щось я захопився теорією…
Щодо практики, зовсім коротко: відсотків 80-90 української літкритики творять
самі письменники (один на одного). Тих же, хто активно самостверджується у цій
сфері, набереться чоловік п’ять. Та це не біда: буде більше періодики з
достатньо високими гонорарами – їхня кількість зросте.
Упродовж
двох минулих років у Вас вийшло 5 нових книжок для дітей. Схоже, що з певного
часу це – Ваше основне літературне амплуа…
Коли «дитячих» віршиків більше
ста, з ними варто помаленьку «зав’язувати». У цьому жанрі значно швидше, ніж у
дорослій поезії, приходить момент, коли майже неможливо уникати самоповторів.
Для мене він уже став актуальним, тому зараз я обживаю інші жанри, але про це
поки що говорити утримуюся…
Богемний
вісник „Культреванш”, яким Ви опікуєтеся, активно розширює свою читацьку
аудиторію. Охарактеризуйте, будь ласка,
ідею та концепцію видання.
Видання
інформаційно-аналітичне. За тематикою охоплює всі сфери культури. Хоча
література, мабуть таки, на його сторінках почувається привілейованою. Тут, щоправда,
є нюанс – художніх творів ми в журналі не публікуємо. Для них у нас відведено
«Літературний генделик» на сайтівському форумі. А технічно «Культреванш» має
рідкісну особливість – він верстаний як паперове видання.