Роман Кечур: Дайте Путіну збожеволіти

1692

Треба відкинути ілюзії: якщо психопата заспокоювати, він не стане людяним. Західні політики намагаються не вдаватися до ескалації, бо вважають: коли він зійде з розуму, то натисне червону кнопку. І це головна помилка. Щоби кнопка спрацювала, ядерний наказ Путіна має виконати низка виконавців. Вони виконають наказ психопата, бо його бояться, – але наказ божевільного вони не виконають, бо більше боятимуться не його, а його божевілля.

У перші дні українсько-російської війни ми розмовляли із психіатром Романом Кечуром, президентом Української конфедерації психоаналітичних психотерапій, про ментальний стан Путіна і про те, чого чекати від ошалілого диктатора. Матеріал отримав великий розголос, передруковувався на інтернет-ресурсах англійськоюпольськоюфранцузькою та німецькою мовами. Через три тижні після того ми вирішили продовжити розмову, щоби зрозуміти, які загрози Путін несе після провалу його бліцкригу і як ці загрози нівелювати.

 

– Чи змінилося ваше сприйняття Путіна за ці три тижні? Чи можна сказати, що світ починає краще розуміти цього біснуватого російського правителя?

 

– Ми бачили, що у світових медіях вийшли цілі серії різноманітних характеристик його психічного стану. Окрім просто дотепних публікацій у популярній пресі, маємо багато дуже кваліфікованих характеристик і глибоких багатогранних описів, багато з них є дуже влучними. Водночас мушу додати, що фактично всі вони містять певний системний недолік. Є ретельні описи – такі, як фотографічні знимки, як багаті малярські портрети. Але нема найважливішого – це зміни динаміки, клінічного розвитку психічних процесів. Тому що саме за зміною динаміки ми можемо спостерігати рівень стресу, в якому він перебуває, й усвідомлювати фактори, котрі впливають на цей стрес. Зрештою, мушу визнати, що під час першої нашої розмови я теж недостатньо акцентував на важливості динаміки психічної характеристики Путіна.

 

– У чому полягає клініка Путіна, динаміка його психічних процесів?

 

– Путін функціонує на двох рівнях. Один рівень – психопатичний або соціопатичний. Це такий крутий мачо, пітерський крутелик, кадебіст, який «усіх переграв», антисоціальна людина, яка керується бажанням усіх контролювати. Він злобний, безжальний, та не божевільний. Але коли тривога загострюється, коли стрес наростає, він опиняється у зовсім іншому стані – впадає в параною, прямий шлях до божевілля. І саме це є ключовим.

 

У першій половині XX століття Курт Шнайдер та його учні описали цей феномен – актуалізацію латентних радикалів. Це реактивний стан, коли у психопата падають його захисні редути, способи, котрими він управляє світом – тотальний контроль, усвідомлена маніпуляція. А далі актуалізується «підкладка», латентно закладений радикал. Ці радикали бувають різними – наприклад, депресивними чи істеричними. А в нашому випадку – параноїдний. Це страх переслідування, недовіра до всього; отруєна їжа, віруси, якась радіація. Це ще не божевілля. Але це передбожевілля, це тамбур до божевілля. Коли він заспокоюється, то знову повертається у роль героя на коні, який тримає всіх у страху.

 

Таким чином, Путін перебуває у стані між тим, коли він сам усього боїться, і коли він лякає весь світ. І саме на цій динаміці я хотів би наголосити найбільше. Не на тому, яким він є в певний момент, а як він осцилює між різними рівнями залежно від рівня стресу.

 

– Чи Путін демонструє якусь поведінку, котра дозволила би нам зауважити саму цю динаміку?

 

– Мені тяжко судити, тому що я не спостерігаю весь час за ним. Бачу тільки якісь фрагменти – такі, як і ми всі. Основна дискусія, котра проговорюється у світі, полягає в тому, чи він зійшов із розуму, чи ні. Я можу сказати, що він на порозі. Щоразу, коли рівень тривоги зростає, він уже ступає ногою в ці двері. Наступний етап – це реактивний параноїд, стан, коли він буде галюцинувати і ховатися під столом від «космічних променів».

 

– А в якому стані він небезпечніший для світу?

 

– Це важливе запитання. І я бачу, що ним переймаються західні політики. Вони бояться непрогнозованого параноїдального Путіна і – можливо, інтуїтивно – стараються його втримати на психопатичному рівні.

 

Я не буду коментувати їхніх військових кроків, я не фахівець в цьому. Але як лікар-психіатр можу відреагувати на те, що лунає в інформаційній площині. Коли НАТО заявляє, що головним завданням є втримати війну в межах України, коли Байден повторює, що Захід не буде втручатися у воєнний спосіб і «закритого неба» не буде – то вони залишають контроль за ситуацією, контроль за її ескалацією в руках Путіна. Як тільки він отримує сигнал, що саме від нього залежить контроль за посиленням чи послабленням ескалації, – він відразу повертається у сідло всемогутнього кадебіста. Але коли він відчуває, що втрачає контроль за ескалацією, що не він визначає момент і рівень загострення, а інші, – тоді він відразу падає у параноїдний рівень. А якщо це буде тривати, то на дні цього рівня можливий психоз.

 

– Ви хочете сказати, що у стані божевілля він безпечніший?

 

– Західні політики намагаються не вдаватися до ескалації, дають йому змогу тримати контроль, бо вважають: коли він зійде з розуму, то натисне червону кнопку. І це головна помилка. Щоби кнопка спрацювала, ядерний наказ Путіна має виконати низка виконавців. Вони виконають наказ психопата, бо його бояться, – але наказ божевільного вони не виконають, бо більше боятимуться не його, а наслідків його божевілля.

 

Треба відкинути ілюзії: якщо психопата заспокоювати, він не стане людяним. Західні політики читали казку про Піноккіо: у кінці дерев’яний хлопчик став живою людиною. Путін не читав Піноккіо – він читав Буратіно. Буратіно залишився дерев’яним до кінця казки. Для того, щоби його зрозуміти, потрібен інший культурний код.

 

Усі бояться його психозу, бо бояться, що він натисне «червону кнопку» і вчинить так званий розширений суїцид – і сам загине, і потягне за собою всіх нас. Вони не враховують однієї обставини. Все оточення Путіна дивиться за ним і саме спостерігає, чи він не зійшов з розуму. І повірте – вони переживають навіть більше, ніж західні аналітики.

 

– Що дає вам таку впевненість?

 

– Якщо він спілкується з підлеглими за п’ятиметровим столом, якщо він зробив кухаря мільярдером, якщо він живе в бункері, якщо він вимагає сидіти на двотижневому карантині для того, щоб із ним побачитися, – це не може не викликати настороженості в людей, які не живуть у бункері, які реалістично оцінюють небезпеку вірусу чи не бояться їсти в ресторані. Я запевняю: як тільки він впаде в психоз і в цьому стані дасть команду натисну «ядерну кнопку», в той момент її ніхто не виконає. Тому що він буде виявляти явні ознаки божевілля.

 

Путін під підозрою. Його психічне здоров’я є під знаком питання. Оточення теж цього боїться. І в цьому є запобіжник.

 

Що дає мені впевненість? Для того, щоби зрозуміти те, що я говорю, треба бути психіатром. Треба мати досвід розмов із людьми, які перебувають у психозі. Політикам західних держав цього бракує. І не тільки політикам. Сучасна психіатрія є критеріальною. Десь двадцять років тому на Заході перейшли від клінічної психіатрії до критеріальної діагностики – про діагноз свідчить наявність певних пунктів. Це означає, що велика кількість лікарів, діагностуючи велику кількість пацієнтів, зробить меншу кількість помилок. Але в кожному конкретному випадку, попри наявні критерії, діагноз залишається схематичним. Відмова від клінічного розуміння не дає можливості глибше зрозуміти клінічні та індивідуальні закономірності хвороби, на відміну від скринінгу через статистично значимі критерії.

 

Отже, на Путіна краще дивитися у клінічній динаміці. Тоді побачимо, що коли ми віддаємо йому контроль за ескалацією, то продовжуємо традицію путінферштеєрів. Ми намагаємося втримати його в психічній рівновазі. А в психічній рівновазі він поводиться соціопатично, раціонально з точки зору його переконань та ілюзій. А нам, всьому світу, треба вибити його у стан психозу. Як тільки він втратить контроль, ви побачите (і всі побачать, включно з його оточенням) фюрера в кінцевій фазі, на фінішній прямій.

 

– Поява Путіна на «Лужніках» – то була спроба переконати всіх (і себе), що все перебуває під контролем?

 

– Так. З точки зору соціальної динаміки це був не те, що правильний, – це був необхідний хід. Він мусів показати, що влада сильна як ніколи, мусів показати, що не боїться в бункері. Йому вдається підтримувати цей стан. Можливо, йому в цьому допомагають не тільки західні політики, а й пігулки…

 

– Чи його соратники здогадуються про діагноз, про те, чим його лікують?

 

– Я не знаю, як побудоване його оточення. Але медичне око може запідозрити: він приймає певні ліки – не виключено, якісь гормони. Це також послаблює його психічний ґрунт. Він немолодий чоловік. Він отримує якесь додаткове лікування. Це запевне впливає на функціональні здатності його мозку. І він стає все менш стресостійким.

 

– Як би мав виглядати сам кульмінаційний момент, цей злет у божевілля, після якого навіть оточення відмовилося б виконувати команди? Це видовище страшне, огидне, смішне?

 

– Реактивний параноїд неможливо приховати. Людина, яка перебуває у цьому стані, активно галюцинує й активно висловлює маячні ідеї. Це видно секретарці, це видно ад’ютантам, це бачить міністр оборони, це бачать усі секретні служби.

 

Увага всього оточення загострена. Дотепер на нього дивилися так, як малі діти на маму, – орієнтуються по тому, як мама оцінює ситуацію. Але є нюанс – щоразу, коли вони слухають його накази, то дивляться на вираз обличчя. Вони не менше, ніж західні еліти, бояться опинитися в руках божевільного. Ніхто не хоче загинути через чуже божевілля.

 

Путін перестав виконувати головну умову лідерства – так зване безпечне лідерство. Для того, щоб бути ефективним, лідерство мусить створювати більше безпеки для того, хто підкорюється, аніж для того, хто опирається. Путін на межі того, щоб його лідерство завдавало підлеглим більше шкоди, ніж користі. Їм вигідніше опиратися, ніж слухатися. Тому що божевільний не здатний ефективно їх захистити, але здатний поставити всіх під загрозу зовнішньої атаки. Вони чудово розуміють, що ядерна ракета – це розширене самогубство. Помирати вони не хочуть.

 

– Чи стан психозу може бути колективним? Можливо, оточення не здатне побачити відхилення, бо саме перебуває в якомусь запамороченні?

 

– Якщо теоретично, то хтось один чи двоє-троє могли би бути носієм цього феномену. Це називається індукованим психозом. Але масово – ні, це неможливо.

 

– А Путін може імітувати контроль у ситуації, коли вже почалася параноя, й обманювати своє оточення покерфейсом?

 

– Це можливо лиш до якоїсь міри, але дуже незначної, навіть для вишколеного каґебіста. Тут ідеться про виснаження нейротрансмітерних систем мозку. Тобто про щось, що є матеріальним, що має матеріальний носій. Це не просто явище, котре стається в психічній реальності, – це стрес, що прямо фізіологічно впливає на мозок, що створює органічні, біологічні причини.

 

– А якщо розвідка скаже: психіатри розкусили твій портрет, ось кроки, як тебе будуть лякати.

 

– Проблема Путіна в тому, що він вважає себе найрозумнішим за всіх на світі. До нього неможливо достукатися. Це моє інтерв’ю можна написати йому на дверях – і все одно це нічого не дасть. Для того, щоби це усвідомити, треба мати чесний погляд на самого себе, треба мати спостерігаюче «я». Ані культура, до якої він належить, ані патологія, котру він має, не передбачають такої здатності.

 

– Якщо про це можна прямо говорити, то що ж треба робити, щоби штовхнути його до очевидного божевілля?

 

– Я не говорю про те, що треба робити. Думаю, військові експерти західних країн знають це значно краще, ніж я. Я лише можу висловити свою думку про те, як із ним треба говорити.

 

Треба забрати в Путіна відчуття контролю за ескалацією. Я не кажу, що треба загострювати ситуацію, але у публічних заявах не виключати такої можливості. Спокійно виявляти готовність до будь-яких поворотів долі. Не виключати можливості введення військ НАТО, закриття неба, екстреного прийняття України в НАТО, ядерного протистояння. Я можу зрозуміти західних політиків. Вони хочуть допомагати Україні так, щоб не залякати своїх виборців третьою світовою чи ядерною війною. Але я вважаю, що заради того, щоби третя світова насправді не почалася, західний виборець може трішки потерпіти. Зрештою, що більший страх цієї війни, то більше щастя її уникнення і вдячність за це політикам.

 

Розмовляв Володимир Семків

 

zbruc.eu

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!