Рейдери потягнулися до книгарні

172

Директор «Сяйва» Алла Лазуткіна – про книжкове рейдерство
і юридичні війни довкола столичної книгарні

 

У центрі столиці України вже
не один рік точиться справжня війна, об’єктом якої є приміщення славнозвісної книгарні
“Сяйво”, що по вул. Червоноармійській (Великій Васильківській), 6. Кілька днів
тому телесюжети про несподіваний візит групи «невідомих», котрі брутально
зайняли приміщення книгарні, демонстрували кілька телеканалів.

Що ж насправді відбувається
довкола книгарні «Сяйво»? З низкою запитань звертаюсь до чинного директора
книгарні “Сяйво” Алли Лазуткіної.    

 

Історія боротьби за “Сяйво” обростає легендами.
Коли та з чого все почалось?

Все почалось ще
2001 року, коли, перебуваючи фактично у заблокованому стані (через
реконструкцію Бесарабського кварталу та наявність парканів покупцям нелегко
було дістатись до книгарні), книгарня звернулась до приватної фірми “Орфей-1”, засновниками якої у
відношенні 50 на 50 були пани Корнієнко та Клімашенко. Підприємство кошти
виділило, які потім були повернуті протягом двох років (юридичні документи є в
наявності). Крім цього, фірма “Орфей-1”
отримала 50% частки у ТОВ “Сяйво”, яке й було утримувачем книгарні.

Згодом, 2004
року, проблеми почались вже у фірми “Орфей-1”. В результаті директор цього підприємства
звернувся до співзасновників ТОВ “Сяйво” з проханням розділити частку фірми у
50% на дві рівноцінні частки по 25%, які будуть належати двом фізичним особам,
на що співзасновники погодились. Після цього відбулось загальне зібрання ТОВ
“Сяйво”, де згадане прохання було підтримано та внесено зміни до статуту.
Згодом один утримувач частки у 25%, відомий вже пан Корнієнко, забажав продати
свою частку. За законом, він повинен був у письмовій формі запропонувати її
спочатку учасникам ТОВ “Сяйво”, та лише в разі офіційної відмови продавати
частку стороннім

осо­­­­­­­­­бам.
Він це чудово знав, про­­те не зробив.

 

І як же розпорядився Корнієнко своєю часткою?

Невдовзі він
прийшов до директора ТОВ “Сяйво” у супроводі двох хлопців, заявивши, що
подарував свою частку їм. Він наголосив, що саме подарував. Чому так, спитаєте
Ви? Тому, що договір дарування не має зворотної сили, тобто не може бути
скасованим. Офіційно, за договором, Корнієнко частку подарував, а насправді,
очевидно, продав. Тими двома новими представниками книгарні стали Денис
Комарницький та В’ячеслав Супруненко. Ці прізвища Вам про що-небудь говорять?

 

Так, це чинні депутати Київради від блоку
Черновецького.

Саме так. Але
тоді ще не було блоку Черновецького. Хлопці виявились нахрапистими. Вони одразу
забажали завести свою людину в засновники, про що було заявлено тодішній
директорці книгарні, на що вона відповіла: «Не марнуйте часу, тут грошей немає,
маючи на увазі книжковий бізнес. Один місяць маємо непоганий виторг,
другий  – сидимо без грошей,» – пояснила
вона. З усмішками на вустах хлопці відверто відповіли, що їх не цікавить книга,
а виключно саме  приміщення. Після цього
вони спробували зацікавити директорку певним чином за вирішення зазначеного
питання. Директорка чудово розуміла, що в разі їхнього входження до засновників
ТОВ “Сяйво” час славнозвісної книгарні закінчиться. Категорично відмовляючи
молодим нуворишам у їхньому проханні, директорка промовила тоді сакраментальну
фразу – я не хочу бути останнім директором книгарні. Розлючені Комарницький та
Супруненко, пообіцявши незабаром викинути її разом з книгами на вулицю, пішли
геть.                     

 

Боротьба загострилась наприкінці 2009 року. З чим
це пов’язано? Як відомо, термін договору оренди приміщення закінчився 31
грудня.

Це аж ніяк не
було пов’язано з закінченням договору оренди. Тому що є додаток до постанови
Кабінету Міністрів від 1998 року за підписом першого віце-прем’єра пана
Голубченка (до речі, чинного заступника Черновецького) де зазначено, що ТОВ
“Сяйво” має право на довічну оренду приміщення. Підкреслюю – довічну! Згадана
постанова не скасована. Отже, на її виконання Київрада мала б продовжити нам
оренду приміщення. А загострення боротьби пов’язано виключно з президентськими
перегонами, які могли призвести до того, що лідер політичної сили, яка, м’яко
кажучи, не товаришує з мером Києва Черновецьким, виграла б їх. Тоді у
Черновецького, а разом з ним і в усієї його команди, перспективи були б більш
ніж непевними. Беручи все це до уваги, вони вирішили швидко діяти. 

 

Чи є зв’язок між аукціоном, проведеним з
порушеннями, на якому продали приміщення, та самопроголошеним директором
Корнієнком?

Щодо самого
аукціону, то слід зазначити, що він взагалі був проведений підпільно. Усі
документи, в тому числі довідка БТІ та акт оцінки приміщення, були
сфальсифіковані. Дві приватні фірми, які брали участь в аукціоні, були створені
незадовго до його проведення, себто були підставними. Зв’язок між цим
псевдоаукціоном та Корнієнком звичайно ж є. Бо це все один ланцюг дій вище­згаданих
осіб, спрямованих на привласнення приміщення книгарні “Сяйво”.

 

Будь ласка, декілька слів про судові тяганини у
цій справі. Яке враження від нашого судочинства?

Відповім коротко
– соромно за державу. Перебуваючи на Майдані п’ять років тому, ми вірили, що
прийдуть зміни. Ми вірили, що в українських судах можливо буде шукати правду та
захист. Проте… Корнієнко запевняє, що має на руках судове рішення щодо часток
ТОВ “Сяйво” Солом’янського районного суду Києва, згідно з яким його визнано
директором. По-перше, це є господарська справа, а такі справи розглядає
виключно Київський господарський суд, а не звичайний районний. Суддя навіть
впровадження по справі не повинен був відкривати. По-друге, якщо б засідання
суду проходили у відповідності до закону, нас би мали викликати на них. Жодної
людини з ТОВ “Сяйво” на жодне судове засідання викликано не було. Як таке може
бути? Тобто, Корнієнко має на руках судове рішення, засідань по якому не було
взагалі! Коли наш представник з адвокатом звернувся до судді, щоб витребувати
справу, суддя, як кажуть, кинувся у біга на певний час. Справу по ТОВ “Сяйво”
навіть в архіві не знайшли, бо суддя тримав її при собі. Ось Вам і українське
судочинство!    

 

Чи подавали Ви зустрічні позови?

Певна річ! Ми
наразі є позивачами по двох справах. Ми подали позов до Київського апеляційного
суду про абсолютну незаконність згаданого вже рішення Солом’янського районного
суду щодо часток ТОВ “Сяйво”. Засідання апеляційного суду має відбутись
найближчим часом. Крім того, ми подали до Київського господарського суду позов
щодо скасування результатів незаконного аукціону з продажу приміщення книгарні.
Відбулось два засідання, на які представники приватної фірми, яка виграла
аукціон, не з’явились. А представники Управління з питань комунального майна,
приватизації та підприємництва Шевченківської райради, яке очолює пан Шевчук,
приходили, але без будь-яких документів стосовно аукціону. В результаті
засідання було перенесено на 1 березня. На третій раз за законом, якщо
відповідач не з’являється, наш позов має бути задоволений, тобто результати
аукціону скасовані. Побачимо.

 

Чи було реагування з боку прокуратури?

Так. Після низки
депутатських звернень прокуратура міста Києва опротестувала наказ начальника
Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва
Шевченківської райради пана Шевчука про продаж приміщення книгарні. Начебто
райрада відхилила цей протест. Тоді за законом прокуратура від імені держави
сама має подати до суду позов про скасування аукціону, договору купівлі-продажу
та документів на право власності приміщення. До речі, прокуратура
Шевченківського району надала нам рішення, за яким вона не побачила у діях пана
Шевчука порушень. Як кажуть, рука руку миє.  

 

Корнієнко запевняє, що в приміщенні й надалі
залишиться книгарня, мовляв, це суто внутрішнє, господарське протистояння. Чи
можна в це вірити?

З огляду на
сказане приходить чітке розуміння, що це не є внутрішнє господарське
протистояння. Відчуваючи, що перший варіант привласнення приміщення
загальмував, вони висувають пана Корнієнка як другий варіант. Обидва варіанти
коригуються між собою. Якщо Алла Лазуткіна вже не є директором ТОВ “Сяйво”, то
на засідання господарського суду вже буде ходити він. Розумієте? А з цього
випливає, що Корнієнко обов’язково відкличе наш позов! І результати незаконного
аукціону скасовано не буде, тобто крадіжка приміщення буде легітимізована. Чи
можна таким людям вірити, що вони залишать на полицях книжки? Не смішіть! Тут
буде продаватись те, що дає високий прибуток, або приміщення буде здано в
оренду. Уявіть, скільки коштуватиме така оренда! До речі, слід додати, що
будь-яка рейдерська схема не передбачає перепрофілювання захопленого приміщення
негайно. Рейдери чекають, коли все заспокоїться, потім реалізовують свої
наміри.     

 

Пропоную від негативу перейти до позитивних речей.
Розкажіть про саму книгарню, її історію та трудовий колектив.

Книгарня була
відкрита 1961 року. Таких книгарень в СРСР було чотири. В Ленінграді, Москві,
Єревані та в Києві. Це були книгарні спеціально для письменників. Тобто в
“Сяйво” приходили відомі українські письменники, такі як Павло Загребельний,
Микола Бажан, Павло Тичина, Максим Рильський, Григір Тютюнник купувати книжки.
Приходили як на свято. Бо книга тоді була, як і все інше, в дефіциті. Іван
Малкович колись зізнався, що ще зовсім молодим приходив у “Сяйво”, щоб на
власні очі подивитись на письменницьку та поетичну богему. “Сяйво” було взірцем
книготоргівлі. Сьогодні, звичайно, такі раритети, як раніш, тут вже не продаються,
проте ще зберігся дух того часу. Я би сказала, що це книгарня-музей. Як тут
можна продавати щось інше? На жаль, інтелектуальний рівень українців сьогодні
на досить низькому рівні, тому й доводиться продавати попсу, здебільшого
російськомовну, тобто те, що читають. Але водночас у нас збережено чудовий
відділ україністики, в якому знаходяться твори близько 700 українських авторів!
Там ви знайдете, зокрема, й патріотичну літературу, чого зараз так бракує.
Війна, яку ми ведемо з рейдерами – це війна за українське слово! Трудовий
колектив у нас чудовий. Усі – патріоти та професіонали вищого гатунку. Особливо
відзначу заступника директора Аллу Яківну Решетнікову, яка віддала книгарні 35
років свого трудового стажу, продавця Лілію Ісаківну Корецьку, яка продає книжки
ось вже 36 років, та заступника директора Верещака Вадима Вікторовича, який у
книгарні з 1963 року, себто 47 років!!!

 

І насамкінець декілька слів про українську книжку.
На Вашу думку, як її зробити масовішою та доступнішою? Якою має бути державна політика
у цій сфері?

Ми двічі
зустрічалися з Президентом Ющенком. Сформували робочу групу при Кабінеті
Міністрів. Ми чотири місяці ходили на засідання тієї групи, практично як на
роботу! Вносили пропозиції. Але далі розмов справа не пішла. А потрібно було
головне – кошти.

…Але хоч як би
там було – не слід опускати руки! Наразі для нас головне – зберегти книгарню
“Сяйво”.

 

Дякую за розмову. І пам’ятайте, що ваші читачі
завжди з вами.  

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!