Письменництво і активний спосіб життя – легко!

342

 

Сашко Ушкалов розповість, як затятий «тревелер» (мандрівник)  може сісти і написати книгу

 
Полиці книгарень так і гнуться від тисяч книг, які чекають своєї черги потрапити до рук читача. У наші дні все більшу увагу до літератури проявляє молодь. Тому так важливо для сучасних авторів надавати «правильні» тексти, які не лише зацікавлять, а й чомусь навчать. Ті, хто у своїх книгах подають приклади із реального життя, без сумніву, тримають важелі впливу у своїх руках. Простота лексики та форми твору, доступність у розумінні та легкість у сприйнятті – це ті аспекти, на яких варто зосередитись письменникам-сучасникам.
Саме так пише герой сьогоднішнього інтерв’ю – Олександр Ушкалов, більше відомий як Сашко Ушкалов. Син відомого старшому поколінню Леоніда Ушкалова, філолог та перекладач за професією, та письменник за покликанням. Один із небагатьох, хто використовує у своїх творах просторічну лексику та дивакуваті метафори, чим, напевне, найбільше приваблює молоду аудиторію. Ми поспілкувалися з Олександром, аби краще зрозуміти, як вживається двоє письменників в одній родині та де він черпає натхнення.
 
Олександре, доброго дня. Скажіть, будь ласка, з чого почався ваш потяг до писемності? 
Попри те, що мої батьки філологи, змалечку я не дуже любив читати. Любов до читання почалася десь у 15-літньому віці. Я ріс у не найкращому районі Харкова, я навчався у, м’яко кажучи, не найкращій школі. Відповідно, й оточення у мене було не найліпше. Компанію, з якою я проводив вільний час, із якою я грав у футбол, інакше як “гопніками” важко було назвати. І от у 9-10 класі прийшло усвідомлення того, що я мало чим від них відрізняюся. В сенсі, вчився я краще, але загалом… Тоді я й вирішив читати. Став робити це запоєм. Вочевидь, тоді ж таки і виник цей, як ви кажете, потяг до писемності. Саме тоді я і написав свої перші тексти, за які мені зараз, ясна річ, соромно.
 
Чи підтримував Вас батько у творчих починаннях? 
Ще й як. Батько – мій перший критик. Він перший пояснив мені, що писати для себе не варто. Що писати слід ті речі, які буде не соромно показувати іншим людям. Інакше який сенс у письмі? Я довіряв і довіряю йому. Він той, завдяки кому мені вдавалося тримати планку. Роман «БЖД» я переписував мінімум чотири рази. Лиш після четвертої редакції отримав від батька – так. І тоді, коли ця книга вийшла, мені дійсно не було за неї соромно. Як і не соромно зараз.
 
«Роман «БЖД»
я переписував
мінімум чотири рази.
Лиш після четвертої
редакції отримав
від батька – так»
 
З чого почалася ідея написання власної книги?
Будучи студентом, я мав гіперактивне життя. Я багато їздив країною. Я знайомився з десятками людей щодня. Я влипав у настільки цікаві історії, що їх не вигадаєш під жодними наркотиками. Студентські роки дали мені змогу зібрати велику кількість матеріалу. І я почав розуміти, що хочу ним поділитися. До того ж, не просто поділитися, мовляв, ось я тут наспостерігав… А поділитися так, щоби в читача паралельно запрацював мозок. Щоби він зробив певні висновки. Я не збирався когось чомусь вчити. Я просто давав на сторінках епізоди, які, як мені здається, змушували думати і виносити щось корисне для себе, якийсь досвід.
 
Чи не боялися ви залишитися у тіні батька та бути недооціненим?
Такого ніколи не було. Мій батько – науковець. Я – письменник. Ми працюємо в різних нішах. Я свого часу теж намагався бавитися в науку. Навіть став кандидатом філологічних. Декілька разів на моїх презентаціях мого батька плутали зі мною. Ну, тобто починали мене розпитувати про його монографії, так, ніби це я їх написав. Мене це неслабко обурювало, бо в науці я не вартий навіть батькового мізинця. Він філолог такої висоти, що для неї в мене просто не вистачить легень.
 
Для письменників-початківців, зазвичай, важко знайти свій стиль, тому нерідко вони отримують зауваження на свою адресу з приводу “копірки” лексики, побудови творів тощо. Розкажіть коротко про те, як ви шукали свій стиль?
Я його не шукав. Я його створював. Перед написанням кожної з книг я багато читаю. Своїх улюблених авторів. Не тільки читаю, а й іноді переписую. Маю парочку списаних блокнотів. Про це, до речі, навіть мій батько не знає. Мені ця вправа дуже допомагає. Словом, я багато читаю і в кожного автора намагаюся взяти те, що мені здається найкращим. Кого читаю? Для початку Хемінгвея, Ремарка й Буковськи. Ну а повний список хто ж вам розкаже…
 
Що Ви відчували, коли вперше побачили свою книгу на полицях книгарень? 
Чесно, не пригадую. Я не з марнославних. Щойно досягаю якогось результату, забуваю про нього й ставлю нове завдання, складніше. Коротше кажучи, не було такого, щоб я побачив книгу вперше на полиці й просльозився або почав пишатися. Момент випав із пам’яті, тож, відповідно, не був яскравим, бо яскраві штуки врізаються мені в голову.
 
«Щойно досягаю
якогось результату, забуваю про нього
й ставлю нове
завдання,
складніше»
 
Відомо, що ви досить енергійна людина, яка довго не сидить на місці. Чи завжди вистачає терпіння і часу віддатися письменництву?
Так, я енергійний. Але дуже посидючий. Я не знаю, звідки ви взяли, що мені важко всидіти на місці. От терпіння в мене хоч відбавляй. Та з вільним часом не вельми. Але то таке… Як каже відомий футбольний тренер Мирон Маркевич. Словом, нема такого, щоби я почав щось писати й не закінчив тільки через те, що в мене шило в одному місці.
 
Що надихає Вас сьогодні? 
Жінка, яку кохаю. Мандрівки, які ми здійснюємо разом. Часом алкоголь, але наразі дедалі рідше. Все-таки, я стаю старшим, тож вважаю, що образ митця напідпитку – це не для мене. Та й спортом потім займатися тяжко.
 
Чи є у планах продовжувати писати художні твори? Чи, можливо, працюєте над чимось сьогодні? 
Всіх, хто вважає, що Ушкалов здувся і видохся, можу засмутити. Не дочекаєтеся. Так, пишу. Але повільно. Якщо все буде ок, ближче до наступної осені порадую новим великим оповіданням в антології одного харківського видавництва. Поки не розкриватиму секретів, але компанія авторів там має бути бомбова.
 
Що Ви можете побажати тим, хто ніяк не набереться сміливості оприлюднити свої доробки і далі пише “у шухляду”?
Борітеся й поборете. Або не пишіть взагалі. Вибачайте за брутальність, такий вже я є.
 
Дякуємо Сашкові Ушкалову за змістовне і надихаюче інтерв’ю. Ось так, маючи активне життя, можна з легкістю поєднувати його із письменницькою діяльністю. Бажаємо йому успіхів і чекаємо нових доробків. І, гадаю, не зайвим буде додати, що талант є  у кожного, варто лише докласти зусиль аби його розкрити, а головне – не боятись показати.
 

Записала Ольга Велещук,

студентка 3-го курсу

Київського національного університету культури та мистецтв.

№3 (191) 10 лютого 2017

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!