У своїй статті про книгу Олени Рєпіної «…до ранкової кави»: 100 поезій для наснаги» я назвав авторку буковинським поетичним мотиватором. Справді, якщо зануритись в життєпис письменниці, то можна довго й приємно дивуватись силі духу й силі її таланту. Олена Рєпіна особисто для мене залишається поетичним голосом Буковини, а мотиваційна й натхненна поезія авторки доводить, що поетичні рядки таки можуть кавово й драйовово заряджати. Власне, дотикнутись до поетичного світу бажано й можливо вже сьогодні, у цей момент. В нашій розмові є віршовані рядки Олени Рєпіної, які змусять вас затамувати подих і перенестись на духовні гірські плаї. А ще відчути аромат улюбленої кави.
Найперше мене цікавить, як поєднуєте в собі такі різні види діяльності?
Різні види діяльності в житті поєднуються дуже органічно, бо це все гуманітарна сфера. Так склалося, що професійний шлях проліг через кілька галузей: освіта, державна служба, культура і туризм, молодь-спорт тощо. У кожній – була результативною. Є кілька секретів: багатовекторні проєкти і розподіл часу між справами «невідкладними» і «важливими». Рутина завжди буде, але коли дивишся в перспективі на свій рік, розумієш, що мають бути знакові речі, щоб, підбиваючи підсумки, ти був задоволеним результатом. У кожній із означених галузей було ініційовано і реалізовано спільно з командою чимало знакових проєктів. Із літературних – спрямовані на промоцію нашого літературного бренду: літературний форум-фестиваль ім. О. Кобилянської
«Людина з народу», туристичний маршрут «Стежками Ольги Кобилянської: Україна – Румунія», літературна резиденція «У Ольги» тощо.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Та правда й те, що навіть при високій організації, доводиться покласти на офірний олтар часу – години сну.
Щодо нової книги «…до ранкової кави». Чи є у вашій родині культ кави?
Насправді, я не кавоман. Але в моєму житті і в моїй родині є культ ранку, бо ж «до ранкової кави»! Це особливий час, який ти свідомо, попри всю метушню, присвячуєш вранці для себе. Це час для читання книг, що мотивують, час ранкового натхнення в спілкуванні з Богом, час планування дня. А в період першого жорсткого карантину в 2020 році, коли вся сім’я перебувала вдома, я наводила будильник на дуже ранкові години, бо мені дуже цінним був цей час ранкового усамітнення:
Люблю, як пташка голос подає
Дзвінке сопрано о четвертій вранці,
І свіжу думку Бог в душі снує
І стигне час на підвіконні в склянці.
Ці рядки знайшли відгук у сотень читачів, а відома українська композиторка Galina Vasina із м. Луцьк написала мелодію. Тож тепер мої ранки зазвучали по-новому.
Чернівці можна назвати кавовим містом?
Чернівці дуже атмосферне місто. Щодо його «кавового статусу» – не беруся казати за все місто, а от головну вулицю – імені Ольги Кобилянської (колишня Панська) – кавовою назвати можна! Обласна бібліотека, де я зараз працюю, знаходиться тут – на вулиці вічного свята! Тож, як тільки я звертаю на Кобилянську, стійкий запах кави огортає мене, він просто витає в повітрі:
Смакує кава, літо і життя,
І мед розмови так неспішно ллється,
Що друзі справжнім солодом буття,
Як в стільниках – лишаються у серці…
________________
(Із циклу «Замальовки з вулиці Панської»).
Яку роль у Вашій долі відіграє Буковина?
Насправді, я вдячна долі за те, що прийшла на світ у цьому краї. Знаєте, як виглядає «Феномен Буковинської толерантності» для мене? Це коли в твоєму домі під одним дахом мирно, полюбовно живуть три нації: батько – румун, тож я і Мірчівна; мати – українка; чоловік – росіянин – Рєпін з Воронежчини, але ми знаємо, що то були здавна українські землі. На нашій території мирно уживаються і взаємозбагачуються культури різних етносів. Одна із поезій, що була відзначена медаллю лауреата Міжнародного літературно-музичного конкурсу-фестивалю «Причал на Поштовій», саме про це:
Гуцульська співанка чи українська пісня,
Єврейська лине, польської луна…
Пройме до серця у годину пізню
Старообрядних*** дзвонів далина…
________________
(*** Старообрядці – релігійно-суспільний рух, що виник в 17 столітті після розколу Російської православної церкви. Велика громада старообрядців осіла і досі проживає на Буковині з 1783 року. Успенський собор у буковинському селі Біла Криниця – пам`ятка архітектури національного значення).
Незвичайне саме оформлення книжки. Це – Карпати чи Гімалаї?
Гори на обкладинці – це ті хребти і вершини, які ти окидаєш поглядом вранці і які маєш здолати впродовж дня. Тепла сонячна барва, яку використали для заливки – це, власне, той внутрішній стан, який і визначає, яким боком до тебе розвернеться світ:
Наливається днинки гронце…
Є усьому свій час – і тільки…
Разом з Богом правічне сонце
Котить небом
Щаслива жінка!
А взагалі, такий краєвид я бачу щоранку. Справа в тому, що селище Глибока, де я проживаю, за 30 км від Чернівців, і назву свою отримало через особливості краєвиду – це улоговина, навколо якої, як на долоні, бачиш розлогі поля, розсипані на пагорбах села, ліси, і десь на лінії горизонту – далеко мліють гори… Ну, а теорію про те, як краєвид впливає на формування картини світу, Ви знаєте…
Дуже важливу роль у вашому житті відіграє Бог і релігія. Як повернути людям утрачений рай?
Релігія – навряд чи. Віра в Бога – так! Як на мене, повертати нічого не потрібно, рай – треба вибудовувати у кожному конкретному випадку і дуже часто без зайвих слів, своїм власним прикладом.
Для мене таким прикладом завжди була моя бабуся Олена. Вона часто читала із Біблії у перекладі Пантелеймона Куліша. Я з дитинства бачила її за цим заняттям, і це, незважаючи на важкі комуністичні часи і пропаганду, що «Бога–нєт». Але бабусині щоденні читання і щоденні молитви і омофор Божого захисту над всією родиною переконував, що режим помиляється. Сьогодні ця Книга – Біблія 1903 року видання, перша живою народною мовою у перекладі П.Куліша – наша сімейна реліквія. Вона портал у часі, місце зустрічі поколінь, бо, читаючи, бабуся підкреслювала певні тексти, біля деяких виводила акуратно «важнЕ». Тож, гортаючи цю святу книгу, я «ловлю» її послання до мене сьогоднішньої. Сімейну Біблію я залишу у спадок своїм дітям, як і навики молитви і духовних роздумів – ось і цеглини раю.
А коли мою збірку було відзначено у 2021 році відзнакою Міжнародної літературно-мистецької академії – премією ім.П.Куліша – мій пазл склався!
У поета завше питають про натхнення. Яка кава вас надихає творити? І ширше – звідки черпаєте натхнення?
Надихають багато речей, але моя ніша в творчості – це, в першу чергу, філософсько-релігійна лірика, це алюзії і рефлексії на вічні теми. Як зазначила в передмові відома українська письменниця Віра Китайгородська: «І цей розкішний розділ «Про вічне до ранкової кави» – рідкісний у сучасній літературі художній засіб і спосіб так наблизитись до свого Творця, коли можна з Ним бути на «Ти»…».
А для натхнення, для того стану, коли ти опиняєшся «всередині слова», буває достатньо досить банальних речей: сісти біля вікна у маршрутці, побачити, як пробивається з-під снігу квітка, контрастувати в затишку кімнати із негодою за вікном, обурюватися висловлюваннями одіозних політиків, і, звісно, смакувати добру каву:
…залиши в моїй чашці легке капучіно хмар,
Дай відчути, як весни бубнявіють свіжим соком,
Як запалює сонце у небі щодня вівтар,
І смакує життя найсолодшим любові мокко…
Розкажіть про структуру самої збірки.
О, так, над структурою ми «чаклували» із головною редакторкою Оленою Пономаренко і дизайнером Павлом Давиденком. Ідею я виносила і досі радію, що її підтримало шляхетне видавництво «БукРек».
5 розділів збірки відповідають 5 кавовим напоям. Зацитую із анотації: «100 поезій для наснаги у 5 розділах: «про силу духу» – як гарячий ковток міцного ристрето; «про вічне» – як добра порція еспресо, що є основою для всіх інших кавових напоїв; «про красу» – наче легке капучіно; а досвід непростого сьогодення «про наболіле» нагадує суміш арабіки і гіркої робусти; і обов’язково «про любов» у найширшому її розумінні, що здатна засолодити найзболенішу душу, як шоколадне мокко…».
Кожен новий розділ починається сторінкою іншого кавового відтінку, а символічна чашка, яку придумав Павло Давиденко, для кожного розділу має своє наповнення.
Книга саме така, якою я її вимріяла.
Видавництво “БукРек” допомагає розповсюдити книжку?
Видавництво “БукРек” – відоме в Україні і далеко за її межами. Левова частка книг – це підручники. Тож ми обговорювали із самого початку, що якоїсь неймовірно активної промоції не передбачається, цим я буду займатися, як авторка, здебільшого, сама. Але директорка пані Дарина Максимець була на презентації в Чернівцях, її слово вагоме, золоте. Редакторка Олена Пономаренко багато допомагала в організації презентацій. Книга побачила світ за фінансової підтримки мера м.Чернівці Романа Клічука. В неї ввійшли поезії, які до того стали переможцями Всеукраїнських і Міжнародних поетичних конкурсів.
Ціную, що багато книг замовили поважні читачі моєї сторінки у Фейсбуці й книга розлетілася Україною від Заходу до Сходу! На даний момент на Буковині відбулося 12 оффлайн-онлайн презентацій. Звісно, мені, як авторці, хотілося б презентувати свій творчий доробок і в інших містах України. Відкрита до пропозицій. На моїх презентаціях відвідувачі не нудьгують!
Розкажіть про власні секрети поетичної майстерності.
Поезія – це постійна праця. Це слухати світ довкола себе і в собі – ти стаєш одним великим вухом; це бачити особливе заломлення променів реальності та ірреальності, а почасти бути тим скельцем, через яке вони заломлюються. Це таїнство і неймовірна насолода, що для мене є такою ж сильною, як подорожі, екзотичні країни тощо:
Крила зрощено,
Небо в радузі!
Затихає сторонній шум.
Ти приходиш –
І світ – на паузі.
Світ на паузі –
я пишу!
________________
Йоана 1:1: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово»
Ваше побажання читачам на 2022-й рік.
В силу історичних обставин українське суспільство інфіковане вірусом розбрату. Ще від князів руських, крізь всі історичні епохи (згадайте, які слова вкладає О. Довженко в «Україні в огні» в уста фашиста про українців) і до сьогодні. Маленький колективчик чи велика корпорація, клінінгова служба чи кабінет міністрів – немає командної роботи, якщо є – дуже нетривала, на крихкій платформі. Припускаю, що можливо через хронічний брак свободи, люди, як лише отримують її, бояться втратити – і топлять одне одного. Це було і залишається на руку нашим ворогам.
Але факт залишається фактом: на даному історичному зрізі, як не крути, в Україні інших людей немає. Ось, такі, як є. І якщо хочемо мати країну, мусимо пропрацьовувати свої травми, свої віруси і винайти вакцину національної єдності. Тож у новому році – я бажаю всім і кожному знаходити якомога більше точок дотику, приводів і можливостей об’єднувати зусилля.
Завершу поезією на цю тему. Коли поділилася нею на своїй сторінці, люди писали, що її треба включити у шкільну програму. Не претендую на шкільну програму, але поділитися хочу:
Є квітка у бджоли, дитя – у мами,
У неба – далеч, в молодості – час,
В народів є земля під небесами,
А в Україні – ми! Нікого, окрім нас!
Є русла у річок, у гір – вершини,
У поля – колос, у думок – Пегас,
У сонця – соняшник, людина – у людини,
А в України – ми! Нікого, окрім нас!
Є вічність у зерна, безсмертя – в слові,
Є у душі – предвічний Божий глас,
І в сатани ще є вінки тернові,
Та в України – ми! Нікого, окрім нас!
Усе на цій землі зростає із любові –
Серед мільйонів мов, народностей і мас –
Є в України – ми – по духу й крові,
Всі ми – й погодьтеся – нікого окрім нас!
Спілкувався Ярослав Карпець.
Фото з архіву авторки
“Українська літературна газета”, ч. 3 (321), 11.02.2022
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.