Олександр АФОНІН: «Банкрутуючі мережі продовжують брати літературу у видавців, не розраховуються з ними, а потім зникають»

Наприкінці минулого
року українські видавці підписали меморандум про створення книготорговельної
мережі “Український книжковий альянс”. У її книгарнях продаватимуть продукцію
українських видавців за фіксованою ціною без дистриб’юторських накруток.

Докласти зусилля до
створення альянсу погодилося 11 видавництв. Серед них “Клуб сімейного
дозвілля”, “Фоліо”, “Навчальна книга-Богдан”, “Ранок”, “Либідь”. “Український
книжковий альянс” діятиме у рамках Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.
Її голова Олександр Афонін причинами створення альянсу називає
неструктурованість книжкового ринку, великі накрутки на українську продукцію в
іноземних мережах книгарень, нездатність дрібних видавництв дійти до читача на
периферії.

 

На яку кількість
нових книгарень можна розраховувати?

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Їх не може бути ні мало, ні багато. У Радянській Україні
існувало понад 4 тис книгарень. Зараз за даними Держкомтелерадіо є більше 8
тисяч книготорговельних точок. Що включає у ці книготорговельні точки – важко
сказати. В обласних адміністраціях рахують навіть бабусь на лоточках, які
продають по кілька книжок. Самих книгарень є близько 1 тис 400. Але у нас є
сумніви щодо цієї цифри, бо за нашими розрахунками не набирається і тисячі.
Нормальна книгарня повинна мати від 50 квадратних метрів, щоб представити 5-7
тис найменувань книжок. Таких книгарень має бути у країні хоча б 2-2,5 тисячі.
Головне створити їх у районних центрах, куди книжка майже не доходить.

 

 Де шукатимете площі для майбутніх книгарень?

Будемо звертатися до Президента і Уряду. Я вже підготував
лист на ім’я Миколи Азарова. Є домовленості з В’ячеславом Кириленком про
створення спеціальної робочої групи при комітеті Верховної Ради з питань
культури і духовності.

 

Поряд зі створенням
мережі книгарень вирішуватимете інші питання?

Займатимемося проблемою організації ринку електронної книги.
Бо те, що відбувається в інтернеті з поширенням піратських копій українських
книжок, виходить за всякі рамки. У світі успішно борються з електронним
піратством. У США працюють закони і служби, які відслідковують і карають
піратів. У нас нова книга продається не довше двох тижнів. Потім в інтернеті
з’являється її копія. А менталітет наших співвітчизників такий, що вони краще
скачають безкоштовно, ніж підуть купувати.

 

Через який час можна
очікувати на результати меморандуму?

Ми тільки почали цю роботу. Осінь пішла на те, аби зібрати і
переконати видавництва. Розсилка про проект альянсу йшла по усіх українських
видавництвах. Бажаючих долучитися виявилося мало. Хоча користуватися наслідками
хоче багато. Але створення альянсу — це не спроба створити закриту організацію
з обслуговування лише 11 видавництв. Це спроба консолідувати найбільші
видавництва, їхні матеріальні ресурси, щоб розпочати рух з розвитку ринку,
створенню умов для української книги, аби вона могла дійти до споживача за
реальною ціною, а не піднятою у два-три рази.

 

Окремі мережі
книгарень через фінансову скруту перестали розраховуватися з видавцями. Що
роблять останні?

Поки видавці подають позови до суду. Отримують схвальні
рішення. Але боржники і у вус не дують. “Емпік” сьогодні фактично не платить
нікому нічого. “Балтії-Друк” мережа заборгувала більше 200 тис гривень. Суд
зобов’язав “Емпік” розрахуватися, але ніхто на це не реагує. Шанси, що ці гроші
будуть повернуті — дуже малі. Банкрутуючі мережі продовжують брати літературу у
видавців, не розраховуються з ними, а потім зникають. Держава у це не
втручається – вважає, що це господарська діяльність.

 

Наскільки небезпечним
для українських видавців може бути повне злиття російських видавництв “Ексмо” і
“АСТ”?

Вони вже фактично злилися. Сьогодні оперативне керівництво
“АСТ” виконує “Ексмо”. Воно ж займається доставкою книг “АСТ”. За повного
злиття – це буде надпотужний видавничий монстр. Я зустрічався з керівником
“Ексмо-Україна”. Це був швидше монолог, у якому представник фірми розповідав,
які великі завдання вони ставлять, обіцяв толерантно ставитися до українських
видавців. Мусимо шукати з ними самі співпраці. З іншого боку держава має взяти
під контроль ринок друкованої продукції. Бо дуже відрізняються дані української
митниці, Держкомстату про поставки імпортованої книги в Україну від реальної
картини. Зокрема станом на 1 жовтня 2012-го за даними цих інституцій в державу
завезли близько 5 млн російських книг. Ринок української книги — це 33-34 млн
книг. Співвідношення у книгарнях мало би бути – одна російська книга до шести
українських. Якщо поїхати на “Петрівку” або зайти до книгарні, можемо самі
побачити, що таке співвідношення не відповідає дійсності. Чи це контрабанда, чи
додруковування у межах України, чи піратська продукція – невідомо.

gazeta.ua