Спадщина українська радянського періоду має бути перепрочитана, — Забужко

 
Наразі в культурному просторі MediaHub триває цикл лекцій «Розстріляне відродження», де українські письменники та викладачі розповідають про українську культуру 1910-30-х років. Оксана Забужко після лекції — «Дайош Європу!»: Хвильовий і уроки літдискусії 1925-1927 років» дала інтерв`ю Громадському радіо.
Письменниця та поетеса висловила свою думку про шкільну програму та роман “Людолови” Зінаїди Тулуб:  “…має відбутися десовєтизація шкільної програми. Маю на увазі, що і спадщина українська радянського періоду має бути перепрочитана, переглянута, проаналізована, ревізована з відповідними критичними наліпками, аналітиками і т.д. От я зараз із задоволенням перечитую «Людолови» Зінаїди Тулуб. Це ж шикарна лектура для підлітків! Але, як виявилося, не тільки для підлітків — це страшенно захопливо. Книга ще з позицій 1920-х років написана, з тої візії української історії. І ці всі сюжети є безумно цікавими. Кримське ханство там описано зсередини з цим усім побутом, наїдками, напоями… Це реальний Крим, написаний з позиції участі українців у його житті і цієї співпраці й взаємодії, яка нам сьогодні вже невидима.”  Також відповіла на цікаві питання від Андрія Сайчука та Наталії Соколенко щодо радянської літератури та професійної критики.
Андрій Сайчук: Як ми маємо ставитися до радянської літератури у шкільній програмі? Наприклад, до «Тохого Дону» Шолохова? 
Оксана Забужко: Роман «Тихий Дон» дуже непоганий, але сьогодні дійсно можна прожити вже без нього. Якби це було в Росії, то я сказала би, що свою спадщину треба знати в її вершинних зразках, до яких у ХХ ст. належить і «Тихий Дон», але в Україні краще замінити його якимись іншими прикладами світової класики, з якими дітям слід познайомитися, бо багато хто потім стане комунальниками і не матиме часу й можливості дійти до них самотужки. Краще ще декілька драм Шекспіра ввести в програму і проаналізувати.
Тут справа навіть не в радянській класиці. Це та сама форсована совєтизація і нон-стопом «Советские фильмы и песни о главном» — це та сама програма тримання наших дітей в минулому.
Андрій Сайчук: І жодних ідеологічних дзвіночків у «Людоловах»?
Оксана Забужко: Звичайно, що є. Показана постійна опозиція трудящих і панів: є трудящі всіх народів, які солідарні, і є пани, які негативні. Тобто є такий момент «правильної» розстановки класових сил, але цей факт на художній вартості цієї прекрасної белетристики не позначається. А про постать Зінаїди Тулуб вже давно мали б бути якісь романи понаписувані. Зинаїда Тулуб таки онука кирило-мефодієвця — це от ці старі українські еліти. От вам радянська література, і це тільки один маленький приклад.
Ми не починали нічого переглядали, ми чекали 24 роки, коли росіяни прийдуть «и вернут все обратно».
Андрій Сайчук: Які мають бути критерії для перегляду?
Оксана Забужко: От для цього існують критики. Чиновники повинні створити майданчики, зробити так, щоб критики могли працювати. Для чого нам потрібна держава? Для того, щоб критик — це була професія, як у будь-якій нормальній країні, щоб людина на тому спеціалізувалася. Так, це професійний читач, але це не просто людина, яка має прочитати багато книг, а професійно прочитати багато книг, а на це треба дуже довго вчитися.
Наталія Соколенко: А вам відомі аналоги в інших країнах, що ось такі експертні ради є, і саме вони, а не Міністерство освіти і культури чи інші відомства, переглядають, що варто вносити до програми, а що ні? 
Оксана Забужко: Це не є ради. Скажімо, я перекладена в двадцяти країнах. Я письменник, який має в різних країнах кар’єри різного ступеню успішності. А це означає, що в кожній з цих країн я знаю «pool» професійних критиків. І я розумію, де є провідні, де є ті, які спеціалізуються з певних регіонів, ті, які спеціалізуються з певних тем і проблем і т.д.Коли «Польові дослідження українського сексу» вийшли у Швеції, то видавець був щасливий від того, що він думав, що відгуки будуть тільки від тих, хто пише про жіночу літературу, а виявилося, що ні. Адже відгукнулося кілька провідних критиків, які рецензують тільки мейнстрімних авторів і таким чином книжка отримує, ніби вищий паспорт.
Без професійної критики взагалі немає літературної чи культурної країни. Критика є медіатором між мистетцтвом і аудиторією, а не ради чи Міністерство культури. Де в українських ЗМІ кожного тижня у недільному випуску газет є літературна сторінка? Це мають бути не просто рецензії на свіжовидані книжки, а має друкуватися в обов’язковому порядку вірш відомого автора, наприклад.