Як відбувалося Ваше творче становлення, кого вважаєте
своїм наставником?
Олександр Вільчинський
якось мене запитував про вчителів у поезії. Ще у розмові з ним у мене виникла
ідея поділити їх на книжкових і реальних. І в тих, і в інших по-своєму чогось
навчаєшся, однаково любиш, однаково наслідуєш. Проте наставниками можуть бути
лише ті, з ким можливе живе спілкування.
2002 року я познайомилась зі львівською поеткою Маріанною Кіяновською,
яка згодом стала редактором та автором передмови до моєї другої збірки
«Портрети доби ренесансу». Вона займає особливе місце у моєму житті і як
письменниця, і як людина. Мабуть, якби Маріанна свого часу не навчила мене
того, що називається пірнати у глибину тексту, то я так би і залишилась
авторкою самвидавської книжечки накладом 100 примірників. Наша дружба була і
залишається для мене однією з найяскравіших сторінок мого студентського життя,
періодом навчання, пізнання себе та інших, і, що найголовніше, пізнання людини,
яка пише.
Іншим учителем є Поет у
законі Роман Скиба. За іронією долі він – автор передмови до моєї третьої
збірки «Гра в три руки». Мабуть, від нього я вчуся лаконічності і так званої
філологічної охайності. Не знаю, чи є серед сучасних авторів письменники, які
так скрупульозно ставляться до написаного, як Роман Скиба. Гадаю, така
самодисципліна не тільки не обмежує, а навпаки вивільнює творчу енергію і
допомагає вийти на нові обриси творчості, змушує більш відповідально ставитися
до рядків, які пишеш.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Чи є у Вас мрія, пов’язана з літературним захопленням?
У мене є одна мрія, але
вона цілком побутового характеру, і насправді нудна і напрочуд дитяча. Якби моє
захоплення поезією допомогло її здійснити, це було би чудово…
Чи є вкраплення автобіографізму у Вашій поезії?
Мабуть, вкраплення таки є.
Зовнішній автобіографізм швидше всього зведений до мінімуму, оскільки в Італії
я не була, пташку-пересмішника навряд чи відрізню від горобця, а з Джіакімо
Казановою не знайома. Проте внутрішні інтонації віршів цілком відповідають моїм
власним.
Які книги мають вплив на формування поетичного світогляду
Наталії Пасічник?
Цей список насправді дуже
довгий, оскільки формування поетичного світогляду почалося, коли мені було 15
років і триває аж дотепер. Змінююся я, змінюються книги. Проте, мабуть,
назбирається десяток тих, які я не втомлююся перечитувати і найголовніше – не
розчаровуватись. Оскільки перше враження відтворити подекуди важко. Серед них
як поетичні, так і прозові книги. З росіян це – поезія Марини Цвєтаєвої та
Йосипа Бродського. З українців – вірші Романа Скиби й Тараса Федюка. Особливою
книжкою для мене свого часу стала
повість Тані Малярчук «Троянда Адольфо». Гадаю, за останні кілька років це –
найкраще з усього прозового доробку наших сучасників. Подеколи я перечитую її,
і мені здається, що мовно ця книга надзвичайно вишукана, відверта і
по-справжньому афористична.
Що більше впливає на Вашу музу: пафосний Львів, затишний
Тернопіль чи рідна Теребовля?
Я до цього списку додала би ще Чернівці,
оскільки жила там впродовж року, коли навчалася в магістратурі. У Чернівцях
була написана і осмислена «Гра в три руки». Там же почалась я як авторка не
менш сентиментальна, але більш відкрита для світу. Щодо натхнення, то воно
залежить не від місця перебування, а від залежності, дружньої чи романтичної,
від людей, які поряд.
Чи гадаєте Ви, що культурне життя в провінційних містах
мертве?
Провінційне місто насправді
і не може бути осередком культурного життя. Воно зазвичай служить як своєрідний
кабінет, де можна усамітнитися та осмислити те, чим жив у великому місті. Проте
сьогодні, навіть періодично мешкаючи у моїй рідній Теребовлі, я не почуваю себе
відірваною від якогось інформаційного поля, оскільки доступ до знань сучасна
людина може забезпечити собі будь-де. Інша справа – культурні заходи чи живий
обмін інформацією. От недавно в мене була презентація в Теребовлянській
центральній бібліотеці, тому культурне життя є, а активність його залежить
тільки від зацікавлених у ньому.
Сьогодні в Україні потужний молодіжний літературний рух.
Як до цього ставитеся і які б імена виділили?
Оскільки я сама належу до
молодіжного літературного руху, то моє ставлення до нього вкрай позитивне. На
вечорах Клубу Творчої Молоді у „Смолоскипі” Роман Скиба зазвичай ставить
питання молодим поетам: назвіть трьох авторів вашої генерації, окрім себе, які
вам імпонують… Мабуть, і я назву трійку the best: Олег Романенко, Дмитро
Лазуткін, Валентин Кузан. Усі – чоловіки…
Як сприймаєте великі втрати на літературному небосхилі
України? Чи вдалося віднайти літературу та заповнити нею їхню відсутність
якісними текстами нині?
Мені особливо сумно з
приводу втрати Ігоря Римарука – може, найкращого поета-вісімдесятника.
Випадково знайшла у книгарні його вибране «Сльоза Богородиці» і була вражена.
Не знаю, чи серед сучасників знайдеться хтось з його афористичністю,
вишуканістю, трагічністю, яка не потребує сліз і слів-заспокоєнь.