Надійка ГЕРБІШ: Пишу для тих, із ким ми «в синхроні»

95

 Тож звинувачувати когось у тому, що їм не подобається чийсь текст, було би смішно. Але я пишу для тих, із ким ми «в синхроні», чи на одній хвилі, як то прийнято говорити.

Письменниця,
перекладачка, журналістка, фотографиня, громадська діячка. Викладає «Історію
світової літератури» в одному з тернопільських вишів. Виросла в Тернополі.
Закінчила КНЛУ. Зараз живе в Збаражі зі своєї родиною.

Надійко, чи можна
отак просто потрапити в рейтинг книгарні «Є»?

Ну, судячи з мого скромного досвіду – таки можна. Насправді
для мене це «втрапляння» було несподіванкою. Приємною, звісно.

Тому, що книжки тримаються там уже кілька місяців, звісно,
сприяли презентації у книгарнях. Але, передусім, це таки було чудо. І дивовижна
підтримка читачів, які – судячи з листів і розповідей продавців – купували
книжки «оберемками», найдорожчим на подарунки…

 

Критика на твої
історії була доволі неоднозначною…

Так – і це тішить. Якось натрапила на інтерв’ю Жадана, де
йому, зокрема, поставили питання, кого він читає. Він відповів: «Мені цікаво
почитати книгу Надійки Гербіш, не читав ще. Знаю, що вона викликала резонанс,
зараз про неї багато різного говорять. І це добре, що різне. Якби лише сварили
чи говорили хороше, то це свідчило б, що книга не дуже цікаво написана». Я не
завжди відслідковую нові рецензії, зате завжди залюбки читаю листи від читачів.
З моменту виходу «Теплих історій до кави» таких листів надійшло понад тисячу. І
оті листи – живі, справжні, від людей, які розповідають свої історії про те, як
на них вплинули книжки, страшенно надихають. Я чудово усвідомлюю, що неможливо
писати для всіх. Люди дуже-дуже різні, мають різні смаки. Тож звинувачувати
когось у тому, що їм не подобається чийсь текст, було би смішно. Але я пишу для
тих, із ким ми «в синхроні», чи на одній хвилі, як то прийнято говорити. І
радію з того, що нас, виявляється, не так уже й мало.

 

Як ти оцінюєш стан
масової літературі в світі в Україні?

На жаль, поняття «масова література» не до кінця сформоване.
За існуючим визначенням, на яке опирається і Вікіпедія,  «типові ознаки масової літератури —
пригодницький або звульгаризований романтичний сюжет, який має зовнішню
напружену динаміку і часто щасливий фінал – «гепіенд». Там же зазначають, що
«до масової літератури належать бульварні, любовні, детективні, кримінальні
романи (бойовики), жанри коміксу, трилеру, фантастичні романи, фентезі».

До такої літератури я не маю стосунку ні як письменниця, ні
як читачка. Правда, люблю детективіста Честертона, майстра фентезі Толкіна.
Їхні книжки – бестселери, відомі масам, це так. Але хіба можна їх зарахувати до
масової літератури? Знову ж таки, за яким критерієм її визначати? Проте, якими
б ті критерії не були, на мій погляд, тексти цих авторів не варто додавати до
переліків масліту.

Оскільки це поняття настільки розмите, а тексти, які
належать до цієї категорії за класичним визначенням, не цікавлять мене аж
настільки, щоби я відслідковувала їхній стан, мені складно відповісти на це
питання однозначно. Якщо ж ідеться про літературу, яку читає багато людей (тоді
вона масова за кількістю читачів, а не за жанром) – то її, на жаль, в Україні
ще не так багато. Але українці читають більше й більше щороку – тож маємо
сподівання, що скоро ситуація зміниться.

 

А яким уявляєш саме
масового читача?

Знову ж таки, про що саме ідеться? Мабуть, потрібно починати
формувати новий словник літературознавчих термінів нового покоління.

 

Шоколадні історії –
це продовження історій до кави?

Ні, не продовження. Назву «Теплі історії» видавець вирішив
залишити на позначення серії альтернативних – оптимістичних і надихаючих –
книжок. У «Теплих історіях до шоколаду» трохи інше настроєве забарвлення,
більше дієзів – якщо так можна сказати про тексти, більше фотографій,
мандрівних нотаток. Та й узагалі складно було би писати продовження до коротких
історій.

 

Ти також переклала
книги про Джорджа Буша та про Стіва Джобса. Розкажи, будь ласка, про цю свою
роботу.

Так, донедавна моєю основною роботою було перекладати
книжки. Здебільшого цікаві. Але всіляке траплялося. Біографія Стіва Джобса
нашуміла свого часу найбільше. Її перекладала не я одна – нас було аж четверо,
усі тернополяни. Олеся Кравчук, Олена Третяченко-Реннер та Любомир Крупницький.
Товстезну книжку на 600 з гаком сторінок, пересипану термінами та всілякими
технічними й культурними алюзіями, ми переклали за 30 днів – мушу зізнатися, то
був не найприємніший досвід. Через поспіх були й ляпи. Редакторка не встигала
впоратися зі стилістичними неузгодженостями. Уже у перевиданнях помилки потроху
виправлялися. Я би нізащо не повторила цього «подвигу» – але й не жалкую, що
він був у моєму житті. Складний, але дуже цінний досвід.

Мемуари Буша «Ключові рішення» я перекладала сама, правда, і
більше часу – близько 5 місяців. Теж близько 600 сторінок, дуже багато
термінів, імен, потреба постійно копирсатися в словниках, архівах, пресі. Пан
Джордж зачепив різні аспекти свого президентства – економічні, історичні, морально-етичні.
Говорить про війну, кризу, терористів, стовбурові клітини, «заморожених» дітей,
освітянські реформи, урагани, стосунки республіканців і демократів, військову
амуніцію, про аборти, Путіна, Грузію, Україну, Ющенка. Про своїх батьків,
дружину й доньок. Від усієї тієї інформації, здавалося, закипить мозок. Тим
паче, дедлайни підтискали. Але якраз задля втечі від цієї «чоловічої» роботи я
й писала тексти, які згодом стали книжкою «Теплі історії до кави».

 

І насамкінець
побажання читачам від Надійки Гербіш.

Ох, це завжди найскладніше питання. Я навіть з днем
народження як слід вітати не вмію. Мабуть, найважливіше – відшукати внутрішнє
щастя, яке не залежить від зовнішніх обставин – і вміти зберегти його в собі.
Чого бажаю й тобі, і читачам, і собі. 

 

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!