Йон Фоссе: «Мистецтво, а в тому числі й література, давно почало набирати риси глобального феномену»

ІНТЕРВ’Ю З ЙОНОМ ФОССЕ, НОБЕЛІВСЬКИМ ЛАУРЕАТОМ 2023 РОКУ, НАДРУКОВАНЕ В ЖУРНАЛІ «ВСЕСВІТ» 2007 РОКУ

  1. Зараз сучасна норвезька література знову переживає сплеск популярності закордоном. Які, на Вашу думку, основні літературні тенденції в Норвегії, які автори є для вас цікавими, і яку царину займає в літ. процесі Ваша творчість?

– Література для Норвегії надзвичайно важлива. Історично склалося так, що найвідомішим норвежцем поза межами своєї країни був і залишається саме письменник, – Генрік Ібсен. Та й перші вагомі історичні відомості про Норвегію теж черпали з літератури – це і норвезько-ісландські саги, і королівські пісні Снорре. Водночас, норвезька література дуже багатоманітна. Тут пишуть чимало романів, – а в тому числі і детективів, – що користуються неабиякою популярністю в Норвегії та, незрідка, за кордоном. В нашій літературі є цілий ряд серйозних і поважних імен, зі старшого покоління назву романіста Дага Сульстада й лірика Ельдрід Люнден, а з молодшого – це, скажімо, письменниця Ганне Ерставік і поет Стайнар Опстад. Проте жоден з названих авторів не зажив особливої слави за межами Норвегії. Хоча, як на мене, то існує досить слабкий зв’язок поміж літературною якістю та популярністю творів в іншому мовному середовищі. Ще додам, що зараз в Норвегії почали писати більше драматичних творів.

Щодо моєї творчості, то останніх кілька років я пишу переважно п’єси, і якщо порівнювати з іншими норвезькими драматургами, то за кількістю постановок мої твори поступаються місцем лише Ібсену. Хоч я також пишу прозу і вірші. Мою прозу досить високо цінують у літературних колах, але надзвичайної популярності вона не здобула, а поетичні твори найменш відомі. Чимало з моїх прозових творів перекладено багатьма мовами, проте це небагато, якщо порівнювати з моїми п’єсами. Загалом мої твори перекладено 40-ма мовами світу (зокрема, роман “Ранок та вечір” перекладено шведською, данською, німецькою, французькою, нідерландською, а тепер і українською, на стадії завершення переклади ісландською, португальською та японською).

 

  1. Ваш успіх пов”язують з тим, що Ваші тексти глибинно “норвезькі”. Чи погоджуєтеся Ви з такою тезою? Чи вважаєте Ви себе автором, який передовсім розкриває типові теми, що назріли в норвезькому суспільстві?

– Мої твори такі досить “норвезькі”. А в Норвегії їх часто називають навіть західнонорвезькими. Зараз мої п’єси ставлять на всіх континентах. Збірку моїх драматичних творів видали не тільки англійською, але й перською, цієї весни цілий ряд вистав заплановано у Південній Кореї, ще кілька поставлять у Бразилії та Аргентині, і це поряд із постійними постановками у Німеччині та Франції. І я гадаю, що такий успіх не може бути пов’язаний із національними особливостями моїх творів, а радше універсальними цінностями. Або ж сумішшю місцевого колориту та глобальних ідей, – як тепер кажуть, “гло-місцевого”. А загалом я вважаю, що мистецтво, а в тому числі й література, давно почало набирати риси глобального феномену, а література – таким  же поступом, як і музика. В кожному разі та література, яку я пишу, і яку я люблю. Тому, відповідаючи на Ваше запитання прямо, то гадаю, мої твори набули такої надзвичайної популярності не стільки завдяки національному колориту, скільки наперекір йому.

Реклама

Підпишіться на закритий телеграм УЛГ! Посилання на канал

 

  1. Вас часто називають “скандинавським Беккетом”. Ваш стиль – часті повтори, паузи, недомовки, музичне звучання речень – це заперечення мови і наголос на абсурдності її комунікативної функції, чи намагання проникнути в трансцендентне?

– Так, до певної міри. Для кожного митця слова мова – це сировина, те, що він використовує для роботи, так би мовити. Проте зазвичай в певний момент мова – чи якась субстанція в самій мові – переймає на себе керування і скеровує процес написання. Як на мене, літературна творчість повинна бути і природною, і штучною водночас.

Цілком очевидно, що найчастіше думку можна описати словами лише приблизно, або ж поверхово. Така сама природа мови. Можливість повністю висловити істину – ілюзія. Всі погоджуються з тим, що мова понятійна категорія. Та мова – це більше ніж набір понять. На щастя. І завдяки цьому, зокрема, й існує поезія. Я вважаю себе, власне, насамперед поетом, – чи тоді, коли пишу прозу, чи п‘єси, а чи лірику.

І наостанок, мова, мистецтво слова саме по собі має властивість переносити у трансцендентне. І як на мене, це те, до чого і варто прагнути. І якщо абстрагуватися від інших причин, то принаймні для того, щоб писати щиро.

 

  1. Багато Ваших текстів за духом відверто релігійні. Ваша творчість для Вас є пошуком Бога серед постмодерністичної самотності чи містичним спілкуванням?

– Так, це правда. Мої твори  таки релігійні за духом. І моя творчість це все ж таки певні пошуки. Я й сам не знаю, чому, але літературна творчість стала в моєму житті тією сферою, в якій власне і відбуваються релігійні пошуки, і де панує релігійність. Така особливість, мабуть, свідчить про те, яке скромне місце релігія займає у моєму житті, а зрештою й про те, як мало може сказати релігія у Скандинавії.

А ще, коли текст, коли література, так би мовити, вдається, то в цьому теж безперечно є щось незбагненне. А від цього один крок до містичного. Я намагаюся сказати, що пишу насправді не я.

 

  1. В центрі роману “Ранок та вечір” – традиційні теми народження і смерті.  Це роман про те, що життя таки має свій сенс? В яких саме точках цей роман може бути найближчим українським читачам?

– Не знаю, чи йдеться головно про існування сенсу життя. Але життя таки існує. І смерть існує. І при цьому вони небезпідставно близько одне від одного. І в цьому криється таки якась таїна. В цьому романі вміщено чимало гностичних міркувань. Проте це, звісно, не обов’язково мої власні переконання.

Для мене важко зрозуміти, що саме важливо для українського читача. Проте кохання та смерть є всюди, хоч і трохи по-різному знаходять своє вираження. А ще в цьому романі близько, мабуть, сприйматиметься образ дружби, яка триває навіть після смерті. Сподіваюся, українському читачеві сподобається роман “Ранок та вечір”. І навіть якщо не сподобається, дозвольте вам, мої українські друзі, щиро побажати добра.

Розмовляла Ірина САБОР, спеціально для „ВСЕСВІТУ”

«Всесвіт», № 5,6 2007