Дивлюся на фото: люди на фоні
полум’я. Це гартування нації. Українці ніколи не втратять свою країну. Вони її
зараз здобувають. Україну втрачає влада. Якщо два місяці тому ці протести
виникли, щоб стати Європою, то сьогодні — це боротьба, щоб залишитися Україною.
Ми постійно носимо в собі спротив до ворожої влади. Протест є у крові українця.
Війна оголошена. Влада мусить схаменутися, щоб не утворилася УПА-2. Ліквідувати
Майдан можна за пару годин, але майдани підуть і рознесуть полум’я по всій
Україні.
Приймете національну премію з
рук Януковича?
А що, це Янукович принесе з
Межигір’я премію? Це премія не Януковича, а Шевченка. Висуваєте — добре. Дасте
премію — дякую, візьму. Передають, що у мене є високі бали серед чотирьох
претендентів на нагороду. Будь-яка премія і все, що є від людей — це якоюсь
мірою від лукавого. Оцінку письменнику може дати масовий читач, а не 17 членів
комісії. Якщо за книжку дають гривні наші небагаті люди, значить, вони її потребують.
Найбільшу премію мені дав Бог — читачів.
2012 року ви стали «Золотим
письменником України». Це відзнака для авторів, чиї твори вийшли накладом понад
100 тисяч. Яка ваша книжка є найуспішнішою?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Складно порахувати, бо є багато
піратських видань. Найуспішніша — «Многії літа, благії літа». Це досвід
унікальної людини — 104-річного Андрія Ворона. Речі прості та надзвичайно
глибинні — як зберегти рівновагу у ворожому і підступному світі. І це не є
досвід синтетичний, який нам підкидають у західних книжечках. Це життя
закарпатця: навчався в гімназії, боронив Карпатську Україну, роками
переховувався в лісовій пущі Карпат, вивчав травництво в Румунії, жив у
відрубному монастирі, відбував каторгу на Колимі.
У пресі пишуть, що це
містифікація, а не реальна людина.
Багато чого пишуть. Давно не
дозволяю собі такої розкоші — ображатися. Тим більше на тих, хто відмовляється
від віри. Якщо ти не віриш, що виграєш? Не пишу для критиків, редакторів чи
певної читацької аудиторії. Писати — моє служіння. Виконую свою роботу чесно,
відповідально. Маю відгуків тисячі: за останні два роки поміняв три номери
телефонів. Казали, що мої книжки — це жива вода. Міняв телефони, бо це
відволікає. Намагаюся уникати речей, які поглинають час і простір. Телевізор не
дивлюся, але події змушують слідкувати за новинами.
Що допомагає не втратити
рівновагу?
Жодні закони, тим більше
українські, не захищають людину. Обираю внутрішній закон моралі. Тільки він
може дати силу, рівновагу і любов. «Не надійтеся на князів земних», — це було
сказано давно. Вони змінні, плинні, не знають, що роблять. Надійтеся на вічні
речі. Мої книжки якраз про це — як приходять до істин.
Ви довго працювали журналістом.
Що дав цей досвід?
Самодисципліну. Пишу, не чекаючи
музи. Тим паче натхнення, бо корінь цього слова «тхнути». Можу писати будь-де:
на колінах, у дорозі, на прогулянці, у сні, на дачі. Журналіста вирвав із себе,
як дикий бур’ян. Бо це судярщина: судити, повчати, нав’язувати, критикувати.
Від правди фактів перейшов до правди художньої — вона вічна. Історія
переписується кожні 10 років. Ми стаємо розумніші, коли дивимося на події з
погляду вічності.
У романі «Криничар» пишете про
несумісне — гроші та дух. Як ставитеся до матеріальних благ?
Дух і гроші — це енергія. «Гроші
— не головне. Головне — любов, але я люблю гроші», — так казав колись Ейнштейн.
Гроші часто ідуть попереду всього важливого — їх не треба боятися. Цю енергію
треба використовувати, щоб відвоювати собі свободу і комфорт. Герой книжки
знайшов шлях, як поєднати дух та гроші: одна рука бере, друга віддає. Тільки
брати — це тупик. Успішність проявляється у мірі потрібності іншим людям,
світові, Богові, коли з твого успіху черпають інші. Той письменник має успіх,
чиї ідеї потрібні людям.
gazeta.ua