“Українська літературна газета”, ч. 5 (361), травень 2024
Микола Владзімірський ( народився 22.05.1954 р. м. Мар’їнка, Донецької обл.) — український журналіст, майстер спорту з міжнародних шашок, багаторазовий чемпіон Криму і Севастополя. Засновник, власник і автор сайту «Українське життя в Севастополі», ресурсу для дітей «Весела Абетка», «Афоризми» та багатьох інших. Координатор громадського комітету «Український Севастополь». Засновник газети «Слово Севастополя» (2011 р.). Член Всеукраїнського Комітету на захист української мови. Нагороджений медаллю Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка «Будівничий України» (2014 р.). Нагороджений Грамотою Верховної Ради України за заслуги перед Українським народом (11 жовтня 2019 р.) Після анексії Криму та Севастополя 2014 р. переїхав до Києва.
Після окупації Криму російськими загарбниками Ви змушені були переїхати на материкову Україну. Що було для Вас найлегшим і найважчим під час адаптації в нових умовах?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Залишатись в Севастополі було справді небезпечно після того, як погрози стали реальними. Київські владні роззяви і до окупації не проводили належну державницьку політику щодо Криму і тамтешніх українських громадян, не зважали на попередження активістів. Очікувати від них рішучої політики як у відстоюванні державних інтересів, так і захисту прав своїх громадян — справа марна.
Вже після перших днів ворожого нашестя друзі радили покинути Крим. Але я встиг наприкінці лютого надрукувати свою газету «Слово Севастополя», присвячену 200-річчю Тараса Шевченка, вивезти в безпечне місце, роздати по українських осередках, а потім під час мітингу 9 березня 2014 р. розповсюдити його учасникам під пильними поглядами недругів та теле- і фотокамер.
11 березня я отримав чергове попередження, взяв квиток на поїзд до Донецька, де жив мій двоюрідний брат (сам я народився в Мар’їнці, яку нелюди нині зруйнували вщент). Там уже відбувались антиукраїнські події, інспіровані зовні. Таким чином, я втратив дві батьківщини.
Тоді мене запросила на якийсь час киянка науковиця Галина Сита. Всім, здавалось, що це тимчасово і справедливість повернеться. Понад 10 років я в Києві біженцем або, як придумали мудрагелі, «тимчасово переміщена особа».
Найважчою була, зрозуміло, туга за рідним містом, де я прожив 38 років. А моральна підтримка друзів стала рятівним колом.
У перші роки незалежності України Ви стали членом «Просвіти» у Севастополі. Розкажіть про Крим того часу, адже Ви стояли біля джерел його українського відродження.
Формальним членом товариства я став 1993 року; поділяв погляди просвітян і відвідував заходи, звісно, раніше.
Реально з 1990 р. найбільшу українську патріотичну роботу у Севастополі проводили офіцер Микола Гук та союзянка Богдана Процак. Завдяки їхній активності були створені українські організації у місті. І в позитивних результатах референдуму 1991 року в Севастополі — є вагома частка їхніх зусиль із проведення агітації. Моя активна діяльність почалась пізніше.
Тривалий час Ви працювали в газеті «Дзвін Севастополя» — яке ставлення було тоді у кримчан до україномовних видань?
Перший номер газети, яку редагував Микола Гук, вийшов у березні 1995 року. Я був вражений, побачивши стосик газет у кіоску. Придбав кілька штук. Зустрівся з редактором — мені дещо не сподобалось, зокрема невиразний логотип. З часом п. Микола пристав на мою пропозицію і прийняв мій логотип. Я написав кілька заміток, які він надрукував (а всеукраїнські газети передруковували!). За кілька місяців я оволодів програмою верстки і робота з набору тексту та макетування газети стала вже моєю.
Більшість мешканців міста не була політично заангажована, вороже зустріли газету виключно проросійські діячі. Проросійські депутати, комуністи та військові пенсіонери боялись національного українського видання, яке гостро і безстрашно висвітлювало події та відповідало своїй назві. «Дзвін Севастополя» та «Флот України», перший номер якої був надрукований 8 червня 1992 року, були впливовими виданнями в регіоні. Я дописував і потім працював у газеті «Кримська світлиця». За моєї ініціативи був створений сайт газети, який збережений донині. Але центральна влада знищила і «Флот України», і «Кримську світлицю». Важливість Криму і Севастополя для Української держави досі не сприймається ні серед населення, ні у владних колах.
2000 року за підтримки меценатки з Торонто Марії Фішер-Слиж Ви створили Інтернет-портал «Українське життя в Севастополі». Розкажіть про це.
Так сталось, що ідея створити сайт прийшла мені після того, як Микола Гук не друкував усі мої замітки і статті, які я подавав у газету. Тем накопичувалось багато, газета друкувалась раз на місяць, і зрозуміло, що, хоч і під псевдонімами, її не можна було заповнювати тільки моїми думками. Інтернет таких обмежень не має.
Влітку 1999 року в Севастополі відкривала канадсько-українську бібліотеку меценатка з Торонто, доктор Марія Фішер-Слиж. Я підготував проєкт, подав їй, вона ознайомилась, і ми стали однодумцями. На початку 2000 р. вона передала кошти і за два місяці два студенти на комп’ютері у відомого правозахисника Романа Романова зробили сайт. З двома дискетами — там було 6 Мб інформації — я прийшов в Інтернет-кав’ярню і за якихось 2 години їх удалось переслати на сервер. Це відбулось 29 березня 2000 року. Принагідно зауважу, що сайт-рупор Чорноморського флоту був створений через три місяці.
Визнавши цей інформаційний прорив, голова Севастопольської «Просвіти» Микола Гук у травні відзначив мою роботу створеною організацією «Малою Шевченківською премією».
Українці всього світу тепло зустріли появу сайту, про що залишали відгуки.
Натхнення, ініціатива, цілеспрямованість сприяли створенню важливих ресурсів в Інтернеті – сайтів «Весела Абетка», «Афоризми», «Смішного!», ялтинського музею Лесі Українки, газет «Кримська світлиця», «Незборима Нація», «Наша віра», журналів «Воєнна історія», «Вітчизна». Пізніше змайстрував «Поетичні світи Севастополя», сайт інтимної поезії «Дотик Словом», НСОУ «Пласт» станиця Севастополь, УГКЦ в Севастополі.
Після цього сайт «Українське життя в Севастополі» (http://ukrlife.org/) цілком заслужено названий порталом.
На сайті відображена тодішня діяльність «Просвіти», Союзу українок, ТРK Бриз, Українського культурно-інформаційного Центру.
Цінним літературним та інформаційним ресурсом є бібліотека ім. Марії Фішер-Слиж — за її життя я запитав її дозволу на таку назву — адже це визнання багаторічної підтримки п. Марією ресурсу, а головне — розуміння його важливості — вона погодилась. Відвідуючи видавництва, спілкуючись із письменниками, мені вдавалось переконати їх у необхідності поширення українських здобутків. Так бібліотека наповнилась електронними книжками, прозовими і поетичними творами, цінними і рідкісними перекладами, збірками афоризмів.
Чи потрібне тепер друковане слово у паперовому варіанті? Як відомо, зараз деякі паперові видання припинили своє існування, не впоравшись із шаленою конкуренцією інтернет-видань.
Не деякі, а більшість.
Цей процес загальносвітовий, а у нас іще і з гірким присмаком антиукраїнства. Кількість закритих газет нараховується сотнями, і найболючіше читати про знищення чергової. Найгірше, що це здійснюється недолугими бездушними чиновниками. Останній приклад із газетою «Голос України» просто кричущий. Нинішнім депутатам зовсім не потрібне висвітлення політичних процесів у пресі і в газеті. Цинічною насмішкою звучать їхні пропозиції — «кому треба — роздрукує». Газета ж єднає людей, дає висловитись активним представникам суспільства, привертає увагу представників влади до важливих питань.
Рішення ж проблеми існування газет на папері поки що не видно. Збільшення вартості друку, доставки до читача – їх знищують.
Ви журналіст, але мені відомо й про Ваше захоплення фотографією…
Це справді, саме захоплення. Зафіксувати красу заходу Сонця, морських та гірських краєвидів, природи, людей — естетично красиво і приємно. Або засвітлити на згадку, наприклад, подорож велосипедом чи етапи розквіту квітки.
Часто фотографія передає значно більше інформації, ніж текст — ми про це знаємо і бачимо цьому щоденне підтвердження.
Що для Вас є певною метою діяльності?
Прагнення справедливості й повноцінного всебічного українського життя в Україні.
Письменник Данило Кононенко на святкуванні 20-річчя газети «Кримська світлиця» назвав Вас «патріархом кримського Інтернету».
Це справді було у грудні 2012 року в Сімферополі. Було приємно почути ці слова у присутності прихильників і шанувальників газети. А до того — пригадую, умовив його прочитати кілька своїх поезій на диктофон — вони досі доступні на моєму сайті, та зробив два фото, якими пишаюсь.
2009 року він написав на моє 55-річчя бездоганний і правдивий вірш-вітання. Я шкодую, що спілкувався з ним мало часу. Вірші Данила Кононенка та Івана Левченка і вітання Романа Коваля від імені Історичного клубу «Холодний Яр» та редакції газети «Незборима нація» доступні в Мережі за адресою http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7282 . Я вдячний і ціную художні слова моїх друзів.
Письменник Роман Коваль якось мені написав: «Ви дуже оперативний. Це риса для нашого народу, на жаль, не характерна. Інакше б ми не відставали від націй-переможців». Такі слова тримають на дусі й додають сил.
Не можна не помітити, що спільнота «Рух за Мову» у Facebook, яку Ви адмініструєте, набирає сил. Розкажіть про цю діяльність.
Направду, активність і небайдужість користувачів, які поширюють, коментують та вподобують змістовні дописи, призвели до суттєвого збільшення авдиторії сторінки — нині вона має понад 237 000 читачів. Заснована була 21 лютого 2016 року, у День рідної мови.
Таблиці «Правильно — Неправильно», «Антисуржик», афоризми відомих особистостей про значення мови, мотиватори, відео мовознавців — це короткий перелік дописів, які мають високий рейтинг. Відвідувачі сторінки отримують і важливі новини суспільно-політичного життя.
На ресурсу «Рух за Мову» https://www.facebook.com/ZaMovuUa/ поширюються анонси Національної спілки письменників України про майбутні події і заходи, які відбулись, поезія, афоризми і висловлювання письменників.
Дописи на сторінці бачать від кількох до сотень тисяч користувачів, є й рекордні дописи і відео, які набрали понад мільйон переглядів.
Приємно зазначити, що є читачі, які правильно реагують на заклики українізувати свої акаунти.
Спільнота набирає сил, росте свідомість читачів, які вже самі роблять опір випадковим людям і мають спільну зацікавленість, мають високий рівень ідентифікації себе з групою.
Закликаю всіх відвідати сторінку «Рух за Мову», щоби бути серед найкращих людей, яким не байдужа доля нашої мови і України!
З нагоди ювілею хочу побажати Вам невичерпного творчого натхнення, довгих років життя і мирного неба.
Спілкувався В’ячеслав Гук
Пресслужба НСПУ
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.