“Українська літературна газета”, ч. 10 (378), жовтень 2025
АНКЕТА “ПИСЬМЕННИЦТВО: ВАЖКИЙ ХРЕСТ ЧИ ЛАВРОВИЙ ВІНЕЦЬ?”
Що змусило Вас в житті взятися за перо (бажання висповідатись, прославитись, чи заздрощі, гроші і т.п.)?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Бажання писати.
Коли Ви задумали стати письменником, мали взірця? Хто він?
Не пригадую такого моменту чи періоду в моєму житті, коли я раптом з доброго дива «задумав стати письменником». Я почав писати (щось на кшталт віршів, сяку-таку «прозу» про війну і навіть т. зв. п’єси чомусь про екзотичні краї – певно, під впливом прочитаних «Острова скарбів», «Острова Тамбукту» і тому подібної літератури; звісно, все те безнадійно лежить десь на дні моїх шухляд або ж пропало) ще задовго до того, як став освоювати ремесло журналістики. (Свою першу «журналістську» статтю написав будучи п’ятикласником, вона була надрукована у всеукраїнській дитячій газеті «Зірка» в 1970 році). І вже після навчання в університеті, працюючи журналістом і редактором, також писав «у стіл» якісь тексти, котрі власне журналістики не стосувалися. Це була «поезія в прозі» чи навпаки. Згодом, уже на посаді заступника головного редактора «Літературної України», показав щось із того Петру Перебийносу, який тоді очолював газету. А він мені сказав: це треба друкувати! І 2004 року в ЛУ була надрукована чималенька добірка моїх верлібрів. Тоді ж, за порадою Петра Мойсейовича, я зібрав свої вірші у першу збірку – «Навпіл між обома світами». З нею мене й прийняли до Спілки письменників. Щодо «взірців», то на формування мого стилю безпосередньо, в різний час і кожен по-своєму, вплинули кілька письменників: Костянтин Паустовський (прошу не дивуватися і не фиркати), Юрій Яновський, Василь Стефаник, Ернест Хемінгуей, Вільям Фолкнер, Григір Тютюнник, Валерій Шевчук, Габріель Гарсія Маркес з іншими латиноамериканцями, Кендзабуро Ое і ще кілька японських прозаїків його покоління. Не все з того залишилось: «летючий» стиль перших двох використовую дуже рідко; Хемінгуей з його «чоловічим» письмом і підтекстами (як і Фіцджеральд і Ремарк) більше вплинув в юності на моє формування як особистості, але мало на стиль письма; у Стефаника і Тютюнника я намагався вчитися фантастично точному використанню слів; але найбільше на мене як на стиліста вплинули, звичайно, Валерій Шевчук та інші вітчизняні представники т.зв. химерної прози, і безперечно латиноамериканці з японцями. І в цьому ряду також Фолкнер з його Йокнапатофою. Пізніше до цього переліку я додав Франца Кафку, Томаса Манна («Йосип і його брати»), Милорада Павича, Клода Сімона («Дорога Фландрії»), Віктора Пєлєвіна. Звичайно, тут названий далеко не весь список, але, думаю, з цього «іконостасу» можна зрозуміти, під чиїм впливом формувався мій авторський стиль.
Як Ви починали в літературі?
Вище я вже відповів на це запитання.
Як Ви творите?
– пишете постійно, щодня; у визначений час стільки-то годин; тільки якоїсь певної пори року; під час відпустки; коли приходить натхнення; вдень, вночі?
Пишу коли є для цього час і сили. Зазвичай вранці. Іноді якісь рядки «приходять» несподівано, навіть вночі, і тоді стараюсь їх записати. Переважно це рядки з віршів, яких я пишу дуже мало – буквально два – три на рік. До того ж, одного вірша можу писати місяцями, цідячи буквально по одному слову. Хоча були періоди в житті, коли вірші писалися густо.
– де Вам найкраще пишеться (замкнена кімната, відкритий простір, людна кав’ярня, читальна зала бібліотеки, ліс…)?
Пишу зазвичай вдома за робочим столом. Не має значення, де це – чи в селі у батьківській хаті, чи в міській квартирі.
– як довго готуєтесь до того, аби посадити себе за письмовий стіл?
Не готуюсь і не змушую себе, коли не хочу. Проте нерідко таки доводиться щось писати, не маючи на те жодного бажання. Коли пишу, то це відбувається «хвилеподібно» – можу не встаючи писати годину – дві, а іншим разом, аби написати пів сторінки, витрачаю цілий день: написав слово чи речення, потім встаю і ходжу туди – сюди.
– вам знайоме таке поняття, як “лінощі”? як Ви їх поборюєте?
Так, звичайно, знайоме. Але переважно лінощі «приходять», коли втомлений, під вечір, — тоді починає «сідати батарейка», і сил вистачає хіба що на щоденний моніторинг новин і подій з інтернету.
– що стає приводом для написання твору (конкретна подія, вражаючий факт, особа в історії, актуальна тема, соціальне чи державне замовлення…)?
Точно не чиєсь замовлення. Поштовхом до написання твору (есей, публіцистика, щось із прози чи вірш) може бути щось прочитане, якесь почуте чи згадане слово чи кілька слів. Також мене може зачепити якась подія, і я одразу на це реагую (це стосується публіцистики).
– пишете ручкою (кульковою, наливною), одразу друкуєте на друкарській машинці, надиктовуєте комп’ютеру?
Набираю на комп’ютері. Іноді, коли під рукою нема комп’ютера (вночі, як не спиться, чи за кермом авто, або ж у метро), можу щось записати на папері – кульковою ручкою чи олівцем, тобто тим, що є. Для мене це несуттєво.
– чи використовуєте під час писання довідкову літературу (словники, енциклопедії, літописи, інші книги)?
Дуже часто. В моєму розпорядженні, без жодного перебільшення, десятки словників – паперових і електронних. Дуже люблю старі словники, і багато свого часу використовую, щоб вивчати їх, розкошувати у «словникових холодинах». Одна з моїх майбутніх книжок пишеться значною мірою з використанням цих безцінних скарбів. Це справжній український космос – адже в побуті чи творчості ми зберегли, можливо, відсотків двадцять із тієї мовної спадщини, якою володіли і якою послуговувались наші недавні предки; решта ж безповоротно втрачено.
При написанні і прози, і публіцистики нерідко досить грунтовно вивчаю «тему» в інших джерелах. Якщо казати про художній текст, то отримана інформація служить лише імпульсом, а далі починає працювати мозок і уява. Якщо ж йдеться про історичне дослідження чи публіцистику, то там, звісно, інші правила. Там «рию» дуже ретельно і скрупульозно в усіх доступних джерелах.
– чи надаєте значення ритму фрази, речення?
Для мене це дуже, дуже важливо. І незалежно від жанру, але особливо стосується прози і віршів. У такому разі намагаюся довести тексти до рівня медитації. Вважаю, що мої вірші і проза мають бути своєрідними сугестіями (зауважу: в мене нема римованої поезії; тут зайве казати, що ритм і рима це різні речі). Нерідко підбираю слова, перебираючи їх в голові як чотки. Іноді практикую своєрідний шаманський лайт-транс; намагаюсь, рухаючись чи розхитуючись, викликати відповідну до необхідного слова емоцію і ритм тіла. Вважаю, що ритм твору дуже важливий, і він має «втягувати» читача у тканину тексту, подібно до вирви чи гіпнозу, заволодіваючи його свідомістю. Це справді сугестія (навіювання).
– яка продуктивність Вашої праці, коли відчуваєте, що пишеться (у машинописних сторінках за добу)?
Максимум, за дуже незначними винятками, кілька сторінок. Взагалі, я пишу доволі повільно, багато разів повертаюся до тексту, правлю, «вилизую» його.
– чи використовуєте стимулятори для активізації письменницької творчості (кава, музика, дощ за вікном, вино, куриво, інше)?
Чай і кава вранці (саме в такому строгому порядку, причому чай неодмінно, а кава не завжди) – єдині стимулятори, але це незалежно від того, пишу щось чи ні. Тобто правильно буде сказати, що ніяких спеціальних стимуляторів я не використовую. Музику (класичну) дуже люблю просто слухати, коли сиджу за комп’ютером, вона мене не стимулює, але створює фон для внутрішньої гармонії. Найулюбленіші композитори – Гендель і Вівальді. Хоча є й стимулююча класика (для «бойового» настрою), наприклад, Карл Орф («Карміна бурана») чи «Привид опери» або щось подібне. Дощ за вікном посилює меланхолію. Колись, під час навчання в університеті, якогось вечора я у відповідному настрої сидів на балконі гуртожитку на вулиці Освіти в Києві; йшов густий дощ і хтось у гуртожитку ввімкнув музику. Це була скрипка. Запам’ятав на все життя… Вина (як і віскі чи коньяку) не п’ю практично зовсім, навіть сухого, а горілку чи пиво ніколи не пробував використовувати для «активізації письменницької творчості». Не думаю, що для мене це гарна ідея.
– чи можете подати якийсь особливий рецепт викликання натхнення (дотримання творчого біоритму, читання доброї художньої літератури…)?
Ні, такого рецепту не маю. Хіба що – хороше здоров’я і гарний настрій.
– скільки разів переписуєте свої твори до остаточної редакції?
Десятки разів перечитую і правлю, часто повертаючись і починаючи з перших речень. І це без жодного перебільшення.
– оповідання, повість, роман пишете підряд, чи частинами (часом з кінця, з середини, з найцікавішого місця)? наведіть конкретний приклад.
Оповідання писав ще в юності; вони, за винятком кількох газетних публікацій після закінчення університету, ніде не друкувалися. Повість «Візерунки на пергаменті часу» писалася шматками впродовж багатьох років, а потім я їх зшив докупи. Те ж саме відбувається з моїм романом, над яким зараз завершую роботу.
– для написання багатосторінкового твору складаєте план розвитку подій, характеристики героїв?
Ні. Ніякого плану. Все в моїй голові, і часто сюжет веде мене сам. Думаю, це знайоме не лише мені.
– звідки берете матеріал для своєї творчості? як часто прототипами Ваших творів стають конкретні люди? яку частину складає домисел у Ваших творах?
Пишучи прозу, я зазвичай «пишу» про себе чи про конкретних людей, які були чи є в моєму житті. Не можу сказати точно, яку частину складає художній домисел у моїх творах. Мабуть, більшу половину.
– чи не надокучає Вам власний стиль? зміна жанру, стилю, освоюваної творчістю історичної доби – чи існує для Вас така необхідність, потреба?
Ні, мені не набридає мій стиль, тим більше що в мене їх кілька, і вони різні, так ніби тексти пишуть зовсім різні автори. Есеї чи публіцистика за письмом дуже відрізняються від прози, яку я пишу у форматі «потоку свідомості». Ще іншими є вірші, яких у мене не так багато – вийшло всього дві поетичних збірки. І вірші, як я вже зазначив, пишуться дуже рідко й дуже повільно. Практично всі написані мною вірші з’явилися у відносно короткі проміжки часу і в складні періоди мого життя. Вірші з першої моєї книжки «Навпіл між обома світами» були написані в 1997 – 1998 роках. До другої книжки («Запрошення до подорожі», 2021 рік, Софія, Болгарія, українською і болгарською) ввійшли вірші, написані в різні роки. Останнім часом порівняно рідко пишу публіцистику, хоча теми «валяються» буквально під ногами. Коли щось «припече» – тоді сідаю й пишу швидко, можу за півгодини написати чималу статтю. Але, повторюю, це дуже рідко. Чому? Можливо, підсвідомо бережу «набої»? А може, душа не лежить писати те, про що всі кричать, бо вважаю, що ризикую збитися на патетичну фальш?.. Пишуться мені частіше короткі «шкіци», переважно сатиричного штибу, з використанням стьобу. (Я люблю «приколюватися» в текстах, хоча не так часто використовую цей ефективний прийом). У них я коментую різні суспільно-політичні події. Друкую їх у телеграм-каналі УЛГ, іноді на фейсбуці. Якби був час – писав би їх десятками щодня.
– чи не заважають Вашому творчому процесу сім’я, друзі? Ваше переконання – чи слід письменнику одружуватись?
Ні, не заважають. Одружуватися потрібно, на мою думку, всім. На людині, яку любиш, без якої не уявляєш життя. Якщо казати про творчу людину, то такий шлюб дає крила. Проте особисте життя може й заважати людині творчій.
– коли Вам не пишеться, що Ви робите?
Працюю. Читаю. Живу звичайним життям. Бажання писати чи бажання щось написати (це трохи різні речі) зазвичай виникає несподівано. А от коли не пишеться, то змусити себе щось написати, звичайно, можу, але це такі «творчі муки», що радості від них нема ніякої. Буквально кожне слово доводиться вимучувати, і рідко коли в таких випадках пишеться щось путнє. Хоча доводиться іноді й таке практикувати, використовуючи «трудовий» спосіб писання.
– чи є у Вас задуми, початки, незавершені уривки, до яких Ви ніколи не повернетесь і які ніколи не стануть закінченими художніми творами? з яких причин не стануть?
Є. Проте я не полишаю надій на те, що прийде час – і я допишу все, що почав писати чи задумав.
– які відчуття Вас опановують по завершенню роботи над твором (прочитати комусь, бажання надрукувати в журналі, відчуваєте блаженство, радість чи навпаки – спустошення, жаль…)?
Хочеться поділитися своєю радістю, прочитати комусь. Зазвичай це дружина. Звичайно, відчуваю якусь радість. Хоча при цьому і спустошення. Але тільки не жаль.
Якою мірою впливає на Вашу творчість оцінка твору друзями, редакціями, рецензентами?
Впливає на мій настрій, але ненадовго. У Кіплінга на цю тему є таке: «Вчись сприймати з гідністю радість перемог і гіркоту поразок». Тобто швидко забуваю, коли мене хвалять чи коли гудять і критикують. І це жодним чином не впливає на мою самооцінку чи на моє ставлення до власної творчості. В юності, коли я був доволі себелюбним і вразливим, дуже переймався: а на що ж я справді здатен? Цей час давно минув. Я, на щастя, зміг позбутися себелюбства і водночас синдрому «я гірший від інших». (Яким чином – довго розказувати). Це дуже руйнівні якості, особливо для людини творчої.
Чи ведете Ви щоденник? Чи робите які записи-спостереження?
З дитинства аж до двадцятирічного віку з деякими перервами вів щоденника, потім років шість починаючи з третього курсу навчання в університеті і одразу по тому. Згодом періодично щось намагався практикувати, але вистачало ненадовго. Щоправда, «записи-спостереження» веду перманентно все життя. Але це не щоденники в класичному розумінні.
Чи повертаєтесь до своїх уже опублікованих творів, аби їх переробити, удосконалити?
Дуже рідко. Практично ніколи. Написав – і відпустив у світ. Нехай живе своїм життям. Написане вже належить не лише мені, а й читачам.
Чи треба письменникові читати? Як багато Ви читаєте? Зокрема чи достатньо уважно стежите за сучасним українським і світовим літературним процесом?
В юності, а ще в дитинстві я читав неймовірно багато. Починав, як багато хто, з казок і пригодницької літератури. Віхою для мене стало прочитання у вісімнадцятирічному віці «Мартіна Ідена» Джека Лондона. Не є перебільшенням сказати, що саме цей роман значною мірою стимулював мене до творчої самореалізації в житті. Так само як герої Хемінгуея вплинули на моє формування як особистості з таким собі «чоловічим» поглядом на світ.
Перечитав дуже багато класики – вітчизняної і зарубіжної. Вважаю, що це значною мірою допомагає мені орієнтуватися в літературних «потоках», дуже швидко, буквально з перших рядків незнайомого мені автора, відрізняти талановитий твір від графоманії. Чимало віршів у юності, в тому числі Тараса Шевченка, вивчив напам’ять, більшість із них пам’ятаю досі.
Зараз художньої літератури читаю мало. На жаль. Не вистачає часу. Про стеження за «світовим літературним процесом» не скажу нічого зі зрозумілих причин (соромно), а от щодо вітчизняного сучукрліту, то, звісно, певне уявлення маю. Насамперед тому, що особисто й практично щоденно моніторю відповідні інформаційні ресурси. А ще – читаю ретельно відібраних авторів (єдина причина такої «вибірковості» – постійний дефіцит часу). Люблю читати вірші. У нас дуже багато сильних поетів – і старших, і молодших. Не буду називати прізвищ, щоб когось не образити, забувши долучити до «обойми», але українська поезія справді потужна. З прозаїками складніше, хоча теж є, звісно, дуже талановиті автори.
Чи були у Вас періоди розчарування життєвим вибором – вибором письменницької долі?
Ні, ніколи. Кажу це без жодного сумніву чи самолюбування. Література – це моє життя. В ній я себе почуваю як риба в воді. Не уявляю себе поза літературою.
Що б Ви побажали молодим, які мріють стати письменниками?
Багато читати. Причому насамперед класики – української і зарубіжної. Не треба гнатися за «модними» й «розкрученими» письменниками. Поміж них є справді талановиті, в тому числі й серед молодих, але там також дуже багато піни, яка зійде безслідно. А класика залишиться.
Анкету склав Василь Бондар
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.