Мар’яна САВКА: «Світіть без обмежень!»

167

Мар’яно, з часу виходу Вашої першої поетичної книжки
минуло п’ятнадцять років. Що за цей час змінилося у Вашій поетиці та
світогляді?

Можливо, варто почати зі
світогляду, бо він безперечно впливає і на поетику. П’ятнадцять років
дорослішання, хоч як дивно, врешті стали шляхом до внутрішнього омолодження. Я
можу сама собі відверто зізнатися, що зараз є значно молодшою і вільнішою
людиною, аніж була у двадцять з хвостиком. І розумію, що це ще не межа – у
радісному сприйнятті світу, у легкості буття. Мені це не завжди вдається. Але я
прагну кожного дня, хоча б на кілька хвилин, відчути щастя, зафіксувати цю
емоцію – тоді життя не минає надаремне. Якщо мій читач відчує це в моїх віршах
– я буду цілком щаслива. За моїми книжками можна відчитувати мою внутрішню
біографію – чи це «Оголені русла», перша книжка дуже молодої людини з
відповідним до віку і переломної епохи трагічним (дещо театральним, від
грецької трагедії) світоглядом, чи «Бостон-джаз» – з відверто ігровими, але ж
не награними, настроями все ще молодої людини, яка вповні відчуває смак життя.
Мені завжди йшлося про природність вияву. Бо я така, якою є. І, напевно, маю
гріх перед моїм читачем за те, що мало з’являюся перед його очі. Бо мені
здається, я вже знаю, що треба сказати. І, може, це когось би порятувало від
вічної драми боротьби з обставинами і з собою. Я можу здаватися до смішного
старомодною у відстоюванні банальних, а проте вічних істин. Однак прагну
писати, хоч і небагато, але про найголовніше – а про найголовніше писати можна
такими простими словами, про такі крихітні речі. Для мене головною цінністю і в
житті, і в поезії є людина, а в людині – її безсмертна душа і те, як вона
проходить різні стадії вишколу. Пафосно? Не лякайтеся. Я займаюся дитячою
літературою, в мене хороше щеплення від пафосності. Але так, як мені це
бачиться, душа – це дитина всередині нас, маленька, беззахисна. Вона ще не вміє
пояснити, чому плаче. Але матір інтуїтивно відчуває причину. Я хочу, щоб ця
дитина була радісною.

 

Свого часу Вашу поезію (маючи на увазі вірші зі збірки
«Гірка мандрагора») Євген Баран назвав «жіночою альбомною лірикою». Наскільки,
на Вашу думку, є прийнятним поділ літератури за гендерною ознакою і чи існує
насправді те, що називають «жіночим письмом»?

«Гірка мандрагора»
насправді найповнішою мірою вивільняє жіноче начало моєї поезії. Жінки і
чоловіки – це не одне і те ж, навіть коли вони змінюють стать. Так само і
твори, писані чоловіками і жінками, поза волею автора, мають певні гендерні
ознаки. У чоловіків та жінок навіть півкулі головного мозку працюють
по-різному.

Ну природно ж. Але який
смисл на цьому зависати? Досі не можу зрозуміти в дискусії про чоловічу і
жіночу поезію, хто, що й кому намагається довести. Бо можна з такою ж
переконаністю доводити як те, що гендерний поділ в літературі існує, так і те,
що його не існує. Я от лише хочу зауважити: якщо говорити про «жіноче письмо»,
то треба й про «чоловіче». Я дійсно переживаю за чоловіків – така неувага до
гендерної ознаки чоловічої літератури мала б їх ображати…        

 

Зараз багато говорять про культ тексту, а не особистості
в літературі. Здається, нам дуже бракує нових Сафо, Єсеніних, Гемінгвеїв. Як Ви
ставитеся до міфологізації біографії і чи повинен письменник «писати своє життя
як художній твір»? А чи існують якісь легенди про Мар’яну Савку?

Таких особистостей
бракуватиме завжди. І їх ніколи ніхто не замінить. Бо вони самодостатні. Але ж
і в нашій літературі вони були і будуть. А Шевченко? А Франко, Леся Українка,
Кобилянська, Хвильовий, Стус. А ціле Розстріляне відродження – ота «невблагана
екстаза атентату» Ольжича, яка була реальним подієвим життям. Зараз часи
змінилися, принаймні життю письменника більше загрожує не зовнішній ворог, а
внутрішній – надломленість, депресія, алкоголь, подвійна мораль. Якими фарбами
«писати своє життя як художній твір» і яка візуальна глибина цього полотна – от
що важливо. Навмисний епатаж комічний мені особисто не цікавий. Створення міфів
і легенд довкола персони письменника може залишитися дешевим трюком. І я не
вітаю деякі спроби сучасних письменників витискати зі своєї не надто багатої на
події біографії останні соки, висипаючи на папір всіх своїх друзів і недругів,
усіх родичів гарбузових, лишень злегка змінивши їхні імена.

 

А чи існують якісь легенди про Мар’яну Савку?

Ні, я не творю міфу зі
своєї біографії. Не маю на те причин.

 

Як головний редактор «Видавництва Старого Лева», як би Ви
охарактеризували сучасну українську літературу для дітей і чи можна назвати її
багатою на яскраві явища?

Українська література для
дітей розвивається. З’являються справді цікаві дитячі автори. Ну і дехто із
дорослих письменників багато і добре пише для дітей, як-от Андрусяк чи Галина
Пагутяк. Були б у мене ресурси, я би всіх хороших дитячих письменників
об’єднала довкола нашого видавництва. І передружила. Взагалі, я би радше
говорила не про яскраві явища, а про добрий професійний рівень. І вже цілком
утверджено, давно і продуктивно працюють у царині дитячої літератури Галина
Малик, Володимир Рутківський, Дяченки, Леся Воронина, Сашко Дерманський, Ігор
Січовик, Сашко Гаврош, Іван Андрусяк, Леся Мовчун, Зірка Мензатюк та інші
письменники. У нас стартували з дитячими книгами Олекса Росич, Валентин Бердт –
також обнадійливо. Дитячі автори – це чудові люди. Часто такі ж зворушливі і
м’які, як актори дитячих театрів. Я маю до них велику повагу і сентимент.  

 

За останні роки в Україні з’явилася низка якісних
видавництв дитячої літератури. Чи відчуваєте конкуренцію з їхнього боку?

Звичайно, відчуваю
конкуренцію. Що більше книжок на полицях книгарень, то повільніше всі вони
продаються. Тому не треба занехаювати роботу з промоції дитячої книжки. Зараз
непрості для всіх часи. На підтримку держави ніхто вже й не сподівається, отож
тільки особисті зусилля дають результат. Ситуація на ринку загалом не
оптимістична. Хоч і відкрилося кілька книгарень, але паралельно закрилося не
менше. Книжковий базар на Петрівці, який нам давав хороші обороти, останнім
часом неймовірно занепав. За логікою, його би мали витіснити книжкові
супермаркети. Але великі мережі не дають очікуваного результату і не пропонують
цивілізованої співпраці. Хіба що мережа книгарень «Є». Але це лише чотири
книгарні. Маємо надію, що почне активніше розвиватися Інтернет-продаж. Але
цього не досить. На провінції досі нема ні книгарень, ні навіть точок продажу
книг. Я вже не кажу про те, що політичний поділ країни на Захід і Схід
адекватно відтворює ситуацію з продажем україномовної літератури. Половина
України, з якою ми намагаємося працювати, дає поки що мінімальний результат. І
яким він буде за правління президента-регіонала, можна спрогнозувати. Зараз
держава не дбає ні про книжкову галузь, ні про промоцію читання, а потім буде
собі кусати лікті. Щоправда, є окремі особистості, які об’єднують довкола ідеї
розвитку читання і громаду, і поодиноких представників місцевої влади. Багато
над цим працює Олександра Коваль, за її ініціативою створена Регіональна
програма підтримки і розвитку читання у м. Львові на 2010-14 роки, яка охоплює
і сферу освіти, і культури – головним чином бібліотеки, школи, вузи. Але чи
реальна вона до виконання – покаже час і добра воля львівських депутатів. В той
же час Уляна Гнідець у Львові так само виявила соціальну активність, створивши
громадську організацію, яка так само досліджує проблему читання і влаштовує
різні потрібні акції. Тут є важливою ініціатива кожної окремої людини. І тоді
можемо сподіватися синергії. 

 

Серед книжок, які виходять у «Старому Леві»,
зустрічаються іноземні автори, майже невідомі українському читачеві. Як Ви
обираєте твори для публікації та перекладачів для них?

Буває по-різному. Спочатку
вибирали, передусім опираючись на власні смаки. А тепер ще й зважаючи на певні
сформовані серії, які варто продовжувати. Деякі майже невідомі українському
читачеві автори стали нашими хелдайнерами – як Джеремі Стронг, улюблений автор
Юрія Луценка. До речі, Юрій Віталійович єдиний політик, який не словом, а ділом
упродовж останніх двох років нам допомагав. Просто як приватна особа, за що ми
йому дуже вдячні.

 

І наостанок побажання читачам від Мар’яни Савки.

Усім бажаю сміливості і
широти. Не прикручувати свій енергетичний краник, а фонтанувати на повну. Бо
зараз настає час найяскравіших. Світіть без обмежень!

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!