«Маляткові» герої несуть дитині добро

131

Відомий журнал для наймолодших читачів відзначив
півстолітній ювілей

Кілька поколінь
українців виросли з  журналом «Малятко»!
Добрий, веселковий, професійний, 
український часопис для найменшеньких народився у січні 1960 року. Роль
видання у розвої української дитячої літератури важко переоцінити:  на шпальтах «Малятка» пробували себе у
«дитячих» жанрах  знані майстри
художнього слова Григір Тютюнник, Олесь Гончар, 
Михайло Стельмах,  Петро
Панч,  Наталя Забіла,  Платон Воронько, Грицько Бойко,  Євген Гуцало, 
Андрій М’ястківський,  Микола
Вінграновський та інші. І сьогодні у «Малятку» друкуються твори провідних майстрів
слова, зокрема Ліни Костенко,  Дмитра
Павличка.

Нині, у час засилля
агресивних інформаційних впливів на дитячу свідомість, час  різноманітних зелених покемонів і  чотирикутноголових сімпсонів, «Малятко»  несе 
дітям, їхнім батькам, бабусям і дідусям енергію Добра, Світла, 

чистого дитинства.

Пропонуємо вашій
увазі розмову з Анатолієм Івановичем Григоруком – заслуженим журналістом
України, старійшиною журналу «Малятко», автором понад двох десятків дитячих
книжок, справжнім  дитячим письменником.
З 1968 року і по день нинішній  працює
він у редакції «Малятка», тож може розповісти безліч цікавинок про історію
часопису, його сьогодення, проблеми та перспективу.

 

ДІТКИ ВЧАТЬСЯ ЧИТАТИ ПО
«МАЛЯТКУ»

Анатолію Івановичу,
Ви у «Малятку» прожили півжиття…

Розпочинав роботу відповідальним секретарем, шість років був
головним редактором, нині працюю в літературному відділі. Доти я 10 років
віддав видавництву «Веселка», а ще раніше – два роки учителював. Журнал мінявся
з часом. А я був молодий, завзятий,  дещо
видавалося сумнівним і у доборі матеріалу, і в конструкції  видання. Намагався внести позитивні зміни, а
що з того вийшло – судити читачам.

 

А конкретніше?

Річ у тім, що дитяча література в Україні й  досі не набула повноцінного статусу. До неї
багато хто ставиться як до гри кубиками, сюсюкання. За свій вік я зустрічався з
багатьма авторитетними письменниками, які поблажливо і скептично сприймали
літературну творчість для дітей. Навіть дивувалися, що я «засів» у «Малятку» на
довгі роки. Микола Шудря, коли я перейшов 
до «Малятка», зустрівши мене на вулиці, сказав: « Я знаю, чому ти туди
втік. Ти сховався від кон’юнктури». І він, правду кажучи, мав рацію. Доросла
преса і книга за радянських часів підлягали цензурі, а журнал «Малятко» був
позацензурним. То великий плюс. Та це одна з причин.  Моя душа, вочевидь, прагнула знайти щире
слово у спілкуванні із найменшенькими: вони ще чисті, не скаламучені життям.

 

Як би Ви окреслили
внесок журналу «Малятко» у  розвиток
української дитячої літератури?

Гадаю, з часом  знайдуться  дослідники, котрі саме з цього боку вивчать
роль нашого видання.  Не хочу вдаватися
до  патетики, але це перше видання, з
яким діти зустрічаються після народження, у дошкільному віці. Тому, на мою
думку, важко  навіть оцінити роль
«Малятка» у становленні  людини – вона
величезна. «Малятко» було єдиним у Радянському Союзі виданням спеціально для
дошкільнят. З перших же номерів журнал почав набирати величезну читацьку
аудиторію: був  період, коли наклад
становив 1 мільйон 200 тисяч примірників. Дитячі садочки, дитячі будинки часом
передплачували по кілька десятків примірників, тому що журнал можна  використовувати у повсякденній роботі з
дітьми.

Я переконаний, що «Малятко» навіть сьогодні, маючи
тираж  тридцять тисяч примірників,
відіграє в духовному житті суспільства велику роль. Дітки вчаться читати по
журналові «Малятко». Це засвідчують сотні й тисячі листів від батьків.

 

ЗВЕРХНЄ СТАВЛЕННЯ ДО
ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ  – СУМНА ОЗНАКА НИНІШНЬОГО
ЧАСУ

Звідси й висновок: у
суспільстві є запит на дитячий україномовний журнал для дошкільнят…

Журнал «Малятко» успішно переступив 50-літній рубіж. Це
сталося і завдяки тому, що нас знають щонайменше три покоління читачів.
Сьогоднішня молода 45-літня бабуся пам’ятає «Малятко» зі свого  дитинства як читачка, тож з радістю
передплачує журнал у дарунок  для своїх
онуків. Це для нас, видавців, найкраща рецензія на наше видання.

Є одна характерна 
відмінність журналу. Якщо інші дитячі журнали – «Барвінок», «Піонерія»
(нинішній «Однокласник») за радянських часів були двомовними, то «Малятко» було
і залишається виключно україномовним.

Безперечно, нас найбільше передплачує Західна й Центральна
Україна. На жаль, зовсім мало 
передплачує Крим. Більшає передплатників на Дніпропетровщині, Луганщині
й Донеччині.

 

Звернімось до  сучасних проблем «Малятка»…

Проблеми, звичайно, є: творчі, організаційні,
фінансові.  Приміром, скільки я працюю в
«Малятку», стільки є актуальним питання повноцінного художнього твору для
дітей. Взяти хоча б таку проблему: дитячий письменник не може користуватися
тими шарами лексики, тими усталеними поняттями, якими послуговуються автори в
дорослій літературі та журналістиці. 
Тому чимало з них  не можуть
писати для дітей.

Інколи заважає дещо зверхнє ставлення до дитячої літератури,
що я особисто вважаю азіатчиною. Якщо ми не виховаємо читача в дитячому віці,
то не матимемо його і в дорослому. Адже формування особистости починається ще з
пелюшок.

 

Анатолію Івановичу,
як би Ви означили сучасну роль держави у розвитку української дитячої
літератури?

Думаю, вона мінімальна. Поки не буде системного підходу до
цієї проблеми, поки дитяче книговидання буде віддане на відкуп ринкові, поки не
з’являться відповідні державні інституції, доти на цьому полі ростиме багато
будяка.

Якщо колись дитячі заклади централізовано, за сприяння
держави, забезпечувалися необхідними дитячими виданнями, то нині, на жаль, ця
практика припинила своє існування. Не виявляють належної уваги до цього й
Міністерство освіти і науки, й Міністерство у справах сім’ї та молоді.

Щоб хоч якось зберегти цю традицію, редакція журналу
«Малятко» щорічно благодійно передплачує журнал усім дошкільним дитячим
будинкам України.

 

Скільки
редакторів  змінилося за Вашої пам’яті ?

Біля колиски журналу стояв 
відомий письменник  Борис Харчук.
Після нього тривалий час головним редактором була Олена Рябокляч. Потім  Володимир Біленко, після якого редакцію
очолила Світлана Єфименко.  Згодом
редакцію очолював я. А нині – Зінаїда Лещенко.

 

 «МАЛЯТКОВІ» ГЕРОЇ НЕСУТЬ ДИТИНІ ДОБРО

Наскільки можливо
наситити журнал для дошкільнят національною компонентою?

Можливо і необхідно. Редакція вважає це одним із найперших
своїх завдань. Тією чи іншою мірою цьому присвячений весь наш журнал. Ми часто
висвітлюємо теми, пов’язані з Україною, з її історією, мовою, мистецтвом. Є у
нас  рубрика «Калинчине віконце», де  спонукаємо дитину зупинити увагу на  багатогранності і красі української природи,
у мистецьких рубриках розповідаємо про народну дитячу іграшку, народний одяг,
українських художників тощо. Національне питання для нас – одне з
найсуттєвіших: якщо дитині з найменшого віку не будеш казати, хто вона, якого
роду, то що з неї виросте?

Хочеться наголосити: «Малятко» завжди в творчому пошуку. У
творенні його сьогодні беруть активну участь Вадим Скомаровський, Тамара Коломієць,
Анатолій Камінчук, Наталка Поклад, Оксана Кротюк, Лідія Дяченко, Василь
Литвиненко, Валентина Бондаренко та інші. Плідно працює з «Малятком» і низка
досвідчених художників. А проте  ми
завжди радо вітаємо і появу нових творчих сил. Як казав Павло Тичина, «хлюпни
нам, море, свіжі лави…».

Від нинішніх видань, яких так рясно на ринку дитячої
літератури, наш журнал відрізняється тим, що не гониться за пустою модерністю,
яка вже набила оскомину і не несе в собі жодної естетики.  Усі ці монстри, трафаретні створіння формують
агресію і збуджують захисну реакцію у 
свідомості дитини. «Маляткові» герої зовсім інші, вони не відірвані від
життя і несуть дитині добро.

«Малятко» – журнал, який зберігає кращі традиції. На своїх
сторінках він представляє всі жанри,  які
виробила література для  наймолодшої
категорії читачів. Тут вам і вірш, і казка, і оповідання, і загадка, й
швидкомовка, і пісенька з нотами, і саморобка для вмілих рук,  і поздоровлення з днем народження, і комікси.
Немає жодного літературного жанру для дітей, який наш часопис вилучив  би з обігу. Думаю, все це і робить  журнал «Малятко» не схожим на багато інших.
Йому немає аналогів на сучасному 
українському ринку, незважаючи на те, що з’явилося дуже багато видань.

 

Сердечна дяка за
розмову!

 

Редакція «Української літературної газети» долучається до
привітань, які надійшли на адресу журналу «Малятко» з нагоди його 50-ліття.
Дарувати радість пізнання наймолодшим читачам, допомагати їм стати на стежину
життя – високе покликання! Нових відкриттів і нових радостей, дорогі колеги!

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!