Макс Кідрук: Поєднувати професію письменника не можна взагалі ні з чим

 
Попри те, що відомий рівненський письменник Макс Кідрук зараз плідно працює над закінченням своєї нової книги, нам вдалося поспілкуватись з ним – молодим українським автором, творцем першого в Україні технотрилера «Бот», улюбленцем жіночої аудиторії та просто цікавою, харизматичною людиною. Макс розповів про те, з ким подорожує, звідки бере натхнення і чим збирається порадувати своїх читачів у майбутньому, – повідомляє Голосно.
– Максиме, окрім того, що ти письменник, відомо, що ти ще й мандрівник, який перевагу надає подорожам наодинці. Це тому, що так легше, чи це якийсь своєрідний спосіб відійти від натовпу і постійного кола оточення?
– Ну по-перше, я не люблю цього визначення «мандрівник», це не є професія. Це те саме, що написати: «Макс Кідрук – фанат американського футболу», тобто це не є щось таке, що розкриває мене.  А чому подорожував сам? Тому що так складалось. Як правило, я завжди обирав не близькі об’єкти для своїх мандрівок, і часом дуже екстремальні. Відтак їздив сам, тому що було проблематично знайти ще якогось одного довбдня, який погодився би зі мною їхати аж туди. От і все, причина досить-таки банальна, я ж не є якимось таким відлюдником. Зараз це трошки змінилось, тому що в мене є дівчина, і я вважаю, коли стосунки серйозні, то ти, принаймні мене так виховували, не можеш все кинути і рулити кудись сам. Тому стараємось їздити разом, якщо це виходить.
– Як ти вважаєш, чи можна поєднувати чи порівнювати професію письменника і політику?
– Поєднувати точно не можна.  Тому що поєднувати професію письменника не можна взагалі ні з чим. Якщо ти хочеш собі цим заробляти, то ти не можеш бути офіціантом і письменником, ти не можеш бути програмістом і письменником. Тобто ти або пишеш, і приділяєш цьому весь свій час, і робиш все для того, щоб це повністю приносило тобі прибуток, або займаєшся чимось іншим. Я не уявляю людину, яка б писала по дві години на день і заробляла цим на життя. Тому поєднувати не можна, бо ти або будеш фіговим політиком, або фіговим письменником.  А чи можна порівнювати? Певною мірою, так. І письменник, і політик – вони обидва брешуть, і отримують за це гроші. При цьому чим краще брешуть – тим більше отримують.
– Якби випала можливість прожити життя в ролі одного з худождніх персонажів, яка б книга і персонаж це були?
– Я просто настільки багато читаю, що мене такі питання,  на кшталт: «А назвіть свою улюблену книгу» на кілька секунд вганяють у ступор, бо я починаю всіх їх перераховувати.  Я думаю, це має бути герой, який протягом тривалого часу проживає певний сюжет, який багато осягнув. От я перебираю всю класику – це «Мобі Дік» і так далі, але всі вони або помирали в кінці, або щось з ними ставалося.  Я хотів би прожити шлях героя книги Енді Вейр «Марсіанин». Він імпонує мені своїми знаннями, тому що все, що в книзі описано, є реальним. Чувак реально прорахував, скільки йому треба буде кисню, води, землі, добрива, щоб виростити картоплю.  Хоча важливіше навіть не те, через що він пройшов, важливіше його почуття гумору, яке більше мені імпонує, як його технічні знання, і тому, мабуть, саме цим героєм хотів би себе відчути.
– В кожного автора є чи принаймні повинна бути своя книга – «улюблениця». Чи є така у тебе і якщо є, то чому саме ця?
– Є. Це та, яку я зараз пишу – «Зазирни у мої сни».  Загалом я дуже багато читаю, і це досить добре для автора, але одночасно це і погано, бо ти ростеш значно швидше як читач, аніж як письменник. І, якщо, скажімо, п’ять років тому мені подобались трилери  Джеймса Роллінса або якісь прямолінійні романи Кінга, то зараз я просто дивуюсь, як я міг їх читати.  Серед моїх книг теж є такі, і, до речі, вони досить популярні. Це не означає, що вони погані, просто вони для певної аудиторії, і, я так розумію, вони класні, але я просто вже з них виріс. Тому це завжди важке запитання для автора – яка з твоїх книг тобі подобається.  А «Зазирни у мої сни» матиме «подвійне дно». Це історія, де буде і сюжет закручений, і буде багато ниточок, які на перший погляд здаватимуться обвислими, а потім складуться у щось дуже потужне.
 – Раніше тобою був створений проект «Quantum», тематикою якого був  Всесвіт.  Чи є в планах створити щось подібне, можливо, підняти якусь іншу глобальну тему?
– Проект «Quantum» виявився досить популярним, і зараз створена велика база клієнтів, телефонів, адрес для розсилок, що просто гріх її закопати. Тому ми зараз думаємо про якийсь проект. Але то є задумки і ще немає конкретного спланування. Це буде щось ближче до літератури, пізнавальне. Думаю, що з осені вже почнемо щось нове.
– Чи бувають у тебе творчі кризи або депресії?
– Ні. Оце зараз я закінчую «Зазирни у мої сни», і не можу вибрати, за що братися далі, в мене чотири історії, які я вважаю просто нереально крутими: «Де немає Бога», «Не озирайся і мовчи», «Трава» і «Подарунок Джема». Тобто чотири повністю продумані, класні історії, і я не знаю, за що взятися. Я багато читаю і спілкуюсь, це завжди додає мені ідей.
– Наостанок хотілося б попросити побажання та настанови для наших читачів…
– Читайте! Це найбільша проблема нашої країни. Насправді це прозвучало занадто пафосно, але це так і є.