Людмила Дядченко: Не довіряти рекламі, рейтингам, авторитетним порадам

 

Людмила Дядченко – поет, член Асоціації українських письменників. Вірші друкувались на сторінках журналів «Сучасність», «Кур’єр Кривбасу», в «Українській літературній газеті», антології «НЕП: Ніч еротичної поезії» (К., 2011), у численних альманахах та інтернет-виданнях. Учасник та лауреат літературних фестивалів. Автор поетичної збірки «Плата за доступ» (К.,2011), визнаної найкращою дебютною книгою С. Жаданом та Т. Федюком. Лауреат україно-німецької премії імені О. Гончара (2012 р.).

 

Людмило, після публікації Вашої поетичної збірки «Плата за доступ» видавець і письменник Віталій Капранов зазначив, що «Вихід поетичної книги в Україні – справжнє диво, а поетичної збірки молодої авторки… то такого взагалі не буває»…

Як бачите – буває (посміхається). Ні, видати книжечку в якій-небудь районній друкарні, на чорно-сірому папері та ще й за свій кошт – то не проблема. Взагалі, за свої гроші і в престижному видавництві не проблема, але що далі? Поезію (справжню!) завжди мало купували, мало читали… Ну, не продажна поезія! Тому, щоб тебе видали добровільно, – варто дуже постаратися. Пам’ятаю, колись Г. Пагутяк сказала, що треба чекати (хай навіть довго), аби тобі видали першу книгу, і ні в якому разі не можна платити за неї самому. Я взяла це на озброєння і чекала. І дочекалася.

 

Якою є, на Ваш погляд, ситуація на сучасному вітчизняному видавничому ринку?

Печальною. Нашого ринку немає. Є сегмент українського ринку. Але це залежить і від читача. Якби український читач більше купував українську книжку, то мали б інакшу ситуацію. А в нас (перекручуючи Р. Барта) – «смерть читача».

 

Чи є філологічна освіта запорукою успіху для поета?

У жодному разі. Запорукою успіху для поета є економічна освіта (сміється). Філологічний факультет допомагає повно побачити простір літератури за усі покоління і вберегтися від повторів. Проте, якщо подивитися, скільки серед графоманів філологів, то виникають сумніви. Та й «успіх» – це велика умовність. Справжній поет і успіх – різнопланетарні поняття. Хочете популярності – ідіть у сферу модельного бізнесу, шоу-бізнесу, в актори…

 

Здається, що в сучасній українській літературі з’явилося багато нових імен, які творять те, що називається жіночим письмом – і в поезії, і в прозі. Як Ви загалом ставитеся до питань гендеру у художньому дискурсі і чи не відволікає надмірна акцентуація на проблемах жінок увагу читачів від інших цінностей тексту?

Нормальних читачів нічого не може відволікти. Чоловіки ж не читають лише чоловіків, а жінки – жінок. У чоловіків проблем не менше, наскільки я розумію. Взагалі не розумію, яка відмінність у тому, хто автор: чоловік чи жінка. Митець – це «воно». Аби твір був добрим.

 

Як ставитеся до письменницьких організацій?

Не люблю усіх можливих модифікацій колгоспу. Але оскільки вони існують, то важливо, хто є членами цієї організації. Коли Євтушенка прийняли до Американської академії мистецтв, то Бродський з неї вийшов. Розумієте? А взагалі орли літають по одному, лише вівці ходять отарами.

 

Чи має сучасний молодий письменник потребу бути членом творчої спілки?

Не знаю. Кожному своє. Це швидше відбувається за інерцією. Людям подобається відчуття причетності. Як на мене, зараз це зовсім нічого не дає: ні пільг, ні привілеїв. І нічого не змінює. Якщо писав нікчемно, то й після вступу до творчої спілки так писатимеш.

Що з прочитаного останнім часом Вам найбільше сподобалося?

Орхан Памук, Салман Рушді зі світової прози, з нашої недавно О. Романеска прочитала – цікаво. Я кожного дня читаю вірші. Це у мене такий процес очищення від бруду, що за день на тебе вилили. Зараз, наприклад, дочитую повне зібрання творів Бахита Кенджеєва, помалювала усю книгу – креслю і підкреслюю. Набагато слабкіший за наших Т. Федюка та І. Римарука, а ровесники.

 

І насамкінець побажання читачам від Людмили Дядченко.

Попелу багато завжди. Не довіряти рекламі, рейтингам, авторитетним порадам, а самим шукати якісну літературу. Бо, як писав один мудрий чоловік: «Погана література псує смак».

 

Залишити коментар