Леся Мудрак про блиск і злидні українського етапу Всесвітнього фестивалю поезії

188

Лесю, восени
минулого року ти стала лауреаткою Всесвітнього фестивалю поезії «Дітет де
Наіміт» (що відбувався в Македонії й Албанії), отримавши першість. Це справді
великий успіх, але чому в Україні про цю перемогу практично не було розголосу?

Не варто запевняти, що розголосу зовсім не
було (усміхається). Відгукнулося чимало періодичних видань («Буквоїд», «Друга
читача», «Літ. Україна», «Українська літературна газета», «Аргументи і факти»,
«Взгляд», «Вероятно», «Вечірні вісті», «Кореспондент», «Сільські вісті» і т.
д), та інших інтернет-ЗМІ, а також Дніпропетровське й Рівненське телебачення.
Принаймні,  я вдячна усім журналістам,
які поширили цю інформацію. Втішена, що є небайдужі люди…

Але – чи змінилося би що… Аж нічогісько…
Коли б ніхто й не відгукнувся – чи сталась би моя особиста драма – ні. Я вже
звикла ставитись до всього по-філософськи. Хтось – захоплюється. Комусь
страшенно не подобається те, що я пишу, мої перформенси. Спочатку я дуже
переживала, навіть намагалася писати в зовсім непритаманній для мене
стилістиці, тематиці, а потім вирішила, що через себе не перескочиш… Треба
писати так, як диктує не Логос, а Ерос, бо тоді воно твоє – воно – справжнє, не
виколупане із мозкових півкуль, не кероване законами віршування або
розшаркування перед суспільством… Тоді є відчуття балансу між емотивними та
словотворчим. Варто усвідомити, що європейська поезія давно відійшла від
патріотичної поезії, від громадянських настроїв. На минулорічному фестивалі
світової поезії лірики у Скоп’є панувала філософська, сугестивна й любовна
лірика (до слова скажу, що в українських книгах фраземи «Партія веде» і «я
Леніним дихаю» лишилися тільки іронічним чи навіть трагічним спогадом, хоча на
той час вони були адекватними соціальним запитам). Європейська поезія, за моїм
спостереженням, втратила силабічну, силабо-тонічну, навіть тонічну систему віршування.
Європейці нині позбавлені смакування звуком і фонетичним забарвленням тексту.
Тому не випадково лауреатство отримали автори не сценічні, точніше –
ритмо-прозові, а силабо-тонічні (сміється).

Мені приємно, що мої поезії переклала на
англійську Анна Іванченко – кандидат наук, вишуканий філолог, творча жінка –
моя подруга з першого курсу університету, яка впродовж 15-ти років спілкування
зі мною може із заплющеними очима відтворити мої вірші.  Вважаю, що завдяки цьому фаховому перекладу
моя творчість зацікавила слухача-читача за кордоном.

Але це вже інша історія…

 

Кого з
українських письменників (крім Лесі Мудрак, звісно) нині знають у Європі? Яким
є твоє враження: наскільки ми цікаві їм – Європі – своєю літературою?

Іронія це – прекрасно. Принаймні я сприймаю
це запитання саме так (усміхається). Коли я потрапила на фестиваль, мені самій
було надзвичайно цікаво, якою бачать українську літературу, і чи є українські
письменники популярними у Європі. Уявлення зарубіжних шанувальників поезії
здивувало мене вузьким, неадекватним розумінням розмаїття української поезії,
обмежене вузьким колом «розкручених» імен: Ю. Андрухович, Оксана Забужко, С.
Жадан, А.  Бондар, Ю. Іздрик,  Д. Чистяк, Аня Багряна. І… все. Серед них Аня
Багряна стала лауреаткою багатьох міжнародних фестів.  Завдяки її рекомендації я потрапила на
фестиваль.

Хочу підкреслити, українську поезію оцінюють
дуже високо. І це не гіпербола, а констатація факту. Справді, вона – одна з
найцікавіших і найглибших за художнім і естетичним рівнем, щедрій глибиною
метафор, архетипною й формотворчою структурою тексту. На жаль, у нас відсутня
державна політика, яка б підтримала це духовне багатство.

 

Знаю, що
цього року мав би відбутися цей фестиваль і в Україні. Чи це актуально? І коли
нам чекати поетів з усього світу на українських землях?

До України нині існує особливий інтерес.
Тому хочеться, щоб про неї знали не тільки як про країну з тяжкою історією та
політикою, а й з високою культурою, високою літературою. Україна цього року,
20-24 жовтня, ініціює проведення Міжнародного фестивалю «Terra poetica». Він
уявляється українським продовженням минулорічного (щорічного) фестивалю поезії,
що відбувся у Македонії й Албанії, про який ми говорили вище… Директор
фестивалю спочатку хотів сформувати співорганізацію поважного заходу з
Україною, а потім, у зв’язку зі складною суспільно-політичною та дефолтною
ситуацією в нашій державі, дирекція фестивалю вирішила не ризикувати… Тому
самі мусимо вирулювати…

Участь в нашому фестивалі зголосилися взяти
поети 17-ти країн світу: Британія, Шотландія, Німеччина, Туреччина, Польща,
Литва, Угорщина, Словаччина, Австрія, Франція, Японія, Македонія, Швейцарія,
Італія, Чехія… і т. д. Це – висока честь приймати таких почесних і поважних,
талановитих гостей. Формат читань фестивалю заснований на подачі оригіналу
рідною мовою та перекладу англійською та українською. За результатами фестивалю
вийде антологія.

Фестиваль передбачає висвітлення поетичного,
перекладацького, культурного потенціалу України та Європи; творчий діалог між
національними і світовими поетами; застосування найнесподіваніших режисерських
сценаріїв; роботу фахового журі, вручення нагород та принцип поетичного
євробачення (тобто, фестиваль їхатиме в країну 
переможця). Передбачені зустрічі поетів зі слухачами й читачами в Київському
національному університеті імені Тараса Шевченка та інших вищих навчальних
закладах, у Мистецькому Арсеналі, в середині Золотих воріт, на дзвіниці Шеделя,
в музеї Авіації (можливо, біля Будинку з химерами чи бомбосховищі), але не
тільки в Києві, а й в кількох містах України (Рівне, Черкаси тощо).
Використовуватиметься поєднання непоєднуваних стилів і тенденцій, гуртів,
виконавців, акторів («Ilaria», «Atma-sphere», «Shokolad», «Pikkadiyska thirds»,
хори, балетні модерні колективи, колективи нео-фольк, камерні оркестри і
ансамблі), а також участь відомих телеведучих… «Terra poetica» має на меті
розкрити панораму модерних тенденцій української та світової літератури,
висвітлити  сучасний літературний процесу
в аспекті синтезу мистецтв, показати поезію у світовому меридіані метафор,
засвідчити ліричний та емоційний бум, діалог культур, майдан традицій та
творчих експериментів.

Презентацію фестивалю сплановано в кілька
етапів. Вони спрямовані на розширення інформації та формату, залучення
партнерів та спонсорів. У квітні проект «Terra poetica» шукав свого
глядача-слухача. Тобто, фестиваль перебуває на старті. Але його перші кроки вже
помітні. 12-14 квітня Україну відвідав гість з Британії, відомий
класик-абстракціоніст Маріо Петруччі. Зустрічі з ним відбулися в Національній
спілці письменників України, Києво-Могилянській академії та Мистецькому
Арсеналі. Принагідно я висловлюю вдячність голові НСПУ В. Баранову та
директорці Мистецького арсеналу Наталі Заболотній, а також студентам і
викладачам Могилянки.

 23-24
квітня фестиваль помандрував до міста Рівного. Чому до Рівного?.. Відповідь
проста: літературне життя концентрується переважно в осередках Київ
-Львів-Чернівці-Харків. А інші міста перебувають, переважно, поза процесами
літературного життя і міжнародною увагою, хоча насправді так не мало би бути.

Наш захід відбувся на малій сцені
Рівненського облмуздрамтеару, в «Тунелі Кохання» та військовій частині. Гості
розповідали про жовтневе поетичне дійство, читали власні поезії. Особливо тішив
рівнян своєю творчістю поет із Японії – нині киянин Хіросі Катаока. Декламував
вірші гість рідною японською мовою. А переклади японських класиків цитував
українською. Оргкомітет фестивалю зустрівся з головою облдержадміністрації С.
Рибачком, який  підтримав ідею «Terra poetica»
на Рівненщині. Наступні фестивальні читання заплановані в Острозькому та
Дубенському замках.

 Презентації заходу восени мають відбутися на
«Коронації слова» (неординарна Тетяна Логуш, запросивши мене в члени журі
пісенної лірики по кохання, пропонувала відзначити авторів саме від «Terra
poetica») та Львівському форумі видавців…

 Складнезна ситуація була з першою фінансовою
підтримкою… До останнього дня прильоту в Україну британського поета Маріо
Петруччі (там же не про такі високі кошти йшлося, а про 8000 гр. (переліт,
проживання, харчування й пересування) ми не мали ні копійки… Міністр культури
допоміг нам з готелем Національної Опери 
– ми просили для британця гостьовий номер з роялем, де зупиняються
відомі диригенти… Але працівники Національної опери, скориставшись відсутністю
директора, підсунули нам кімнатку в напівпідвальному приміщенні, де розкошує
сирість і грибок на стінах… Я особисто в чужій країні не хотіла би опинитися в
такому сараї. Коментувати не буду. Просто, – прикро. За все.

Організація першого етапу фестивалю
коштувала страшних нервів, жмень пігулок, безкінечних телефонних дзвінків,
листів-звернень до народних депутатів, походи в Європейську бізнес-асоціацію,
Британську Раду, до засновника української електронної бібліотеки, спілкування
з власниками ресторацій… і весь цей коловорот не давав жодних результатів…
Особисто я – поет, творча людина – відчула приниження від «відфутболювань», від
панівної байдужості до поважного заходу, нерозуміння його важливості у
світовому контексті. Привселюдно дякую, пане Михайле, Вам, як голові КО НСПУ,
за допомогу і підтримку; академіку М. Жулинському, який навіть дав нам своє
авто й водія. Відчувалося  щире
вболівання за цей процес. І, уявіть собі, в останній вечір, коли вже ніхто ні в
що не вірив, на перший етап фестивалю відгукнувся спонсорською підтримкою фонд
П. Порошенка, 5 канал, страхова компанія Нафтагазстрах та депутат Л. Даценко.

 

Хто взявся за
організацію фестивалю? Наскільки відчутною, на твою думку, може бути в цьому
участь держави?

Укотре переконуюся, що світ не без добрих
людей й не без друзів.

Спочатку організацію фестивалю хотіли взяти
на себе ВГО «Еліта держави» (в якій я очолюю управління культури), були
засідання й обговорення й якісь перші кроки, але наші буремні події все загальмували
і розмили на невідомий термін…

 Потім
мене переконали, що задкувати нема куди, й я намагалась витягти  все на своєму внутрішньому й енергетичному
запалі й ентузіазмі. Але велике щастя, що мене підтримав і як ніхто допомагає
мій давній друг, неординарний поет, секретар 
НСПУ С. Пантюк – також співзасновник фестивалю, та креативний режисер
сучасності Сергій Архипчук та координатор «Коронації слова» Іра Новоставська.
Ще в нашій команді є дизайнери  й
перекладачі Єлизавета Стрий, Оксанка Боровець. Координатори з міжнародних
зв’язків – Д. Дроздовський, Д. Чистяк та письменник-дипломат С. Борщевський.

 

Розкрий
таємницю: хто нинішнього року на фестивалі представлятиме Україну, і хто
займатиметься відбором? За якими, власне, критеріями будуть відбиратися учасники?

Усе дуже складно й ніби просто водночас…
Цілий місяць 5-ий канал крутив рекламний ролик про наш фестиваль. І сотні
зацікавлених шанувальників поезії обривали мій мобільний дріт, обчитували мене
своїми творіннями про Майдан, про екс-Презедента… Я втомилася пояснювати
кожному, що Україну представлятимуть відомі поети, які мають переклади багатьма
мовами світу, зокрема англійською. Захід відбуватиметься за структурою
Єробачення, запланована пряма трансляція фестивалю й голосування глядачів.
Члени журі розглядатимуть добірки ще до фестивалю й приблизно матимуть уявлення
про учасників. Тобто глядачі впливатимуть на оцінку журі, яке складатимуть
фахівці з інших країн. Я свідомо хочу, щоб від України був лише один-єдиний
член журі й у своїй особі поєднував і поета й літературознавця водночас, і
блискуче володів кількома мовами. Наша «Terra poetica» популяризує поезію – як
українську, так і світову серед не-поезолюбів-не-поезоманів і нефахівців.
Наполягатиму на тому, щоб сценічна подача автора (є автори, які це вміють
зробити блискуче) не переважувала сам рукописний варіант.

Отже, сподіваюся, що ми цього року все
витримаємо!

 

Спілкувався Михайло Сидоржевський

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!