ІЗДРИК про територію абсолютної свободи, або Випалена земля як ідеальні умови для «творчості»

118

Юрій Іздрик (1962)
– літератор, художник, музикант. Живе і працює в Калуші. Закінчив Львівську
Політехніку. Працював інженером.  1989
року заснував «часопис текстів і візії» «ЧЕТВЕР», який з 1992-го до 1997-го
редагував разом із Юрієм Андруховичем, нині ж редагує самостійно.

 

ЯК ЛІТЕРАТОР

Автор
повісті  «Острів Крк» (1994), поетичної
збірки «Станіслав і 11 його визволителів» (1996), романів «Воццек» (1997),
«Подвійний Леон» (2000), «АМТМ» (2006), низки оповідань, статей з
культурології,  літературо- й
театрознавства, а також збірок есеїстики «Флешка» (2007), «Флешка-2GB» (2009),
«Флешка. Дефрагментація» (2009), «ТАКЕ» (2009).

Має авторську
сторінку в газеті «Post Поступ» (Львів) та часописі «УЖ» (Прага).

Перекладав з
польської Станіслава Лема, Анджея Сосновського, Рафала Шозду, Анджея Варгіла,
Славоміра Мрожека, Чеслава Мілоша. З російської – Ігоря Клєха, Григорія
Бурячковського, Лінор Горалик.

Учасник I
Всесвітнього Конгресу перекладачів польської літератури (Краків, 2005).

Стипендіат
міжнародної програми Gaude Polonia (Варшава, 2005).

Твори Іздрика
перекладені польською, англійською, російською, німецькою, білоруською,
литовською, чеською, хорватською мовами. Роман «Воццек» видано окремою книжкою
в Польщі та Канаді.

 

ЯК ХУДОЖНИК, МУЗИКАНТ ETC

Образотворчим
мистецтвом спорадично займається з 1990 року.

Учасник
виставок  акцій: «Провінційний додаток
№2» (1991), «Пасаж-1» (1992), «S-об’єкт» (1993), бієнале «Імпреза» (1993), «Дні
сучасного мистецтва у Львові» (1994), «Повернення в Калуш» (1994), «Майдан’94»
(1995), «Українські ангели над Краковом» (1997), театрального проекту
«Адаптація» (1997, разом з М.Яремаком), «Фіолетовий оксамит» (1998), «40х45»
(2007), «Фортмісія» (2009), «Тиждень сучасного мистецтва» (Львів, 2009) та ін.

Персональні
виставки та акції: «K?chenkitsch» (1990, Івано-Фран­ківськ), «Колекція» (1993,
Івано-Франківськ–Львів–Чернігів), «Іздрик: живопис, графіка, трансильванія»
(1996, Івано-Франківськ), «Анатомія світу» (Львів, 2008, фест. «Фортмісія»,
2009), «Всьо по 1» (Івано-Франківськ, 2009), 
«Наосліп» (Львів, 2009).

Займається
дизайном книжок та журналів (серед авторських проектів – журнал «Четвер»).

Автор музичних
перформенсів та мультижанрових проектів:

Фортепіанні
концерти №1 (в рамках Міжнародного бієнале «Імпреза-93»), №2 (під час
персональної виставки в Івано-Франківському художньому музеї, 1995), №3,
(Львів, 2006), аудіовізуальний проект «Гіпсокартон» (Львів, 2007), «Психоактив
з Іздриком» (фест. «Фортмісія», 2009), «Оптика письма» (2009).

Іздрик – автор
музики до поезій Юрія Андруховича, Галини Крук.

Твори знаходяться
в галереях і приватних колекціях України, Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії,
США, Таїланду.

 

Юрію, за дуже короткий час у Вас вийшли друком аж
три книжки. Звідки така творча наснага?

Що ближче до
власного 50-річчя, то прозорішими стають речі, довшими логічні побудови і
коротшими речення. Писати стає все простіше й приємніше.

 

Чому вирішили співпрацювати з харківським «Клубом
сімейного дозвілля»?

Я не вирішую
таких речей. По-перше, в мене є літагент, а за сумісництвом – добрий ангел Юка;
по-друге, різниці між українськими видавництвами (принаймні в сенсі гонорарів)
– жодної; по-третє, мені байдуже, як мої тексти потраплять до читача. Зрештою,
є Інтернет. І не було б видавництв – цього було б цілком достатньо.

 

«Суттю моїх книжок є таке собі змагання з мовою,
дивні ігри з мовою. Спроба йти за нею, спроба керувати нею. Зокрема такою
річчю, як містика тексту» – Ваші слова. У якому творі, на Вашу думку, Ви
найповніше сягнули  глибини мови?

Та Бог його знає.
Мова – океан, що його не подолаєш за життя. Так – бабраєшся собі в тихих водах,
пробуєш запливати за буйки, іноді чуєш, що потопаєш, іноді навпаки – несе за
водою. Це як життя (в сенсі, письмо).

 

Чому есеїстика стала такою популярною серед
українських прозаїків?

Я не зауважую
надмірної популярності есеїстики. Втім, якщо так є, то це не дивно: жанр есею
«найліберальніший» і щодо форми вислову, і щодо інтонації. Інша справа, що
найкраще братися до есеїстики, коли вже бодай трохи «виписався» в художній
літературі чи, принаймні, журналістиці: порожня балаканина, бла-бла, пустой
базар, bullshit etc до есеїстики все ж не належать.

 

Мистецтво – річ прогнозована, чи тут можливий
відступ від правил?

А хіба існують
правила мистецтва, правила гри в мистецтво? Навіть якщо так, вони мені не
цікаві. Я півжиття витратив, аби вийти з різних суспільних ігор (а це
неможливо, не порушуючи правил), мистецтво ж – територія абсолютної свободи,
так було і так, смію думати, буде.

 

Журнал «Четвер» свого часу вважали, та й тепер,
вважають культовим. Один з останніх проектів «Готика» готувався у співавторстві
з Володимиром Ваку­лен­ком-К та Іриною Новіцькою. Над новим журналом про
сновидіння працює Тарас Малкович. Чому Ви вирішили долучити нових людей до
роботи над виданням і чи виправдали вони Вашу довіру?

Ну, автором
найближчого проекту «Четверга» AVE IMPERATOR (повинен вийти друком невдовзі) є
молодий письменник-провокатор Олександр Лінник. Відповідно й проект його
провокативний. Мені цікавіше дивитися на те, як реалізує свої ідеї молодь (і
надавати їй таку можливість), аніж угноювати сиротливе поле українського
літературного процесу власними журнальними проектами. Досить з мене й т.зв.
«літературної трибуни». А «виправдовувати мою довіру» ніхто не мусить. Довіру
взагалі не потрібно виправдовувати. Вона або є, або її немає. Я намагаюся
довіряти людям.

 

Остаточне затвердження матеріалів залишається за
Вами?

Остаточний,
скажімо так, постпродакшн – форматні якісь вимоги, логотипи, рекламні блоки
тощо. В суть авторських проектів я намагаюся не втручатися взагалі.

 

Як ставитеся до того, що Вас називають «хрещеним
батьком» молодої літератури?

Та мене
по-різному називають, і зазвичай я до цього нейтрально ставлюся. А щодо
«хрещеного батька», то, як на мене, подібний статус передбачає принаймні
матеріальне благополуччя, мій же рівень доходів залишає мене «у сфері пильної
опіки уряду над малозабезпеченими верствами населення». Тому цей титул
щонайменше безпідставний.

 

Ви мешкаєте у Калуші. Провінційна атмосфера сприяє
чи заважає творчості?

Та немає тут
ніякої провінційної атмосфери. Тут узагалі нічого немає. Це стерильний простір,
випалена земля, на якій мені пощастило народитися, і тут ідеальні умови для
«творчості» ( цього разу візьму це фальшиве словечко в лапки).

 

До Києва переїхати не плануєте?

На кілька днів і
за великі бабки – охоче.

 

І наостанок – побажання читачам від Юрія Іздрика.

У древніх побутувала
гарна розмовна практика: вітатися вигуком «Радій!». Древніх прийнято вважати
мудрими. І в заклику радіти справді мудрість (у чому саме – довго пояснювати).
Тому на прощання скажу: «Радійте, люди». І будьте уважні.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!